ГЛАВА ТРЕТЯ

ПРО КУЛЬТУРУ МІСЬКУ І СІЛЬСЬКУ

Необхідність вивчення давньоруского сільського життя з’явилась давно. Адже в селах проживала більша частина населення, а сільське господарство було покладено в основу економіки та визначало розвиток культури і ремесел.

Після довгих пошуків поселення, необхідного для проведення відповідних розкопок, археологи вирішили зупинитись на землях літопісної Сновської тисячи, де порівняно з сусідніми волосятми знаходиться значно менше городищ та феодальних замків XI–XIII століть. Це дозволяє зробити висновок, що в часи постійних міжусобних війн між Чернігівським і Новгород-Сіверським князівствами феодальні зміни в Сновській тисячі відбувались значно повільніше, ніж в сусідніх землях і тут збереглись громади, вільні від князівської влади.

Таким типовим поселенням давньоруської народності було визнано поселення, що знаходиться на березі р. Вербч між селами Лемешівка, Рубіж, Старосілля та Автуничі. Вибір зупинився на цьому поселенні, названому Автуницьким, ще і тому що воно знаходиться далеко від відомих міст та в стороні від торгівельних шляхів, а значить не було під їх впливом.

Виявилось, що Автуницьке поселення (кін. Х ст. – І пол. XIII ст.) цілком відповідало рівню культури свого часу. Про грамотність сільських жителів свідчить напис гончара (XII ст.) на горщику: „Боже, помози рабу твоему…”. Культурні і торгівельні зв’язки місцевих жителів просунулись далеко. Так, наприклад, знайдені: скандинавські прикраси, малоазійсьа глиняна статуетка, овруцький шифер. Знахідки прикрас (бронзові браслети, бронзовий і срібний персні, закордонні скляні браслети, один з яких прикрашений золотою ниткою) та зброї (ножи, сокири, наконечники стріл, частини кольчуги) вказують на проживання тут ратників та заможних людей, що незвично для давньоруських сіл.

Значні поклади глини поблизу поселення сприяли розвитку гончарного виробництва. Археологи знайшли 9 гончарних горнів (XI–XII ст.), а знахідок кераміки було приблизно 97 тисяч – з них відібрали близько 36 тисяч.

Все це дозволяє зробити висновок, що Автуницьке поселення було таким-же визначним давньоруським центром гончарного виробництва, як Вишгород, Бєлгород та інші. Вироби гончарів з цих поселень були відомі далеко за їх межами. Як і належить майстрам, автуницькі гончари мали власні клейма для позначення зробленого ними посуду.

Гончарна справа на Автуницькому поселенні постійно вдосконалювалась. В складному виробничому процесі приймало участь багато робітників. В районі поселення знайдені кар’єри, де добували глину, ями для виготовлення сировини та гончарні майстерні. Відходи виробництва та браку збирались на звалищах.


Натільний бронзовий хрестик

Сошники

Плінфа

Сосуд

Ручки амфор

Амфора

Горщики

Горщики

Кришка

Клейма автуницьких гончарів

Знахідки з Автуницького поселення

А – залізне шило; Б – костиль; В – частина коси; Г,Д,Е – збруйні кільця; Ж – частина голки; З – частина бубенчика і прясельця

Макишинське поселення: предмети побуту,

інструменти, ножі та серпи


Гончарний горн мав досить складну конструкцію. В ході розкопок виявилось, що один із наземних глиняних горнів був зроблений на каркасі із лози, що тримався на забитих в землю кілках. Спочатку горн був зроблений з широкими устями, але така конструкція виявилась малопотужною. Тоді устя горна звузили, а 2 печі, окремі для кожного устя, переробили на одну спільну. Розсікач („козел”) склали пізніше. Можливо, горн спочатку проектувався, як салтівський – без „козла”. Піч горна не чистили, а через деякий час зверху будували нову. Горн витримував до 50 випалювальних циклів. В гончарній глині знайдені домішки соломи, полови, трави і дрібної лози. На деяких виробах залишились відбитки рук гончарів.

Гончарні і залізні вироби, знайдені на Автуницькому поселенні, цілком відповідають загальному рівню розвитку давньоруських ремесел, хоч і поступаються міським виробам і повторюють їх.

Археологи зробили реконструкції деяких знахідок: В. П. Коваленко та І. М. Ігнатенко – житла гончара ХІ ст. та гончарного горна; І. А. Готун, Т. Г. Новик, П. Л. Корнієнко – сільських споруд різного призначення.

Для висушування снопів давньоруські хлібороби використовували сушильні різних конструкцій. „Шиші” складались з жердин у вигляді конусів, всередині яких розпалювалось багаття або підготовлювався жар. „Озороди” – це конструкція із стовпів, вкопаних в землю. Під сушильні також перебудовувались колишні глиняні кар’єри. В більш досконалих конструкціях сушилень (овини) стіни та перекриття, зроблені із лози, обмазані глиною. Деякі будівлі зорієнтовані по сторонах світу.

Ще мешканці Автуницького поселення займалась смолокурінням і виробництвом дьогтю. В верхній частині смолокурень і дігтярень, що і в наш час називаються – „майдани”, розміщувались гілки та кора дерев, а вниз стікали продукти переробки деревини – смола або дьоготь.

Знайдений поблизу Автунич древній колодязь був відновлений та з нього можна напитись води.

Залишки житлового будинку (кін. ХІ ст. – поч. ХІІ ст.) знайдені також поблизу Макишина. Стіни будинку стовпової конструкції побудовані в 2 ряди із колод довжиною 0,8 метрів та діаметром 0,1 – 0,25 метрів. Будинок складався із житлового приміщення (3,2 х З метри), праворуч від входу в яке знаходилась глинобитна піч каркасно-плетяної конструкції (1,3 м х 1,3 м ) та сіней (2 м х 2,8 м). В кімнаті збереглись залишки полатей.

При досліджувенні Автуницького поселення та інших селищ, розташованих за межами міської округи Чернігова в басейні р. Снов, було зроблено висновок, що осередками давньоруської культури були не тільки міста, як вважалось раніше. Сільська культура незначно поступалась міській.

На жаль, сучасні методи сільського господарства прискорюють руйнування Автуницького та багатьох інших поселень.


Зовнішній вигляд і розріз житла гончара (ХІ ст.)

Гончарний горн

Господарські будівлі

Ями для припасів

Смолокурні та дігтярні – майдани

Загін для худоби

Споруди для просушки снопів – шиші та овин