05.05.2021

Тема. Василь Чухліб. "Після хуртовини". Використання самостійно складеного плану для переказу.

1. Прочитати оповідання, подане нижче.

2. Скласти і записати у зошит план до оповідання (надіслати на перевірку).

3. За планом усно переказати оповідання своїм рідним.

Василь Чухліб

ПІСЛЯ ХУРТОВИНИ

Оповідання

Хоч у світлиці висить барометр, який може угадувати, коли дощ буде чи сніг, а коли сонячно, дідусь Гордій поглядає на нього рідко.

— У мене свій барометр,— каже він.— Як заниє ліва рука, так і чекай негоди.

Дідуся поранило в руку на війні з фашистами. Він був кулеметником, дві медалі «За відвагу» лежать он у шкатулці. Лаврик їх не раз роздивлявся, ще й хлопцям показував.

Після війни дідусь лісникував багато років. Отой ліс, що за селом, він саджав і вирощував. Тепер там сосни вищі за їхню хату і зайці водяться, гриби ростуть.

А дідусь уже не лісникує, бо старий став. «Був козак, та з’їздився»,— так він каже.

Улітку дідусь доглядає садок, пасіку, а як похолодає, то більше в хаті щось робить: то ложки вирізає з м’якої деревини — липи чи берези, то кошики лозові плете.

А Лаврик у нього ніби за помічника.

Ось і зараз: сидять вони проти вікна, старий плете верейку на картоплю, а малий приглядається та лозу подає.

— А що, Лавріне, скажу я тобі: мабуть, хуртовина буде,— облишає дідусь роботу й дивиться у вікно.

Лаврик також вглядається у відталу шибку.

— Та сонце ж он як, дідусю, світить, аж сніг переливається.

— Еге, моя лівиця мене ніколи не обманювала...

Хуртовина почалася наступного дня. Сонце де й поділося, довкруж потемніло, і садок, і город, і хати зникли за білою пеленою. Сніг ішов цілий день і всю ніч. Коли Лаврик прокинувся і виглянув у вікно, то побачив, що яблуні й груші стали зовсім низенькі. То вони так потонули в заметах.

Накинувши кожушок, Лаврик вибіг надвір.

— Ой і снігу накидало! — загукав радісно.— Де мої лижі, де мої санчата? Дідусю, ви не бачили?

Дідусь уже прокидав стежину від ганку до хвіртки і тепер, зіпершись на дерев’яну лопату, перепочивав.

— Багато снігу — то добре, на врожай,— мовив.— Та мене зараз інше турбує: як там сосни мої? Гілля у них і так важке, а це ж стільки снігу навалило на хвою. Боюсь: поламає дерева, понівечить.

Дідусь побідкався, потім виніс із комори свої широкі лижі, які витесав колись із берези, дістав з горища довгу тичку. Застромив за потертого солдатського паска невелику довбеньку.

— А я? — Лаврик одразу збагнув, куди збирається дідусь.

Але ж довелося ще довго відпрошуватися в мами й бабусі.

— Ну, якщо замерзнете, то й додому не повертайтеся! — сказали вони в один голос.— Що старе, що мале! Два чоботи — пара...

А дідусь та Лаврик уже поспішали до лісу. Сніг був молодий, ще не злежався, але лижі ковзали добре, бо дідусь кілька днів тому змастив їх, а перед виїздом натер сукнинкою.

Увійшовши до лісу, одразу побачили, що соснам непереливки. Багато дерев попригинало снігом, чимало гілок повідчахувалось.

Дідусь стукав по стовбурах довбенькою, гамселив по гіллі тичкою. А Лаврик струшував сніг із маленьких сосонок. Густою холодною порошею обсипало дідуся й внука, а вони пробиралися від дерева до дерева, визволяли їх з-під снігової навали.

Хтозна, скільки часу минуло, як забралися в ліс. Зупинило їх розкотисте:

— Еге-гей! А це що за сніговики тут воюють?

До них прошкував на лижах лісник дядько Андрій, а з ним ще люди.

— Ну, Гордію Івановичу, свого лісу ви не забуваєте і за такої пори! — дивувався лісник.

— Хіба ж можна друга в біді залишати? — відповідав дідусь.

— А цього лісовичка ви тут не заморозили? — І дядько Андрій обійняв Лаврика полами свого широчезного кожуха, потер рукавицею йому щоки.

— Ні, мені навпаки — жарко! — Від Лаврика справді аж пара йшла.

Лісник вправно розпалив багаття на затишній галявинці.

— Ви обсушіться, бо це ж не літо! — наказав.— А ми ось з хлопцями заступимо вам на зміну.

Люди пішли лісом, здіймаючи над деревами снігову хмару.

— Ну, тепер ліс не пропаде! — задоволено казав дідусь.

Він вийняв з торбини кілька картоплин, пригорнув їх тліючими жаринами. Нічого смачнішого не куштував раніше Лаврик! Куди там усяким цукеркам і навіть морозиву! Від печеної в зимовому лісі картоплі тіло сповнювалося теплом і бадьорістю.

А сонце вже скочувалося на вершини сосон, і мокра хвоя засяяла міріадами іскринок. Звільнені із снігового полону, дерева немовби усміхалися дідусеві Гордію і Лаврику.

28.04.2021

Тема. Василь Чухліб "Пісня тоненької очеретини". Складання плану прочитаного твору.

1. Ознайомитися з біографією Василя Чухліба за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=L8dYSXD8nAA

2. Прочитати оповідання Василя Чухліба "Пісня тоненької очеретини"

Пісня тоненької очеретини

Василь Чухліб

Одного дня тихе болото ніби хтось збурив. Невідомо хто, але всі його мешканці — постійні й тимчасові — гомоніли, лементували, галасували, били себе в груди. Доводили одне одному і всім разом — хто на що здатен, і кому на болоті найвища шана має бути.

— Скре-ке-ке! Скре-ке-ке! — розпиналася Жаба-скрекотуха.— Я найкраще співаю, мене все болото слухає. Я найвище стрибаю! Я найшвидше плаваю! Я...

— Чекай-но! — хитнула чубатою головою Чапля, що до того ніби дрімала.— А чи простоїш ти на одній нозі цілий день і цілу ніч?

— Пхе! Та це зовсім просто! — Жаба видряпалась на купину і виструнчилась на одній нозі. Та не постояла й хвилини — плюх у воду, тільки кола пішли.

— Бу-гу! Бу-гу! — зареготав Бугай.— Теж мені артистка! Ось коли я заспіваю-загуду — аж шибки в селі деренчать.

— Деренчать — це коли я співаю! Хіба ти так умієш? Др-р, др-р! — обурився Деркач.

— Та це ж відомо: кожен передусім себе хвалить. Тож знайте — співаю найкраще я! Кі-квік! Кі-квік! Без мене й болото не болото! — випнув груди Кулик.

Тоненька Очеретина слухала всі ті розмови, слухала і все нижче схилялася до води.

— А ти чого мовчиш? — зачепив її Вітер, який усюди буває, все бачить, усе знає.

— Бо я нічого не вмію робити,— прошепотіла Очеретина.

— Ет, таке вигадаєш! — лагідно доторкнувся до неї Вітер.— Кожен щось та вміє. Тільки, може, не здогадується про те.

І він дмухнув на Очеретину раз, удруге.

І — о диво! — тоненька Очеретина несміливо, ледь чутно забриніла, пробуючи голос, а далі заспівала, заспівала...

Такою ніжною, такою сонячною була пісня тоненької Очеретини, що всі болотяні мешканці забули про суперечку. Заслухалися.

Слухали Жаби-скрекотухи, вибалушивши й без того банькаті очі.

Слухав Бугай, набравши повен дзьоб води.

І Деркач слухав, і Кулик, який спочатку себе, а потім уже своє болото хвалить.

Завмерла гордовита Чапля на одній нозі. Від здивування вона й цю ногу ледь було не підняла, але ж — так, ви вгадали,— якщо Чапля підніме й другу ногу, то впаде.

Ну, а Вітер полетів собі далі. Бо має усюди бувати, бо десь потрібен він іншим Очеретинам, які ще не пробудилися для своєї пісні.

3. Скласти план до оповідання і надіслати на перевірку.

21.04.2021

Тема. Костянтина Малицька. "Чом, чом, земле моя...". Зображення картин природи засобами художньої виразності.

1. Ознайомитися з біографією Костянтини Малицької (зображення, подане вище).

У радянські часи Костянтину Малицьку (її літературні псевдоніми — Віра Лебедєва й Чайка Дністрова) навіть згадувати було небезпечно. Твори її не потрапляли до рук читачів. Лише люди старшого віку в колі своїх найрідніших могли заспівати тремтливим від хвилюванням голосом пісню «У Січі, у Січі гартуймось, брати» та ще могла пролунати чудова співанка-перлина «Чом, чом, земле моя...».

Народилася Костянтина Малицька 30 травня 1877 року в селі Кропивнику біля Калуша в сім'ї священика Своє життя вона присвятила дітям: понад 30 років працювала на педагогічній ниві, часто виступаючи зі статтями у справі виховання підростаючого покоління. Багато друкувалася в періодичній пресі. Літературна спадщина велика і різноманітна. Вперше вона виступила в дитячому журналі «Дзвінок» під вигаданим ім'ям Ростик. Відтоді часто вміщувала свої твори в цьому виданні, а також у журналі «Зоря», в альманахах «Жіноча доля», «Учитель». Це були переважно твори про дітей і для дітей. Тривалий час вона редагувала журнал «Дзвінок» — єдиний на той час дитячий часопис для всієї української дітвори.

Наприкінці XIX — на початку XX століття під різними псевдонімами надрукувала багато віршів для малят, в яких оспівувала красу рідної природи, прищеплювала дітям любов і повагу до праці, до рідної землі. Костянтина Малицька — провідна діячка жіночих громад у Львові та Чернівцях, натхненниця руху січових стрільців у роки Першої світової війни, за що у 1915 році була вислана в Сибір. Останні роки жила у Львові і працювала бібліографом дитячої літератури у Львівській бібліотеці Академії наук ім. В. Стефаника. Померла 27 січня 1947 року.

У 1904 році на слова Костянтини Малицької «Чом, чом, чом, земле моя...» композитор Денис Січинський написав музику, і пісня стала народною, широковідомою, улюбленою для багатьох поколінь українців.

2. Прочитати поезію "Чом, чом, земле моя..."

Чом, чом, чом, земле моя,

Так люба ти мені,

Так люба ти мені?

Чом, чом, чом, земле моя,

Чарує так мене

Краса твоя?

Чим, чим, чим манить мене

Пташні твоєї спів,

Пахучий цвіт лісів?

Чим, чим, чим манить мене

Вода річок твоїх,

Що тут пливе?

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що тут ти перший цвіт

Зустріла з ранніх літ.

Тим, тим, тим, дитино, знай,

Що води ті й ліси —

Твій рідний край

Другий варіант (Земле моя)

Чом, чом, чом, земле моя,

Ти люба так мені? Ти люба так мені?

Чом, чом, чом серце моє

Чарує так завжди твоя краса?

Чим, чим, чим манить мене

Твоїх пташок пісні, квітки твої лісні?

Чим, чим, чим манить мене

Твоїх річок вода, що тут тече?

Тим, тим, тим, мій милий, знай

Що краще за неї не знайдеш ти ніде;

Тим, тим, тим, кохана, знай:

Поля ці та ліси – наш рідний край.

Тут, тут, тут твої діди

Пролили кров свою за віру-свободу;

Тут, тут, тут всі дітоньки

Найближчі серденьку і дорогі.

Чом, чом, чом, земле моя,

Чим, чим, чим манить мене?

Тим, тим, тим, кохана, знай,

Тут, тут, тут наш рідний край!

3. Дати відповіді на питання за поезією.

1. Чим є для авторки батьківщина?

2. Яка тема твору. (зображення краси та неповторності рідного краю).

3.Яка ос­новна думка. (заклик любити рідну землю, цінувати красу природи).

4. Як же письменниця побудувала свій твір, щоб показати любов до батьківщини і переконати нас у цьому?(Спостерігаючи за формою вірша, учні помітять, що дві перші строфи - це запитання, а дві наступні - відповіді. Однак роль питальних речень не стільки отримати відповідь, як ствердити істину. Можна сказати, що таке запитання називається риторичним. Рядки, які повторюються, двічі, особливо важливі).

5. До кого звертається автор? Назвіть зорові та слухові образи, змальовані в перших двох строфах. (Поетеса звертається до землі, яку уособлює пташиний спів, пахучий цвіт лісів. Як і у вірші "Садок вишневий коло хати...", тут чуємо спів птахів, бачи­мо цвітіння дерев. Однак, крім зорового та слухового образів, ми ще й відчу­ваємо запах, аромат - "пахучий цвіт лісів").

6. До кого звертається автор у двох останніх строфах? Поясніть метафору вислову цвіті літ. (Автор від імені землі звертається до дитини, адже вона - її невід'ємна часточка, отой цвіт, який дасть плоди. Щоб вони були багатими, кожен з дитинства повинен берегти, плекати рідну природу, поважати людей, цінувати звичаї, традиції, не зраджувати віру, вивчати історію. Отже, виховання любові до батьківщини починається змалку.)

4. Прослухати пісню за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=VeJUsMhKIls

14.04.2021

Дмитро Павличко. "Два кольори". Відшукування в тексті образних слів і висловів.

1. Ознайомитися з біографією Дмитра Павличка за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=T0frGv8QvMQ&t=3s

2. Прочитати поезію

Два кольори

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш горточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

1965.

3. Прослухати поезію за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=dWaD2zKxfFg

4. Дати усно відповіді на питання за змістом поезії

• Якими нитками вишила мама сину сорочку?

• Що означають кольори, якими була вишита сорочка?

• Які життєві дороги переплелися у долі ліричного героя?

07.04.2021

Дмитро Білоус. "Дивне розмаїття"

1. Ознайомитися з біографією Дмитра Білоуса за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=CTirHzY92AY&t=2s

2. Прочитати виразно поезію "Дивне розмаїття"

ДИВНЕ РОЗМАЇТТЯ

Друже милий, ти помітив

до краси людську любов?

Скільки є на світі квітів —

стільки є на світі мов.

Холоди чи хмари грізні —

розцвіли в погожі дні

квіти різні, ранні й пізні,

восени і навесні —

і червоні, як троянди

і рожеві, як піон,

і зелені, як лаванди,

і фіалкові, як сон.

Так і мови: ті, мов квіти,

що буяють між осель,

інші — ті, що рвуть граніти

ломикаменем між скель.

На душі в людини свято:

як чудово, що вони

різні всі, що їх багато,

квітів сонця і весни.

У барвистім розмаїтті

мови — дивна дивина.

Порожніш було б на світі —

зникла б навіть хоч одна.

Дуже сильна — ти помітив?

до краси людська любов.

Скільки є на світі квітів —

стільки є на світі мов.

31.03.2021

Тема. Андрій Малишко. "Вчителька ", " Пісня про рушник".

Доброго дня, Маринко. Ми продовжуємо вивчати поезію відомих українських поетів. І сьогодні ми знайомимося з піснями Андрія Малишка, які стали народними. Це вірші "Вчителька ", " Пісня про рушник".

1. Ознайомся з біографією Андрія Малишка за поданим посиланням https://www.youtube.com/watch?v=QMqMGXtkRBE

2. Виразно прочитай поезії А. Малишка

Вчителька

Андрій Малишко

(Пісня)

Сонечко встає, і в росі трава,

Біля школи в нас зацвітають квіти,

Вчителько моя, зоре світова,

Де тебе питать,

Де тебе зустріти?

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

І летять-летять в небі журавлі,

І дзвенить дзвінок

Хлопчику малому.

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі,

А у тебе знов та ж доріжка в клас,

Той же явір наш

Під вікном у школі.

Двох синів твоїх узяли фронти,

Бо на рідний край впала чорна злива.

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз

Непожата нива.

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій,

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя

На Вкраїні милій

Пісня про рушник

Андрій Малишко

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

3. За бажанням вивчи напам'ять 1 стовпчик вірша "Пісня про рушник"

4. Прослухай пісні на слова А. Малишка за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=be4pw-44VcE

https://www.youtube.com/watch?v=Zm8GioyI_1A

17.03.2021

Тема. Володимир Сосюра. "Рідна мова"

1. Прочитати виразно поезію В. Сосюри " Рідна мова"

Рідна мова

Володимир Сосюра

Вивчайте, любіть свою мову,

як світлу Вітчизну любіть,

як стягів красу малинову,

як рідного неба блакить.

Нехай в твоїм серці любові

не згасне священний вогонь,

як вперше промовлене слово

на мові народу свого.

Як сонця безсмертного коло,

що кресить у небі путі,

любіть свою мову й ніколи

її не забудьте в житті

Ми з нею відомі усюди,

усе в ній, що треба нам, є,

а хто свою мову забуде,

той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

що сяє з небесних висот,

і там, де звучить рідна мова,

живе український народ.

Народ наш, трудар наш і воїн,

що тьму подолав у бою.

І той лиш пошани достоїн,

хто мову шанує свою.

2. Дати усно відповіді на питання:

• До чого закликає читачів автор у вірші?

• З чим порівнює поет рідну мову?

• Якими словами поет називає наш народ? Знайди у поезії, зачитай.

• Чого достойна людина , яка шанує свою мову?

3. Письмово дібрати прикметники до слова мова.

4. Прослухати пісню на слова В. Сосюри за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=Y4wlmp-YFJU

10.03.2021

Володимир Сосюра. "Любіть Україну"

1. Ознайомитися з біографією В. Сосюри за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=eAzQHP2KGG8

2. Навчитися виразно читати поезію В. Сосюри "Любіть Україну"

3. Прослухати поезію за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=Z_INywMWo-w

Володимир Сосюра

***

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,

як пісню, що лине зорею…

сім серцем любіть Україну свою —

і вічні ми будемо з нею!

1944

03.03.2021

Тема. Світ української поезії. Павло Тичина "Не бував ти у наших краях!", "Блакить мою душу обвіяла." Практичне ознайомлення із засобами художньої виразності в тексті твору (без уживання терміна): епітет

1. Знайомитися з біографією П. Тичини за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=gicAkKfts5g

2. Прочитати поезії П. Тичини.

Не бував ти у наших краях!

Тичина Павло

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори...

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях...

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —

Єсть там люди — й зросли у степах,

Що не люблять, не вміють ридати.

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —

Не бував ти у наших краях.

3. Бесіда за прочитаним твором

З ким веде автор розмову у вірші?

Про що він йому розповідає?

Як у вірші змальовує Павло Григорович людину?

• Які почуття, на вашу думку, виникали в душі поета, коли він писав вірш? (Поет залюблений у чарівну природу свого краю, його переповнюють почуття гордості за земляків – витривалих і працьовитих людей, які йдуть по життю з піснею.)

• Яке ставлення автора до Батьківщини?

«Не бував ти у наших краях!» - вірш – поетичне звертання до уявного співбесідника. Ліричний герой говорить про свій улюблений степ, де небо без краю, де високі козацькі могили-кургани, де живуть мужні, працьовиті й співучі люди. Саме в них треба вчитися бути стійкими в життєвих випробуваннях, любити свою батьківщину.

Тематично близьким є і наступний вірш поета.

Блакить мою душу обвіяла...

Тичина Павло

Душа моя сонця намріяла,

Душа причастилася кротості трав

Добридень я світу сказав!

Струмком серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля

Добридень тобі, Україно моя!

4. Бесіда за прочитаним твором.

- Яка вона,блакить, зображена у вірші?

- Як поет зображує у вірші рідну природу?

- Як називається ліричний твір, у якому описується природа?

- Яка пора року зображена в поезії?

- Як ви розумієте рядки поезії «Душа моя сонця намріяла», «Душа причастилася кротості трав...»?

5. Вивчити напам'ять поезію Павла Тичини "Блакить мою душу обвіяла"

25. 11.2020

Марко Вовчок. "Козачка" /скорочено/. Головний і другорядний персонажі у творі

1. Читати повість Марко Вовчок "Козачка"

2. Переказувати улюблені епізоди повісті.

3. Записати у зошит теорію літератури, подану нижче у зображенні.

4. Визначити у прочитаній повісті головні і другорядні персонажі.

18.11.2020.

Українська література

Тема. Марко Вовчок. "Козачка" /скорочено/. Сюжет і композиція (без уживання термінів, практично, під час відповідей на запитання, на матеріалі невеликих за обсягом і нескладних за будовою художніх творів розповідного стилю).

1. Переглянути презентацію за посиланням https://drive.google.com/file/d/10qN8wIOP3Q55FBP3sCSVNF-1qhEhlkB0/view?usp=sharing

2. Прослухати аудіозапис «Козачка»

https://drive.google.com/file/d/1IVq8Z_X7EIsbBI5XqenroFAenkiRPu7N/view?usp=sharing

3. Знайти у підручнику «Українська література» 7 клас і прочитати повість Марко Вовчок "Козачка"

Українська література

11.11.2020

Тема. Про далекі і минулі часи. Т.Шевченко "Якби ви знали, паничі...", "І виріс я на чужині", "Сонце заходить, гори чорніють..." Спостереження за мовою віршів

1. Ознайомитися із біографією Тараса Шевченка за посиланням

2. Виразно читати поезії Т. Шевченка «Якби ви знали, паничі...», «І виріс я на

чужині», «Сонце заходить, гори чорніють...».

Сонце заходить, гори чорніють…

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

І виріс я на чужині…

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур’яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люде подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини,

А препоганії пани

Жидам, братам своїм хорошим,

Остатні продають штани...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

Якби ви знали, паничі

Якби ви знали, паничі,

Де люде плачуть живучи,

То ви б елегій не творили

Та марне Бога б не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози; я не знаю,

Чи єсть у Бога люте зло!

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Мені аж страшно, як згадаю

Оту хатину край села!

Такії, Боже наш, діла

Ми творимо у нашім раї

На праведній Твоїй землі!

Ми в раї пекло розвели,

А в Тебе другого благаєм,

З братами тихо живемо,

Лани братами оремо

І їх сльозами поливаєм.

А може, й те ще... Ні, не знаю,

А так здається... сам єси...

(Бо без Твоєї, Боже, волі

Ми б не нудились в раї голі).

А може, й Сам на небесі

Смієшся, батечку, над нами

Та, може, радишся з панами,

Як править миром! Бо дивись,

Он гай зелений похиливсь,

А он з-за гаю виглядає

Ставок, неначе полотно,

А верби геть понад ставом

Тихесенько собі купають

Зелені віти... Правда, рай?

А подивися та спитай!

Що там твориться, у тім раї!

Звичайне, радость та хвала!

Тобі, єдиному, святому,

За дивнії Твої діла?

Отим-бо й ба! Хвали нікому,

А кров, та сльози, та хула,

Хула всьому! Ні, ні, нічого

Нема святого на землі...

Мені здається, що й самого

Тебе вже люди прокляли!