12.01.2021.Музичне мистецтво 8-б.Черняк М

Тема:Композиція музичного твору.

Вступ

Ми вже вчили музичні образи, а тепер складатимемо з них цілі композиції. Будемо визначати образи і розглядати, як вони утворюють цілісний музичний твір.

Композиція – структура (будова) музичного твору, співвідношення його частин

Відомості про образи опери М. Глінки „Руслан і Людмила”

Багато композиторів звертаються до творчості письменників – так виникають музичні образи. Наприклад, за поемою-казкою Олександра Пушкіна „Руслан і Людмила” російський композитор Михайло Глінка написав оперу. Головні музичні образи цієї опери – Руслан та Людмила.

Світозар, великий київський князь, влаштував бенкет на честь заручин своєї дочки Людмили та витязя Руслана. Раптом у хоромах пролунав страшний грім – і Людмила зникла! У відчаї Світозар пообіцяв руку княжни тому, хто врятує її з володінь злого карлика Чорномора.

На пошуки Людмили вирушили славні витязі Ратмир, Фарлаф та Руслан. Чорномор приспав княжну і прийняв виклик Руслана на смертний бій. Чарівним мечем Руслан відрізав карлику бороду, в якій була його могутність. Друг і помічник Руслана, чарівник Фінн звільнив Людмилу від чар злого Чорномора. Вона прокинулась і впала в обійми Руслана.

Усі ці образи опери мають музичні характеристики – арії, аріозо.

Ми прослухаємо увертюру до опери „Руслан та Людмила”. Саме вона пов'язана з найголовнішими образами опери.

Увертюра – це оркестровий вступ до опери, балету, кантати чи кінофільму.

Увертюра складається з трьох частин. Перша – експозиція. У ній, як правило, звучать основні образи. Музичною мовою дві основні теми увертюри називають головною та побічною партіями.

Експозиція увертюри до опери „Руслан та Людмила” є ілюстрацією до найважливішого музичного матеріалу опери, втіленням світлих сил казки. Головна партія – молодецька, заклична, героїчна, радісна – втілює образ Руслана. Побічна партія – співуча, лірична, захоплена – втілює образ Людмили. В єдності тем-образів утілена справжня композиторська майстерність.

Слухання. М. Глінка. Опера “Руслан і Людмила”. Увертюра (експозиція)

Аналіз прослуханого твору

Для композиції є важливим принцип поєднання та взаємодії образів, тобто принцип драматургічного розвитку. В експозиції використаний принцип контрасту: неподібні між собою образи, що символізують один світ – світ добрих сил.

Для конфлікту потрібні інші образи. А поки що, за словами Михайла Глінки, увертюра “летить на повних вітрилах”! Її музика стрімка, динамічна, розгортається, ніби на одному пориві.

Принцип драматургічного розвитку – принцип поєднання та взаємодії образів.

Розповідь про М. Глінку

Михайло Іванович Глінка (1804 - 1857) – видатний російський композитор ХІХ століття, основоположник російської класичної музики. Здобувши серйозну музичну освіту в Європі, Глінка зумів глибоко усвідомити особливості російської національної музики.

Перші музичні враження Глінки пов’язані з народними піснями, які він чув у сільській садибі батьків. Ще в дитинстві Михайло долучився до професійної музики (слухав концерти кріпосного оркестру, часто сам брав у них участь).

У 20-х роках був популярний у музичних колах як піаніст і співак. Тоді ж з’явилися перші твори Глінки, серед яких яскраво вирізняються романси. У 30-х роках Глінка подорожував Італією, Австрією, Німеччиною; там він познайомився з музичним життям найбільших європейських центрів.

Вивчення шедеврів італійського оперного мистецтва викликало в композитора бажання писати так само досконало, але „по-російськи”. Повернувшись до Росії, композитор створив романси, симфонічні твори, дві опери ("Життя за царя", або „Іван Сусанін” та "Руслан і Людмила").

Як виконавець і педагог Глінка велику увагу приділив мистецтву співу; він служив капельмейстером петербурзької Придворної співочої капели. Щоб підібрати голоси для цієї капели, Глінка їздив до України. На його думку, „серафимські” (тобто ангельські) голоси можна було знайти саме там. В Україні Глінка познайомився з чудовим співаком Семеном Гулаком-Артемовським, майбутнім українським композитором, автором опери „Запорожець за Дунаєм”.

У 40-50-х роках Глінка подорожував Францією, Іспанією, Польщею. Під враженням від іспанської музики він створив "іспанські увертюри": "Арагонську хоту" та "Ніч у Мадриді".

Творчість Глінки – це свідчення могутнього підйому національної культури. У російській музиці Глінка має таке значення, як Пушкін – у поезії. Обидва геніальні, обидва основоположники нового російського мистецтва, обидва глибоко національні митці, що черпали великі сили з коріння свого народу, обидва створили нову російську мову. Один – у поезії, інший – у музиці.