№ 19 (21).

Мощенська с/рада.

Населені пункти у XVIII – XX ст.

1.Мощенка (Мащенки),

село при р. Мощенка – курінна резиденція.

2.Гасичівський хутір

при р. Вербч.

(Гасичівка)

3.Сутоки,

хутір при р. Вербчі.

4.Хутір

при р.Вербчі.

5.Довга Гребля,

деревня при р. Снові.

(Піщанка) 

Мощенка – I

Найдавніші поселення, відкриті археологами в Городнянському краю, належали племенам кам’яного, бронзового і залізного віків. Одна з стоянок мисливців, які полювали на мамонтів в період пізнього палеоліту біля льодовика, знайдена недалеко від с. Клюси (ще в середині минулого століття с. Клюси було у складі Городнянського р-ну). Більшість археологічних знахідок кам’яного віку відноситься до його останнього періоду – неоліту, одним із найважливіших досягнень якого було виготовлення керамічного посуду. Коли на Поліссі, значна частина якого довгий час була арктичною пустелею, непридатною для життя, настало потепління, слідом за північними оленями тут з’явились мисливці з Прибалтики. Можливо, вони були предками фінських племен. На берегах Десни і Сожу вони відшукали поклади кременю. Племена пізньонеолітичної ямково-гребінцевої культури (IV– III тис. до н. е.), які прийшли на Полісся з Півночі, названі так за прикрашення посуду ямковим орнаментом та відбитками гребінця. 

Мощенка – II

Нове об’єднання племен виникло десь наприкінці ІІІ тис. до н. е., коли, з відкриттям виготовлення бронзи (сплаву міді та олова), стався перехід до бронзового віку – з заходу прийшли племена культури шнурової кераміки або бойових сокир, які потіснили на Поліссі фінські племена. Племена бронзового віку були спільними предками слов’янських, балтійських і германських народів. Балтські і германські племена увійшли до нового племенного об’єднання, із якого виник слов’янский етнос.

Мощенка – III

Перехід від бронзового до залізного віку відбувався повільно. На Поліссі залізо виплавлювалось із болотної руди, покладами якої користувались ще і металурги Гетьманщини. Першими поліськими культурами раннього залізного віку були: милоградська (VII–I ст. до н.е.) та юхнівська (V–II ст. до н.е.). Належали ці культури або предкам балтів, або предкам слов’ян.

Милоградська культура, ймовірно, належала неврам, а юхнівська – будинам або меланхленам, які, за повідомленням давньогрецького історика Геродота, жили на півночі від земель скіфів..

Посуд милоградської культури прикрашався вдавлюваннями та „перлинним” орнаментом. Вперше такий посуд знайшли на городищі поблизу д. Милоград (Речицький р-н), а перше городище юхнівської культури відкрито поблизу с. Юхнів (Н.-Сіверський р-н).

Для кераміки наступної за милоградською – зарубинецької культури (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), відкритої вперше поблизу с. Зарубинці (Черкаська обл.), характерні прикрашення нігтевими вдавлюваннями або орнаментом у вигляді „виноградного грона”. Історикам Римської імперіі у часи, коли існувала також і зарубинецька культура, були відомі племена венедів, яких вчені визначають, як предків слов’ян. Їх землі були на сході за Віслою. Про венедів у І–ІІ ст. н. е. повідомляли: Пліній Старший, Тацит та Птолемей.

Мощенка – IV

В с. Мощенка відоме городище в 600 м від села, вище за течиєю р. Тетева, на заболоченому лівому березі, на узвишші (15–20 м) берегового миса, обмеженого с двох сторін ярами, в урочищі Горщина. Городище складається з двох окремих городищ, розташованих на протилежних схилах яра, а від плато мис відокремлений валом і ровом.

Перше городище в ур. Горщина має розміри 65 х 35 м. Вал, що роз’єднує городища, в довжину досягає 20 м, шириною близько 6 м, висотою 1,5–2 м. Друге городище знаходиться вище першого на 3 – 5 м. Вал другого городища в довжину досягає 110 м, ширина 3 – 5 м, висота до 1,5 м. Ці городища входили до єдиної системи укріплень, підступи до якого прострілювались з башти типа „донжона”.

Мощенка – V

Тут працювала експедиція Ермітажу. Значна частина знахідок належить до пізньої зарубинецької культури (І – ІІ ст.) і постзарубинецьких культур, зокрема до VI–VIII ст. н.е. Городище зведене племенами милоградської культури – потім було у племен постзарубинецьких культур.

Племена колочинської культури (городище цієї культури (V–VІІ ст. н.е.) знайдено біля с. Колочин (Гомельська обл.), уламки кераміки якої знайдені на городищі, була балтськими, а також, можливо, слов’янськими; використовували городища попередніх племен залізного віку, які колись належали милоградській культурі. На знайдений тут металевий вироб не схожі ніякі інші відомі вироби залізного віку

У племен постзарубинецьких культур, які теж використовували це городище, існував зв’язок з племенами юхнівської культури, частина знахідок схожа на вироби і дніпро-двинської культури. Знайдений тут серп схожий на вироби пеньківської культури (V–VІІ ст. н.е.), що, напевно, належала антським племенам, вцілілим від нашестя гунів.

А почались розкопки з того, що М. І. Євсієнко знайшов в ур. Горщина бронзову бляшку, яка нагадує фігурки знаменитого мартинівського кладу (VІІ ст.).

Антів і склавинів, відомих в VI ст. Прокопію Кесарійському, Йордану та іншим історикам, вчені вважають ранньослов’янськими.

Мощенка – VІ

Про сіверян, наступних жителів Полісся, Нестор літописець повідомляє в „Повісті минулих літ”, що вони: „...сѣдоша на Деснѣ, и по Семи, и по Сулѣ” .

За даними білоруського археолога О. А. Макушнікова, кордон між сіверянами та радимичами проходив по болотах, що на півдні: від р.Терюхи, притоки Сожу, і Тетеви, притоки Снову, та співпадає з теперішнім кордоном між Чернігівською та Гомельською областями. Довжина прикордонних болот від Добрянки до Сеньківки близько 40 км, а їх ширина приблизно 2 км.

Мощенка – VІІ

Давньоруські поселення: пос. „Криниця” – на півд.-схід. окраїні села, по правій стороні дороги Гасичівка – Мощенка, на лів. березі р. Тетеви, в 50 м на півн. схід від моста; пос. „Даньки” – на лів. березі р. Верпч, в ур. Даньки. Під час війни з монголо-татарами кількість сільських поселень в Чернігівському князівстві у ці часи зменшилась майже в 25 разів!

Мощенка – VІІІ

Постійні війни з Московським князівством на протязі XVI ст. виснажили сили Великого Литовського князівства. На початку XVII ст. (1620–1621) поселень в Чернігівькому повіті було настільки мало, що статус сіл та деревень (деревня відрізнялась від села відсутністю церкви) мали лише 11 населених пунктів.

Мощенка – ІХ

Владиславу–IV, якому не вдалось стати московським царем, дісталась Сіверська земля, а правління він почав з розподілу земель між людьми, прийнятими на військову службу. В часи польского панування Мощенка згадується у 1626 р. в зв’язку з литовськими шляхтичами Борозднами – з ними, починаючи з XVI ст., пов’язано заселення півночі Сіверської землі. Та вже у 1625 р. володінь у Борозден стало значно меньше. Селища та пустоші дістались іншим полякам, які тут поселились. Пільги для слобожан привели в Сіверську землю – „нахожих людей” з білоруських воєводств Литовського князівства та з Московського царства. Без карт і компасу вони знаходили дорогу до Снову, йшли вниз за течією, селились по берегах цієї та інших річок. Подались сюди і ті українські сім’ї з-за Десни, яким там не вистачало родючих земель.

Назва Мощенки, яка знаходиться в низині Тятиви (Тетиви), притоку Снову – виникла, можливо, тому, що село розбудовувалось по обох берігах струмка Немуша, через який поклали міст.

З Йосипом Бороздною, одним з п’ятьох представників династії Борозден, і з його сусідом Барановським вели поземельну суперечку Фащі – за Горськ, Клюси і Куртановичі. З королівського декрету 1648 р. видно, що викликані за скаргою Фаща в асесорський суд – Бороздна і Барановський в цей суд не прийшли навіть після чотириразового позову.

За таку насмішку над „правом посполитого” Йосип Бороздна (помер у 1655 р.) був вигнаний з Речі Посполитої і позбавлений всіх маєтків. Покарання на той час немале. Лаврентій Бороздна (1624–1698) був банітований разом з батьком. Цей декрет було підписано 30 березня 1648р.

Мощенка – ХІ

Бороздни приєднались до повстанців Хмельницького – війська Запорізького. Те ж саме зробили і Фащі. Богдан Хмельницький підтвердив володіння тим польським шляхтичам, які перейшли в ряди козаків.

Мощенка – ХІІ.

Після смерті Б. Хмельницького почалась громадянська війна – Руїна, причинами якої стало непорозуміння, як між простими козаками і покозаченими шляхтичами, так і між претендентами на гетьманську булаву, кожен з яких намагався знайти собі прихильників.

Так, новий гетьман Виговський у 1658 р. надав вищезгаданому Л. Бороздні свій універсал: „Побачивши прислугу у війську нашому пана Лаврентія Бороздни, який і зараз і кожної дороги не пропускає до війська становлячись, зараховуємо при власних маєтностях, батьківським правом йому належних, при містечку Горську та селами до нього належним зо всіма належними пажитками”. Цими маєтками були не тільки ті землі, що Йосип Бороздна отримав від Владислава у 1620 р., а згодом їх йому підтвердив Б. Хмельницький, а й нові землі.

Згідно універсала від 21 вересня 1658 р., Л. Бороздна отримав: Горськ, Клюси, Куршановичі, Жовідь, Медведево, Ярцево, Заничі, Бахаєвське, пусте Бутовське, Тростянське, Рощиненське, Роєвське, Гарцево з млином, Хоромне, пусте Борозне, плец з будинками в Стародубі та інші маєтки. Згодом Л. Бороздна, під впливом якого також знаходився сусідній Погар, резиденція Погарської сотні, за невідомі відзнаки став військовим товаришем.

Мощенка – ХІІІ

Від наступного гетьмана І. Брюховецького, обраного 17–18 червня 1663 р. на Ніжинській чорній раді простими козаками, противниками покозаченої шляхти та городового козацтва, Л. Бороздна знову отримав універсал.

Мощенка – ХІV

Власником Мощонки (Мощенки) став седнівський сотник (1670–1677) Василь Іванович Полетика (Політика), який одружився з дочкою гетьмана Д.Ігнатовича. Шляхтич В.І.Полетика обрав своє місце у рядах повстанців.

До козацької старшини першим із Бороздн потрапив онук Лаврентія Бороздни – Іван Владиславович Бороздна, який у 1728 р. став генеральним бунчужним, а у 1731 р. – „законником” (генеральний суддя). В Городнянській сотні його володіннями були: Берилівка, Мощенка (Мощенка), Сеньківка та. Гасичевський хутір при р.Верпч.

Мощенка – XV

Лаврентій Бороздна був живий ще і у 1698 році. У відповідь на скаргу, що його ображають сусіди та військові чиновники, він отримав захисний універсал від гетьмана Мазепи: „тут же і слободку його, прозиваєму Хрінівку, яка була через висланих наших недавніми часи відібрана від нього, заховуємо при ньому”.

Мощенка – XVІ

До козацької старшини першим із Бороздн потрапив онук Л. Бороздни – Іван Владиславович Бороздна, який у 1728 р. став генеральним бунчужним, а у 1731 р. – „законником”. (генеральний суддя). В Гор.однянській сотні його володіннями були: Берилівка, Мощенка, Сеньківка та Гасичівський хутір при р. Верпч.

Мощенка – XVІІ

Мощенка (Мащенки),

село при р. Мощенка – курінна резиденція.

1729 р.–1730 р. Володіння Єлецького монастиря – 65 дворів. Раніше село було володінням седнівського сотника Полетики, зятя Многогрішного, потім було у значкового товариша Григорія Перехриста, жителя містечка Седнева, згодом перейшло до писаря полкового чернігівського Михайла Голобояринова, а від нього Мощенка (Мощонка) і була віддана чернігівському Успенському Єлецькому монастирю, архімандритом якого тоді був Св. Феодосій Углицький. Універсал Мазепи за 1699 р. на володіння Мощенкою підтвердив у 1719 р. своїм універсалом Скоропадський.

Мощенка – XVІІІ

1732 р. Козаків – 17, підсусідок –1, стрільців – 18, бобровників – 12.

Мощенка – XІX

1732 р. Козаків – 17, підсусідок –1, стрільців – 18, бобровників – 12.

Мощенка – ХХI

1765 р.–1769 р. Козацьких дворів – 36; селянських дворів – 24, володіння Єлецького монастиря. Багато мощенських козаків були стрільцями та бобровниками.

Церква Покрова Богородиці.

1770 р. Загалом у Мощенці та Лемешівці проживали 78 козаків, 68 бобровників, 46 стрільців та 459 володільницьких підданих.

Мощенка – ХХ.

1859 р.– 1616 жителів.

1901 р.– 1822 жителя.

1920 р.– 2180 жителів. Господарств – 432.

Сутоки 

Сутоки – I.

Згідно універсалу від 7 жовтня 1697 р., Клюсівський монастир придбав водяний млин в Сутоках, коли ігуменом був Феодосій Михайлович. В 1691 р. ігумен Феодосій змінив Святителя Димитрія. В 1753 р., після знайдення нетлінних мощей Святителя Димитрія Димитрія Ростовського, за рішенням Священного Синоду, відбулась його канонізація. Пам’ять Святого Димитрія Ростовського Православною Церквою відзначається 4 жовтня (21 вересня).

8 років житія Святителя відносяться саме до наших земель.

Сутоки – II.

В числі рудень Городянського повіту згадується Рудня Сутока. Річка, болото та ліс – саме така місцевість обиралась для пошуків покладів залізної руди, а дерев’яне вугіля використовувалось для виплавлювання заліза.