Городнянський літопис

ІV. ЧВВАУЛ

Восени–влітку 1951 р. в Городні формується новий полк – 702-й учбовий авіаполк (УАП) 57-го Чернігівського військового авіаційного училища льотчиків (згодом – ЧВАУЛ). В цьому році почався новий етап в житті училища. Чергігівська військова авіаційна школа пилотів, сформована в листопаді 1940 р., після війни була розформована.

Першим командиром 702-го авіаполку був підп-к Михайло Димитрович Деордієв, його заступник – підп-к Іван Фомич Мотуз, Герой Радянського Союза. Начальник штабу в перші роки: м-р М. М. Лєвин (1955–1956) штурман полку – підп-к П. І. Гачегов, інженер полку – м-р техслужби К.А.Путінцев.

(Першим командиром 702-го авіаполку був підп-к Михайло Дмитрович Деордієв, його заступник – підп-к Іван Фомич Мотуз, Герой Радянського Союза. Начальники штабу в перші роки: м-р М. М. Лєвин (1955–1956), підп-к В. А. Андреянов (з 1957 р.) підп-к Лаврухин, підп-к В. І. Вовк (з 1958 р.); заст. начштабу – підп-к Н. С. Філіпов; заст. командира по політчастині – підп-к І. Ф. Сераштанов, штурман полку – підп-к П. І. Гачегов, інженер полку – м-р техслужби К. А. Путінцев.

)

Льотний склад розпочав польоти у вересні 1951 р. в авіаескадриліях В. А. Прохорова та Д. К. Герасимова. А. П. Булгаков, заступник командира 1-ї авіаційної ескадрилії – теж Герой Радянського Союза.

(Льотний склад полку розпочав польоти у вересні 1951 р. в авіаескадриліях В. А. Прохорова та Д. К. Герасимова. Польоти з курсантами виконували льотчики: П.К.Погорелов, Г.П.Молодцов, Е.С.Грибов, П.І.Гачегов, В.П.Глушко, І.М.Спірін, Б.Д.Стовбун, М.В.Совєтов, В.Г.Абалкін, А.К.Сєргєєв, В.А.Некрасов, П.Ф.Кудрін, І.Г.Безсмертний, В.К.Цибенко, Б.І.Єрьомушкін, Л.А.Голубєв, С.П.Шулейкін, Є.Ф.Ушаков, А.Г.Черняк, Ш.Н.Шамсутдінов, С.А.Мусалов, В.Н.Горохов, І.І.Чесноков, Г.І.Баришніков, М.І.Садиков, Є.М.Бурцев, М.С.Глущенко, В.П.Симакін, Е.В.Гєрбєєв, В.Прибитков, І.І.Мельников, А.І.Прохватилов, Г.П.Новіков, Ю.П.Івшин, В.І.Мінченко, В.Ф.Савін, Н.Я.Ушаков, Н.К.Єрьоменко, В.Д.Федоров, М.К.Шульга, І.С.Щербіна, А.Ф.Яковенко, В.П.Фокін та інші. А. П. Булгаков, заступник командира 1-ї авіаційної ескадрилії, – Герой Радянського Союза.

)

Перший випуск Чернігівського льотного училища відбувся в 1953 році. Багатьом випускникам довелось воювати в небі Кореї, де виявилось, що винищувачі Міг-15 не поступаються американським.

Разом з Кожедубом, командиром авіадивізї, ім’ям якого називається Харьківський військовий авіаційній університет, потрапив в Корею вищезгаданий вихідець з Городні – командир дивізії ППО А. І. Варлиго. Їх завданням була охорона моста, завдяки якому в Північну Корею надходила війскова допомога. Радянські військові були перевдягнені в чорну китайську форму. А. І. Варлиго отримав два ордена – корейський та китайський, який йому вручив Мао Цзедун. Американській авіаціїї так і не вдалось знищити цей міст.

Гв. п-к Василь Іванівнович Варлиго (1909–1982), ген.-м-р артилерії Андрій Іванівнович Варлиго (1907–1981), старшина Михайло Іванівнович Варлиго (1912–1983).

М. Д. Деордієв

І. Ф. Мотуз

За короткий термін були створені умови для проведення польотів та організований побут особового складу. Багато та результативно працював в період формування 702-го полку (в/ч 62508) – батальон аеродромно-технічного забезпечення (в/ч 65384) під командуванням підп-ка Б. М. Рижова.

Інженерно-технічний склад полку швидко провів велику та складну роботу по збірці та підготовці до польотів прибувших в частину літаків Як-11 та Як-18, а також було виконано налагодження зв’язку аеродромів, як зі штабом училища, так і з підрозділами гарнізону в Городні та Добрянці.

Курсантам потрібно було налітати по 10 годин на літаках Як-18 до кінця 1951 р., а на початку 1952 р. почати навчання на літаках Як-11. Учбові літаки Як-18 ескадрилій майорів Прохорова та Герасимова почали польоти у жовтні 1951 року.

З весни 1952 р. польоти на аеродромі Городня з курсантами в ескадрильях підп-ка К. Н. Сінєва (1.06.1914–3.06.1952) та м-ра Д.К.Герасимова відбувались в дві зміни. В ескадриліях нараховувалось 154 чоловіка. Влітку 1952 р. ескадрилія м-ра Герасимова перебазувалась в Добрянку. Тут, під час начального польоту, трапилась авіакатастрофа.

Два літака Як-18 з аеродрому Добрянка зіткнулись на колі. Загинули: командир ланки к-н Некрасов та курсант, техніку пілотування якого перевіряв Некрасов. Вони відхилилились із зони та втратили висоту, а під час другого розвороту зіткнулись з літаком курсанта Коханенко, який виконував самостійний польот. Літак Некрасова увійшов в штопор. Інструктор стрибнув з парашутом, але висота була недостатньою. Курсанту Коханенко вдалось здійснити посадку на пошкодженому літаку. В. О. Нєкрасови поховали в Городні на Максимовському кладовищі.

Д. К. Герасимов

А. П. Булгаков

Тим часом в полку почали готуватись до польотів на нових учбово-тренувальних літаках – реактивних МіГ-15. Авіаескадрилія (АЕ) майора Погорелова в червні 1952 р. перебазувалась на аеродром Бориспіль, де, разом з 703-им учбовим полком, почалась підготовка до польотів з курсантами.

Літали до вересня, а потім перебазувались на аеродром Малейки. У 1953 р. в АЕ м-ра Погорелова здійснювались польоти з курсантами на аеродромі Бориспіль, в АЕ підп-ка М. Г. Пуценко – на аеродромі Малейки. У 1954 р. польоти здійснювались з аеродромів; Городня, Добрянка та Малейки. В Малейках, в АЕ підполковників А.В.Гайдукова та П. К. Погорелова літали також на реактивних МіГах.

В листопаді 1954 р. в училищі відбувся третій випуск. Для виконання програми польотів з курсантами витрачались всі сили льотного та інженерно-технічного складу полку. На старт виводились більше 30 літаків, а в повітрі, не зважаючи на відсутність в ті часи радіолокаційного контролю, одночасно знаходились більше 20 літаків.

Командир полку підп-к Деордієв та командир ланки к-н Соболєв загинули в червні 1955 р. на аеродромі Малейки. Радіозв’язок з літаком МіГ-15 перервався на взльоті при наборі висоти. Причину загибелі льотчиків встановити не вдалось. Ця катастрофа стала глибоким болем для авіаторів училища. М. Д. Деордієв та М. І. Соболєв поховані на Максимовському кладовищі.

В грудні 1955 р. відбувся четвертий випуск. 19 випускників залишились служити інструкторами. В 1956–1959 роках на аеродромах: Городня, Добрянка та Малейки польоти з курсантами виконувались на літаках МіГ-15.

Наступним командиром полку став підп-к Л. Ф. Тутушкин, його заступник – підп-к І. Г. Савченко, заступник по політчастині – підп-к А.А.Портянко, штурман полку – підп-к І. В. Кольцов.

)

Командир полку підп-к Деордієв та командир ланки к-н Соболєв загинули в червні 1955 р.

Льотчики 702-го УАП,

поховані на Максимівському кладовищі

М. Д. Деордієв

М. І. Соболєв

В. О. Некрасов

К. Н. Сінєв

Л. Ф. Тутушкин

П. К. Погорелов

Наступним полком, що базувався на аеродромі Городня, став 703-й учбовий полк (в/ч 78733). Формування 703-го УАП почалось в травні 1952 р. на аеродромі Малейки. Перший командир полку п-к Ф. Т. Туров був направлений на навчання, а за формування полку з ентузіазмом взявся новий командир полку – підп-к Леонід Ємельянович Сопельниченко, відмінний льотчик, досвідчений, ініціативний та енергійний командир.

16 березня 1952 р. з аеродрому Малейки здійснився перший польот літака МіГ-15 біс. 1 Квітня 1952 р., день закінчення формування полку –став днем частини. Вже в серпні 1953 р., не зважаючи на всі складнощі, в 703-му УАП на аеродромі Малейки відбувся перший випуск курсантів-винищувачів на літаках МіГ-15 біс, а у листопаді 1953 р. в Чернігові – другий випуск. Однією з ланок полку командував л-нт Дмитро Федорович Байнетов. Полковник Д. Ф. Байнетов, нині вже покійний, – начальник льотно-методичного відділу Чернігівського вищого військового училища льотчиків у 1977–1980 роках та автор двох видань книги „Чернігівські авіатори”, матеріали з яких використані в цій главі.

В організації польотів та методик льотного навчання були допущені порушення. В авіакатастрофі на аеродромі Добрянка загинув курсант. Командиром полку був призначений підп-к Є. П. Холодов. Всього із 90 випускників 1953 р. загинули 12 льотчиків. Кількість часів нальоту для курсантів довелось збільшувати. Всього в полку за 8 років навчання на літаках МіГ-15 біс були підготовлені більше 700 льотчиків.

В травні 1960 р., коли 703-й УАП переформовувався, його командиром став В. Б. Горбунов. Він командував цим полком по листопад 1968 року. В.Б.Горбунов нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, одну з яких він отримав за підготовку льотчиків-штурмовиків в запасному авіаполку. На його рахунку 15 бойових вильотів в роки Великої Вітчизняной війни.

Л. Є. Сопельниченко

Є. П. Холодов

З 1960 р. по 1968 р. 703-й полк майже 20 разів перебазовувався –перелітав на відстані від 50 до 600 км. Бувало і так, що штаб полку знаходився в Умані, а ескадрилії літали вдень та вночі: в Умані, Івангороді та Конотопі. До пізньої осені звичним житлом були бараки та палатки. Умови роботи знаходились на грані ризику для життя, але все обійшлось без аварій. 703-й УАП став першим полком Військово-повітряних сил (ВВС) СРСР, який отримав учбові реактивні літаки L-29, виготовлені в Чехословаччині. Так у 1963 р. почався переворот в системі початкового льотного навчання. В Городні літак L-29 встановлений, як пам’ятник поблизу КПП 703-го авіаполку.

Після перенавчання інженерно-технічного та льотного складу Чернігівського авіаційного училища, що в цей час вже надавало льотчикам вищу освіту, почалась підготовка курсантів по спеціально розробленим програмам, в яких приділялась увага підвищенню практичного напрямку теоретичної підготовки. Потім ці програми використовувались в усіх авіаційних училищах Радянського Союзу, де експлуатувались літаки L-29.

Під час учбових польотів на цих літаках виникла необхідність внесення змін в методики навчання. В ланці Байнетова був проведений експеримент з метою визначення найбільш ефективних методичних прийомів засвоєння техніки пілотування на новому швідкісному літаку. Результатом стала заміна в навчальній програмі на початку навчання більшої частини польотів по кругу на 10–12 польотів в зону. Це значно підвищило рівень льотної підготовки курсантів. Статті про досягнення В.Б.Горбунова та Д.Ф.Байнетова опубліковала газета „Червона Зірка”.

До складу нового учбового полку (командир першокласний льотчик п-к Д. І. Боряков), формування якого почалось восени 1969 р. в Конотопі, увійшли також льотчики із Городні.

Курсант В. Титов

Курсант П. Климук

Льотчик-інструктор Л. К. Каденюк на літаку L-29.

Городня, 1972 р.

В. Б. Горбунов

Д. Ф. Байнетов

В грудні на аеродромі Городня льотчики нового полку відновляли техніку пілотування. В Конотопі поки що були відсутні: взльотно-посадочні смуги, придатні для польотів, класи, льотні і технічні їдальні, казармені приміщення і квартири для особового складу.

В лютому–березні 1970 р. на аеродромі Конотоп почались польоти з курсантами, а в травні 1975 р. – перші польоти на нових літаках L-39, які в цьому ж році надійшли і на аеродромі Городня. А в травні 1977 р. в 105-му УАП (аеродром Конотоп) перша група курсантів почала польоти на надзвукових винищувачах МіГ-23 зі змінюємою геометрією крила. На літаках МіГ-23 в ЧВВАУЛ відбулось 11 випусків льотчиків-інженерів.

Космонавтами стали випускники, які закінчили ЧВВАУЛ у такі роки: А. Миколаєв (1954 р.), Л. Кизим (1963 р.), П.Климук (1964 р.), Ю.Романенко (1966 р.), Л. Попов (1968 р.), двічі Герої Радянського Союзу, А. Левченко (1964 р.), В.Титов (1970 р.), А. Соловйов (1972 р.), а також Р.Романенко, син Ю.Романенко, та А. Самокутяєв – випускники 1992 р.

Леонід Каденюк, Герой України, 19 листопада 1997 р. здійснив польот в космос у складі екіпажу американського космічного корабля багаторазового використання „Колумбія”. Після закінчення ЧВВАУЛ Л. Каденюк залишився льотчиком-інструктором училища – в ескадрилії 703-го УАП на аеродромі Городня, курсантом якої раніше був сам.

На аеродромі Городня здійсніли свій перший польот та підвищували майстерність багато визначних льотчиків. Городнянські авіатори відомі, як висококваліфіковані льотчики.

Льотчик-інструктор І класу підп-к В. Н. Корольков прибув в Городню лейтенантом у 1952 р., а 5 липня 1963 р. він вважає другим днем народження. Цього дня В. Н. Корольков та курсант Пшеничний пілотували на учбово-тренувальному літаку МіГ-15.

Випускники 1953 р. Екіпаж ст. л-нта В. Н. Королькова.

А. С. Дорошин, М. І. Виноградов, Г. С. Цимержинський,

П. Є. Кутейников, Д. М. Мамонов, В. П. Ларин

На висоті 5000 метрів при швидкості 700 км/год. відбулось руйнування скляної частини всієї правої сторони ліхтаря. Кров із обличчя, розбитого шматками плексигласу, забризкала всі прибори. Корольков взяв управління на себе, не зважаючи на тимчасові запоморочення свідомості. Була одна думка: долетіти до аеродрома, врятувати життя курсанту та собі і зберегти літак. Все це було виконано.

В 1968 р. комеск В. Н. Корольков випустив в перший самостійний польот на літаку Л-29 майбутнього космонавта В.Г.Титова, інструктором якого був В. Говоров. Льотчик В. Чемерин, однокурсник Титова, згадує, що перший польот вони здійснили з аеродрому Добрянка.

У 80-х роках, завдяки новим програмам навчання, рівень підготовки курсантів 3-го курсу досяг майстерності льотчиків 3-го класу, хоч нальот у курсантів був меньшим, ніж потрібно для льотчика. До складу гарнізону Городні входили: 703-й учбовий авіаційний полк – в/ч 78733, Окремий батальон аеродромно-технічного забезпечення (871-й ОБАТО) – в/ч 65386 і Окремий дивізіон зв’язку та радіотехнічного забезпечення польотів (ОДС РТО) – в/ч 26323.

В 1981 р. в 703-му полку для курсантів 2-го курсу була сформована 5-а експерементальна ескадрилія надзвукових літаків 2-го покоління МіГ-21 (ком. еск. м-р Марченко, інженер к-н Брагинський). Але у лютому 1982 р. літаки 5-ї АЕ (МіГ-21У та МіГ-21ПФ) були передані в Умань (702-й УАП) і Славгород (Барнаульське льотне училище). Перегонка в Славгород взимку через 8 аеродромів продовжувалась більше місяця. Перельот техніків та обладнання здійснювали Ан-12.

В. Д. Нюнчиков

Р. В. Єськов

Всього в Чернігівському ВВАУЛ було 45 випусків, в т. ч. 35 випусків льотчиків-інженерів. Останній випуск Чернігівського вищого військового училища імені Ленінського комсомолу, відбувся у жовтні 1995 року.

Миттєвості із життя авігарнізону та види Городні залишились на фотографіях Валерія Медведєва, заступника начальника технічно експлуатаційної частини.

Не всі інструктори та курсанти повернулись із польотів.

12 липня 1977 р. капітан В. Д. Нюнчиков відправився в польот на літаку, який потрібно було облітати після ремонту, хоч по плану це повинен був зробити інший льотчик. В польоті трапилось щось непередбачене – літак впав в лісі поблизу Городні, хоч його маршрут проходив над населеним пунктом. Льотчик загинув, нічого не повідомівши по радіо.

Висувались різні версії катастрофи. Можливо, льотчик отримати смертельне поранення під час зіткнення літака з пташкою або в літаку відмовило управління. В лісі, де загинув Василь Димитрович Нюнчиков, встановлений пам’ятний знак.

30 років потому його дружина Валентина Іванівна Нюнчикова написала Д. Ф. Байнетову листа: „Літак загорівся і Василь Димитрович тягнув його подалі від населеного пункту. В ті роки це скрили. Але хоч в наш час скажіть людям правду. Люди бачили, як літак горів у повітрі, вогонь виривався з кабини. Пройшло майже 30 років, а я його чекаю і люблю. Вася пожертвував своїм життям ради життя інших людей і він вічно буде жити в наших серцях”.

В сонячний день 17 квітня 1991 р. з аеродрому Городня 20-річний курсант 3-го курса Роман Єськов та його однокурсники виконували учбові польоти. Роман отримав добро на перший самостійний польот після двох контрольних польотів. На висоті 800 метрів йому було потрібно пройти по великому колу, зайти в мале коло та здійснити посадку. Все йшло добре. Р. Єськов доповів керівнику польотів про виконання разворотів. Штурман КП радіолокатора бачив на екрані відмітку літака Єськова. Був пройдений останній разворот, курсант почав знижатись для заходу на посадку та раптом зупинився двигун літака L-39.

Літак в цей час, як розповіли свідки, знаходився над центром села Заріччя. Єськов не залишив літак, а повів падаючу машину в бік від будинків. Він катапультувався тільки тоді, коли відвернув літак від Заріччя, але висота була вже недостатньою і парашут повністю не розкрився.

–Я служив в арміїї і бачив багато польотів, – розповів головний інженер колгоспу Михайло Козел, – в той день, побачивши літак над селом, зрозумів, що з ним щось не так. За літаком тягнувся дим, він летів зі зниженням. Попереду у нього була високовольтна електролінія, перелетівши через яку, льотчик катапультувався. Літак майже вертикально впав і вибухнув. Парашут повність не розкриввся і льотчик теж впав.

–Я була на городі, поблизу дома, – розповідала Євгенія Коваленко, – і бачила як літак пролетів над селом, впав і вибухнув. Люди бігли з усього села та з полів. Недалеко від міста падіння літака лежав льотчик, а поруч парашут. Він, соколик, лежав широко розкинувши руки. Жінки, які зібрались, цілували йому руки і ноги. Вони розуміли, що він їх рятував та відвів від них біду. Не дай Бог, якщо б літак упав в центрі села. Він цього не допустив, але себе не зберіг.

Комісія, розслідуючи цю катастрофу, встановила, що під час зниження в двигун потрапила пташка, після чого двигун зупинився. Авторитетні члени комісії підтвердили, що в критичній ситуації курсант Роман Єськов діяв грамотно та свідомо, а літак покинув тільки тоді, коли побачив, що він не впаде на будинки.

Поле, де встановлений пам’ятний обеліск, жителі Заріччя називають Романовим.