11-Б клас
Дорогі учні!
Працюємо в classroom.
18.03.2021
Повторюємо все із зошита для підготовки до ЗНО!!!
17.03.2021
Тема :Роман у віршах «Маруся Чурай». Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання. Центральні проблеми: митець і суспільство, індивідуальна свобода людини
Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" писався Ліною Костенко в роки її вимушеного мовчання. Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр — роман у віршах.
Роман у віршах — одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом — віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.
У романі "Маруся Чурай" Ліна Костенко змальовує, з одного боку, цілу галерею епічних образів (Маруся Чурай, Гриць Бобренко, Гордій Чурай та інші) в їх складних взаємостосунках. З іншого боку, в сюжетну тканину роману та епічної розповіді вплітаються ліричні мотиви, що висвітлюють безпосередню оцінку поетесою тих чи інших вчинків і дій героїв.
«Маруся Чурай» - історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах,названий «енциклопедією духовного життя України XVIIст.»
Композиція твору струнка: роман складається з дев'яти розділів, розвиток подій — лінійний,
У першій частині роману маємо можливість виявити два різні світи, представлені героями твору ставленням до Марусиної пісні. Судейство разом з підбрехачами Бобренчихи у погляді на людину, суспільне життя перебувають на цілком протилежній із козацтвом позиції.
З'ясовуємо, що ні Горбаню, ані Бобренчисі не під силу осягнути гострої потреби людської душі в пісні. Таким людям не дано збагнути величі і незвичайного обдарування дівчини.
Талант Марусі Чурай достойно оцінений представниками Січі, особливо Іваном Іскрою. Іванові доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому однаково болить і, разом з тим, значимішим і вартіснішим проступає життя Чураївни-поетеси, піснетворки: "Ця дівчина не просто так, Маруся, Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа".
У відповідальний момент ціна Іванового життя визначається змістом справи, котру за будь-яку ціну необхідно довести до кінця:
"Якщо я впаду, — неврятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить!" Значимість людського життя Горбанем, Бобренчихою, Вишняками вимірюється іншими мірками.
Проблему любові і зради, яка лежить в основі роману, розглядатимемо в руслі двох тематичних ліній:
1. Маруся Чурай — Грицько Бобренко.
2. Маруся Чурай — Іван Іскра.
Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою. "Пекуче прозріння" болить Марусі нестерпно:
Бо ж річ не в тім — женився, не женився...
прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли він так змінився?
Чи, може, він такий і зроду був?
і — як продовження: "Нерівня душ — це гірше, ніж майна!"
Грицькова душа, справді, дуже непевна. Чітко і точно прочитає її розщеплену суть Яким Шибилист: "Від того кидавсь берега до того, Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані." Грицько — суперечлива людина. Він сам зізнається у цьому Марусі: "Як хочеш знати, — так, я їм продався, але в душі на тебе я молюсь."
Взаємини Івана та Марусі — це своєрідний виразник великого кохання двох рівновеликих людей, двох високих і чистих душ. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає зрозуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин "пекучого прозріння" Маруся дійшла до думки про "нерівність душ" — своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація — їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення — він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства і цим різко виділявся з-поміж інших.
Іван і Маруся духовно близькі, але доля судила їм нерозділену любов. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викликало у Марусі велику тугу — вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину.
І я, котрій давно вже все байдуже,
уже нічим я сльози не впиню.
Прощай, Іване, найвірніший друже,
шляхетна іскро вічного вогню.
Вічний огонь — це любов, а Іван — його шляхетна іскра. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинили цей процес — процес народження в ній нової, по-справжньому великої і щасливої любові.
Чільне місце у творі займає інша "вічна" проблема літератури — проблема митця і народу, митця і суспільства. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу. В часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні причини була ще слабо розвинута. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай — одна з них. За Ліною Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала і глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників — від щирого захоплення і любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є "не такою, як усі."
В розмові я, сказала б, та не дуже,
А в пісні можу виспівати все,—
зізнається Маруся.
Роман "Маруся Чурай" є одним із тих творів, які через свою непроминущу мистецьку вартість назавжди залишаються в літературі. «
Домашня робота: Повторювати вивчений і записаний у зошиті для підготовки до ЗНО матеріал!!!
Дати розгорнуту відповідь на одне із запитань :
1. Чому Маруся приховала Грицеве самогубство, взявши вину на себе?
2. У чому полягає драма любові Марусі? Що означають її слова про "нерівню душ" - власної та Грицевої?
3. Схарактеризуйте взаємини Марусі Чурай та Івана Іскри; як ви розумієте слова Івана Іскри, в яких висловлене його ставлення до Марусі:
Ми з нею рівні. Ми одного кореня.
Мабуть, один лелека нас приніс.
12.03.2021
Тема: Історико-фольклорна основа історичного роману у віршах "Маруся Чурай "Ліни Костенко
https://www.youtube.com/watch?v=8zZhi1RJRkA
“Маруся Чурай” Ліна Костенко
Тема “Маруся Чурай”: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність. Головні герої “Маруся Чурай”: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань
Сюжет і композиція “Маруся Чурай” Дві сюжетні лінії, які переплітаються, — особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).
Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.
I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.
II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.
III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.
IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.
V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.
VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини. VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.
VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.
IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю». Проблематика й композиція “Маруся Чурай”
Тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко).
Домашнє завдання: Прочитати роман Ліни Костенко "Маруся Чурай", вивчити паспорт твору , виписати цитатну характеристику героїв : Марусі, Івана Іскри, Гриця Бобренка
10.03.2021
Тема: Ліна Костенко. Особливості індивідуального стилю.
Поезія «Страшні слова, коли вони мовчать» – ліричний роздум про значення слова в житті людини
– Пригадайте, хто такі шістдесятники, чому їх так називали?
("Шістдесятники" – це нова генерація творців, які прагнули сказати власне, оригінальне слово не лише в мистецтві, а й у суспільному житті, намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ(комітет держбезпеки), гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Працювали в 60 рр. ХХ ст., тому їх так назвали).
– Назвіть відомих "шістдесятників": поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків.
(Найбільш відомими були поети Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус, Борис Олійник; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук;
– Які теми висвітлювались "шістдесятниками"?
(Питання правди та історичної пам’яті, голодомору 1932-1933рр. та сталінських репресій, несамовито щира любов до України, віра в непоборну силу її народу, його провідну місію).
Ліна Василівна Костенко — це мужність і зрілість сучасної української поезії, її безкомпромісність, непоступливість у принципових, доленосних питаннях, небуденний талант у поєднанні з почуттям відповідальності перед минулим, сучасним і майбутнім.
Для багатьох шанувальників її поезії Ліна Костенко стала загадковою жінкою з легенди. І світло цієї легенди, як світло високої зірки, долинало навіть тоді, коли поетеса вимушена була мовчати «цілу вічність — шістнадцять років».
Мудрими людьми мовлено, що нація, як така, не існує без людей, які уособлюють совість, талант, цвіт усього народу. Слава богу, наш народ має такий цвіт. Але ж як мало його. Як нещадно побивано його у всі часи. Кривава лапа монстра тоталітаризму нависала над кращими із кращих.
Українській літературі таланить на великих жінок. Поруч з талановитими і легендарними українками (від піснетворки Марусі Чурай до розстріляної фашистами Олени Теліги) постає перед нами ця красива, мудра, мужня, талановита жінка з вічною таємницею в очах...
Вся творчість Ліни Костенко — туга за ідеалом, сором за поганьблену, знецінену, розтоптану людину.
Епоха несприятлива — ламає
Іще в колисці геніям хребти.
Такі книжки поетеси, як «Над берегами вічної ріки», «Маруся Чурай», «Неповторність», «Бузиновий цар» повертали читачеві віру в слово, а нашій літературі — духовне здоров'я.
Проблема «людина і війна» — панівна у творчості Ліни Костенко, чия дитяча пам'ять увібрала в себе болючі деталі, жорстокі картини, зафіксувавши враження, стан душі, які через роки переплавилися в усвідомлене бачення війни, для чого знайшлися щонайпечальніші слова зрілої жінки-художниці.
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.
Лірика Ліни Костенко художньо матеріалізує реальний світ, подаючи модель життя глибокоособистісно, часом до наївності прозоро, часом ускладнено. Лірична героїня поетеси — це чутлива, ніжна, зболена душа, могутня і надзвичайно активізована ерудиція. «Моя душа задивлена в чужу» — ці слова пояснюють глибинну справжність емоційних реакцій на світ героїні поезій Ліни Костенко, якій «в глибинах гармонії болять дисонанси».
Я дерево, я сніг,
я все, що я люблю.
Та, може, це і є моя
найвища сутність.
Ці рядки звучать глибоко особистісно, бо концентрують в собі максималізм юної душі, який у зрілої Ліни Костенко виллється в пристрасно-нестримних рядках:
Моя любов! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!
Цей вірш Ліни Костенко — це молитва високої душі жіночої, здатної піднятися над буденщиною і минущістю, лишатися при тому жінкою.
У поезій Ліни Василівни інтимна лірика — це «постійний напружений діалог розуму й серця», — точно помітила Людмила Таран. Від жіночої самоіронії авторки і її ліричної героїні повіває великою печаллю: хто виміряє, скільки втрачено, а скільки знайдено на емансипаційних стежках.
Спини мене отямся і отям,
Така любов буває раз в ніколи.
Вона ж промчить над зламаним життям,
За нею будуть бігти видноколи.
Жага громадянськості — рушійна й визначальна сила поезії Ліни Костенко, що поєднує в собі правічну відповідальність художника за долю й щастя народу. Своє громадянське кредо поетеса визнайшла ще на початку поетичної стежки, ніби передбачаючи ту неволю серця, розуму й слова, яка їй і її однодумцям судилася надовго:
Не уникай в путі круговороту —
Хай руки загартуються твої,
То доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії.
Лепетлива муза на полі бою української поезії мусить бути мужньою і сильною.
Поетеса завжди писала, як думала, — так і жила. Слово — вчинок. Життя — як слово. Життя Ліни Костенко — це урок безкомпромісності, совісності й принциповості. Усім цим і дорога для нас наша талановита сучасниця, справді народна українська поетеса Ліна Василівна Костенко.
Виразне читання поезії «Страшні слова, коли вони мовчать…» за посиланням www.youtube.com/watch?v=FIUKwUF7bag
- Які враження у вас викликали ці поетичні рядки?
- Над якими питання роздумує поетеса? (Питання творчості, суть мистецтва)
Оформлення паспорта ліричного твору.
Назва: «Страшні слова, коли вони мовчать»
Провідний мотив: Роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії.
Ідея: Показати силу слова: «Людині бійся душу ошукать»
Вид лірики: Філософська
Художні засоби: епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик»; метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова; анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли», яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»; антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».
Домашнє завдання: опрацюв. стор. підручника, вивчити вірш
«Страшні слова, коли вони мовчать» напам»ять
05. 03. 2020
Тема : Василь Стус. Загальний огляд творчості . Поезія Стуса -зразок "стоїчної "поезії у світовій ліриці.
Опрацювати сторінки 234-236 у підручнику
В. Стус був патріотом у найвищому, найблагороднішому значенні цього слова. За свою любов до Батьківщини він заплатив життям.
Тематика творів Василя Стуса:
Це здебільшого медитативні роздуми над тим, як живе і як мусить жити людина, невгасима любов до України, протест переслідувань, утисків усього українського.
Збірки поета:
Перша збірка «Круговерть» зазнала негативної рецензії, а друга "ЗИМОВІ ДЕРЕВА" так і не вийшла друком. Кілька років її рукопис лежав у редакції. Це стало для Стуса морально-психологічним потрясінням.Можливо, і не було б тоді довгих судових процесів, не завершилася б так трагічно людська доля. Поет після довгих роздумів наважується на самовидання. І не його вина, що один із примірників потрапив за кордон, і там 1970р. був надрукований.7 вересня 1972 року Стусові було оголошено вирок: позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму строком на п’ять років із засланням на три роки. А за кордоном його продовжували хвалити і друкувати… Тут же, на рідній землі, він – державний злочинець.
Тема фізичної ізоляції в його творчості поступово розвивається в тему ізоляції духовної: «Напевно, приписали до майна тюремного уже й тебе самого – всі сни твої, всі мрії, всі думки, завівши до реєстру потайного і зачинивши на місці замки».Враження від тогочасних віршів таке, начебто поет свідомо наколюється серцем на гострі кути сурового випробування.
Гордий з натури, десь в глибині душі він презирав літературну братію, яка не сміє стати на рівні національного обов’язку. Не наважується переступити через перегородки, якими хитрі пройдисвіти розгородили тих, що мають бути разом. Адже боротьба за правду – наше спільне діло.
В. Стус писав: «Що міг – я зробив. Що зможу – ще зроблю. Але без України мені моторошно… Прошу тільки вірити, що я нітрохи не змінився проти студентських літ. У мене є мій народ. Його муки – то єдина моя скорбота. Я мушу стояти на тому, на чому досі стояв».
У 1990 р. вийшла посмертна збірка поета «Дорога болю»
Вислови про Стуса (записати в зошити для підготовки до ЗНО):
"Різьбяр власного духу" (І. Дзюба)
«Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» (Ю. Тевельов)
«Цільність і всеохопність… патріотизму» (М. Коцюбинська)
Запамятай!!! Лише для творчості Стуса характерне поняття " стоїтична " поезія . Стоїцизм-стійкість, мужність у життєвих випробуваннях.
Стусу близьке екзистанційне світобачення (с.236 прочитати)
Аналіз поезії " Господи, гніву пречистого"
Рід літератури: філософська лірика.
Жанр: вірш-медитація (молитва).
Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.
Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.
ДОМАШНЯ РОБОТА : опрацювати поданий матеріал, прочитати поезію, усе необхідне записати, повторити обовязково на ЗНО за посиланням www.youtube.com/watch?v=PP3YtVeChAk
03.03.2021
Тема: Григір Тютюнник « Три зозулі з поклоном»
Пройдіть тест за посиланням join.naurok.ua до 22.00 05.03.2021 , увівши код доступу 3652034
Домашня робота
Повторюємо все із зошита для підготовки до ЗНО!!!
26.02.2021
Тема : Григір Тютюнник « Три зозулі з поклоном»
Григір Тютюнник – людина великого серця. Для нього ідеалом завжди були доброта, самовідданість і милосердя людської душі. Герої його творів звичайні люди, чуйні й добрі, з щедрою душею, здатні на глибоке і вірне кохання. Більшість творів письменника – новели. Та в цих невеликих за обсягом творах талановитий письменник створив колоритні, незабутні образи простих людей.
Багато творів написано про велике людське почуття – кохання. Та, мабуть, найбільш щемливою серед них є новела «Три зозулі з поклоном». Символічним втіленням добра, людяності, мудрості постають її герої.
Одразу після заголовка читаємо: «Любові Всевишній присвячується».
Зазвичай присвята має на меті зберегти, увічнити пам'ять про того, хто за життя автора був для нього людиною близькою, духовно рідною, дорогою серцю. Чому ж Григір Тютюнник обрав для свого твору таку незвичайну присвяту і чи виправдовує вона себе – на ці питання ми повинні дати відповідь у ході заняття.
Епітет «Всевишній», який в українській мові вживається лише в сполученні зі словом Бог, підкреслює велич найбільшого людського почуття – кохання.
Новела «Три зозулі з поклоном», написана в 1977 році, глибоко віддзеркалює внутрішній світ письменника, його світобачення. Підсвідомо до її написання автор прямував, осмислюючи життя своєї родини, арешт батька.
Григір Тютюнник згадував : «Я виношую образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї… Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки… Яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами… І якщо доля дасть мені таланту – воздам хвалу жінці й красі».
Отже, в основі новели «Три зозулі з поклоном» відчутні автобіографічні моменти. Образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого.
Поштовхом до написання твору послужила, здавалося б, незначна подія: у 1976 році до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Серед пісень, які він виконував, була «Летіла зозуля через мою хату…», де йшлося не просто про нещасливе кохання, а про вічне, непереборне страждання людини.
Очевидці розповідають, що, почувши цю пісню, Тютюнник підхопився і побіг до своєї кімнати. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» - одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ ст..
Сюжетний ланцюжок новели:
1. Заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина.
2. Синові (оповідачеві новели) історію цього кохання розповідає мати Софія.
3. Михайла заслано до Сибіру, звідки він ніколи не повернеться.
4. Один раз на місяць від Михайла Дружині надходять листи.
5. Прихід листів інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути до грудей і «подержати».
6. Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає суперницю.
В основі цього твору – любовний трикутник: Софія – Михайло – Марфа. Стосунки цих людей надзвичайно складні.
Аналіз твору:
Жанр: новела.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Головна ідея твору: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.
Проблематика твору
1. Проблема кохання як найвищого вияву духовної краси.
2. Зв'язок поколінь.
3. Родинне життя.
4. Репресії. Життя людини, відірваної від дому, від сім’ї у засланні.
5. Збереження загальнолюдських цінностей.
6. Вірність.
Новела має всі ознаки притчі. Ніхто з героїв твору не зменшив сили душевного болю. Усі вони залишаються на роздоріжжі – кожен сам з собою: Михайло загинув у Сибіру, Соня сама виростила сина, Марфа продовжує чекати, вдивляючись в обличчя сина свого коханого.
І Марфа, кохаючи чужого чоловіка, і Софія, чекаючи на повернення чоловіка із заслання, і Михайло, бажаючи повернутися до родини, однаково сподівалися на щастя.
(Автор робить висновок, що любов – почуття незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.)
Домашня робота:зробити записи до зошита, прочитати новелу, написати творчу роботу на тему «Образ любові як втілення високої християнської цінності в новелі Г.Тютюнника «Три зозулі з поклоном»».
24.02.2021
Тема: Іван Драч . «Балада про соняшник»
«Поезія Івана Драча у 60-і роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше – взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це теж дуже добре робив. Іван Драч був поетичним лідером шістдесятників.
«Балада про соняшник»
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,
- В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні:
Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.
Аналіз твору
Жанр: балада.
Алегоричні образи, прийом метаморфози: соняшник – хлопчик, сонце – поезія.
Форма: верлібр.
Тема: сила мистецтва, його здатність впливати на людину.
Літературознавець Микола Ткачук стверджує: «Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний атрибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає метаморфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: Цей хлопець бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців із рогатки; одного разу, купаючись, він побачив сонце – дядька «у червоній сорочці на випуск», що їхало на велосипеді; соняшник просить сонце покатати його на велосипеді. Автор так пояснює ці алегоричні образи: «Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб стати навіки соняшником», тобто людина, уперше зустрівшись із мистецтвом, завмирає перед його величчю й сама стає її творцем.
Варто зауважити, що баладу написано верлібром – тобто вільним, неримованим віршем, ритмічна розкутість якого дає змогу авторові вільно передати рух складних картин, думок і почуттів.
Домашня робота: прочитати баладу, зробити записи в зошит ,знати її ідейно-художній аналіз
22.01.2021
Тема : Олександр Довженко "Зачарована Десна" .Сюжет , особливості композиції , головні герої твору
Твір не має як такого чіткого сюжету з послідовним розвитком подій.
«Зачарована Десна» складається зі схожих на новели окремих спогадів про життя селянської родини, про красу хліборобської праці, про народну мораль і мудрість тощо.
Розповідь має два плани. Перший — це новели про дитинство Сашка (його враження від природи, захоплення довкіллям; перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного життя хліборобів).
Другий план — це ліричні відступи Олександра Довженка вже як зрілого майстра (філософське осмислення краси природи та людської праці, роздуми про роль дитинства у формуванні особистості, про тяжку долю українського народу тощо).
У творі можна умовно виділити окремі новели чи епізоди (їх можна назвати, наприклад, «Город», «Смерть братів», «Смерть прабаби», «Повінь», «Сінокіс» тощо), які перериваються ліричними й публіцистичними відступами-роздумами
Характеристика основних персонажів
Сашко
Основні риси малого Сашка — безпосередність, довірливість, допитливість, спостережливість.
Він жадібно вбирає перші життєві враження — украй суперечливі: по-дитячому наївне розуміння картини Божого суду, думки про «перший гріх» через вирвану моркву тощо. Сашко живе в чарівному світі, сповненому несподіванок (як-от історія з левом) та манливих таємниць.
Він дуже тонко відчуває красу природи: у городі, наповненому всякою живністю, у саду із яблуками, грушами, сливами, на лузі над Десною в пору косовиці, у човні під час повені, на копиці пахучого сіна, на воді під самими зорями.
Петро Семенович
Петро Семенович — батько Сашка. Письменник захоплюється його красою, принциповістю, благородством, безкорисливістю, готовністю прийти на допомогу слабшому, працьовитістю.
Про зовнішність та характер батька:
«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі… Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя»
«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку»
Одарка Єрмолаївна — матір Сашка. Була невтомною трудівницею, найбільше в житті любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».
Багатий город, на якому росло все, — то праця її рук. Цілими днями жінка клопоталася по господарству, у любові до праці виховувала своїх дітей. Її життя було тяжке: у родині часто спалахували сварки, нерідко доходило й до бійок; Одарка мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забирало красу.
Була богомільною й дуже забобонною. Цю її рису письменник змальовує з гумором:
Вона вірила в різні народні прикмети, чари. Клялася, що ще в дівочі роки їй уві сні явився святий Юрій та сказав, що його іменем вона буде робити людям добро:
Дід Семен — один із центральних образів твору. Саме його можна вважати уособленням духовної краси українців, чемності, чистоти та людяності.
«У нас був дід дуже схожий на бога. Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ. Пахнув дід теплою землею і трохи млином».
«Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн. Тоді йому була найбільша втіха…Більш за все на світі любив дід сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок. Так під сонцем на погребні, коло яблуні, він і помер, коли прийшов його час.Дід любив кашляти. Кашляв він часом так довго й гучно, що скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити. Його кашель чув увесь куток. Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду».
Прабаба Марусина
Прабаба Марусина мала складний характер. Можливо, через тяжке життя вона накопичила багато злості на людей. Своєрідною творчістю її душі були прокльони:
«Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її … звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні. Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня.Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».
Прадід Тарас
Його так само, як і діда Семена, можна назвати уособленням народної мудрості й душевної щедрості. Він першим почав розкривати перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці природи, її неповторну красу:
«Голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро».
Домашня робота: знати ідейно-художній аналіз твору, характеристику героїв
Учням ,які здають ЗНО:
Повторюєм твір Карпенка -Карого "Мартин Боруля"
Переглядаємо відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=zQygPATwf5w
І.Карпенко -Карий псевдонім І. Тобілевича
Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),
Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.
Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.
Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.
20.01.2021
Тема: Воєнне лихоліття.
Олександр Довженко "Зачарована Десна". Автобіографічний характер твору
Опрацювати життєвий шлях Олександра Довженка за підручником с.165-168
О. Довженко- засновник жанру кіноповісті.
Кіноповість — жанровий різновид літературного сценарію. Це повість, написана з урахуванням специфіки кінематографії.
Кіноповість "Зачарована Десна" по праву вважають шедевром не лише у творчості О. Довженка, а й усієї української літератури .
Перегляньте відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=OxD1WN1vHqY
Аналіз кіноповісті. "Зачарована Десна"
В автобіографічній повісті Олександра Довженка “Зачарована Десна” — спогади письменника про дитинство в рідному селі на Чернігівщині , твір сповнений тонкого гумору і особливих теплих моментів.
Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівсьркому краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.
Жанр: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”)
Тема: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту.
Ідея: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою.
Головні герої:
два ліричні герої – Сашко та Олександр Довженко
мати Одарка Єрмолаївна
батько Петро Семенович
дід Семен
прадід Тарас
прабаба Марусина.
Проблематика:
Природа і людина
Шлях народу та людини до щастя
Прекрасне й потворне в житті
Покликання, сутність людини
Роль праці в житті людини
Добро і зло
Життя і смерть
Сюжет
Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).
Домашня робота : прочитати кіноповість "Зачарована Десна", виписати цитати до героїв твору
16.01.2021
Тема: Розвиток зв"язного мовлення. Твір за романом І.Багряного "Тигролови"
У робочому зошиті написати твір за романом І.Багряного "Тигролови" на одну з обраних тем:
Найголовніше — у будь-яких обставинах залишатися Людиною
2 У сміливих щастя завжди є
3. Моє враження від прочитаного роману «Тигролови»
4. Доля України та українців за романом «Тигролови»
Домашня робота : прочитати "Зачарована Десна" О.Довженка
Завдання для тих, хто здає ЗНО:
1.перегляньте відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=LejZB19M-98
2.запишіть в зошит і вивчіть:
Жанр «Чорна Рада»: (перший) історичний роман-хроніка.
Тема «Чорна Рада»: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.
Головна ідея «Чорна Рада»: викриття і засудження доби Руїни; утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).
Головні герої «Чорна Рада»: наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Василь (Васюта) Золотаренко, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам, його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і донька Леся; Божий чоловік.
Композиція «Чорна Рада»: роман складається з вісімнадцяти частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна — політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна).
Оригінальним композиційним прийомом (стрижнем) у творі є романтичний образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобережної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка.
Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.
Завязка :прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва. Кульмінація: проведення «чорної» ради, за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень. Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.
15.01.2021
Тема: Іван Багряний «Тигролови». Проблема свободи й боротьби за своє визволення
"Тигролови" – роман Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови» . Роман ґрунтується на особистих враженнях автора. Іван Багряний, який зазнав переслідувань із боку радянської влади, перебував на Далекому Сході понад п’ять років.
Твір складається з двох частин, дванадцяти розділів, які поділяються на підрозділи. Кожен із розділів та підрозділів має свою назву.
Місце,де відбуваються події у творі:
Уссурійський край, Зелений Клин (Сибір), Хабаровськ.
Цитати з твору “Тигролови”
Шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь загратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву.
У цьому світі ніхто, крім людей, не вмів брехати: білка, кущ, собака – кожен був собою й нічим іншим бути не знав.
І на печі від долі не втечеш.
Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!
В сміливих щастя завжди є!..
Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли… Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас замучених, закатованих…
Григорій Многогрішний -«Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор» (з телеграми про розшук Многогрішного).Це надзвичайно вольова, рішуча, сильна та незламна особистість із величезною жагою до життя, до боротьби за свої ідеали. Ці його риси проявляються протягом усього твору: він не зламався на допитах у радянських катівнях, вистрибнув із потяга, хоча шанс вижити був один зі ста, витримав усі надзвичайні випробування в тайзі.
Кредо героя — «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!» Григорій здатний до дуже глибоких почуттів та переживань. Так, надзвичайно зворушливими постають його почуття до родини Сірків, яка його прихистила, ніжна любов до Наталки: він бореться зі своїм почуттям до дівчини, оскільки знає, що може занапастити її, бо є втікачем, якого будь-якої хвилини можуть спіймати.Крім того, Григорій — справжній патріот України, готовий пожертвувати заради батьківщини власним життям. Григорій є правнуком гетьмана Дем’яна Многогрішного: у такий спосіб автор підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців (Дем’ян Многогрішний — гетьман Лівобережної України (1668-1672), якого російська влада спочатку хотіла стратити, а потім заслала в Сибір).
Родина Сірків
Родина українців, що переселилися на Далекий Схід. Вони пам’ятають історію свого роду, шанують Бога та українські народні традиції, дотримуються звичаїв, за якими жили їхні діди-прадіди. Загалом усі члени цієї родини є втіленням найкращих душевних рис: доброти, щирості, чуйності тощо.
Наталка
«...хороша і бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця...»
«Якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна...»
«Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною».
Наталка Сірківна – красуня, яка зросла в умовах дикої природи, що наклало значний відбиток на її характер. Вона надзвичайно смілива, не боїться жодних труднощів, бере участь у полюванні на тигрів нарівні з чоловіками. Наталка дуже наполеглива, коли хоче чогось досягти: «Як що заволоділо її серцем, то вже край».
Вона видається гордою та неприступною, суворою та гонористою:
«Дивна вона, ця дівчина… Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна, … така, як ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить тонюсіньких колючок у руку. І це дівчина — звіроловка, переможниця страхіть усяких! Як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть підступити» (Григорій про Наталку).
Проте за цією неприступністю ховається дуже тонка, палка душа, просто Наталка дуже стримана у вияві своїх почуттів. Вона закохалася в Григорія, проте дуже довгий час приховувала свої почуття до нього. Її кохання до хлопця виявилося настільки сильним, що вона наважилася покинути батьків та ризикнути власним життя заради коханого.
Медвин - майор НКВС, ворог Григорія Многогрішного
«...Чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ… смокче бордо і читає-смокче “Правду”, студіює промову вождя… Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї пролетарської держави. В цілім експресі не тримається ніхто так гідно, так незалежно і гордовито, ба навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівнянним почуттям вищості… Він дисциплінований і точний, і не схильний вдаватись у дрібниці».
Майор Медвин — жахливе породження радянської тоталітарної системи, яка створила не тюрми, а справжні катівні. Медвин постає як справжнє втілення всього злого та ницого в людині, це вкрай жорстока людина, справжній садист, що втішається, принижуючи інших. Але за вдаваною самовпевненістю Медвина ховаються моральна слабкість, боягузтво.
Не забуваємо!!! Багряний (Лозовягін)- письменник -емігрант. Памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» був написаний ним у 1946 в еміграції — і одразу перекладений багатьма європейськими мовами. Перегляньте відео з 28 хв. 19 сек. за посиланням www.youtube.com/watch?v=XBENrp5AN1Y
Домашня робота: доповнити записи в зошиті новою інформацією. Ті, хто здає ЗНО з літератури , мають пройти тест за посиланням join.naurok.ua , увівши код доступу 7802606
13.01.2021
Тема: Іван Багряний «Тигролови». Проблема свободи й боротьби за своє визволення. Жанрові особливості. Ідейно-художній аналіз твору
Епіграф: Ми є. Були. І будем Ми!
Й Вітчизна наша з нами.
І. Багряний
Перегляньте відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=kbkwEeJAUUY
У зошити робочі чи для підготовки до ЗНО записати :
І.Багряний- письменник – емігрант, автор першого пригодницького роману .
Справжнє прізвище- Лозов”ягін.
Жанр: пригодницький роман.
Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі.
Головна ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною.
Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інже-нер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки — Денис Сірко й Сірчиха; майор НКВС Медвин.
!!! Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.
Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) — перебування Григорія в родині Сірків — поїздка головного героя з названим братом Грицьком Сірком до Хабаровська — переслідування Григорія — зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з майором — утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР.
Зверни увагу!
Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра».
Уже в зав’язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які мчаться сибірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них («шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона») — це «ешелон смерті», яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Многогрішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потрібно боротися. Другий ешелон — комфортабельний експрес — віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності», які чинили беззаконня, одне слово, «відповідальних товаришів». Отже, існує два світи в одній державі — світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії
Домашня робота: прочитати роман Івана Багряного «Тигролови» ,вивчити записи в зошиті, виписати цитати до характеристики образів Григорія, Наталки, Медвина.
Для тих ,хто здає ЗНО ,повторюємо роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?":
1. Перегляньте відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=EFEm9AAD9ig
2. запишітьу зошити для підготовки до ЗНО і вивчить :
Автор – Панас Мирний та Іван Білик .
Справжнє прізвище Мирного- Рудченко!!!
Жанр: соціально-психологічний роман
Літературний напрям – реалізм
У назві роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» використано алегорію(воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити.)
Тема: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення життя і еволюції Чіпки Варениченка ,життєпис злочинця.
Ідея : соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.
Головні герої: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика); Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»; Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик; Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя – дружина Грицька.
Зверни увагу!!! Роман складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на дрібніші розділи.
I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки.
II частина присвячена сторічній історії села Піски.
III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря.
IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.
Для роману можна виділити такі частини: експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка. експозиція: історія села Піски, важке дитинство Чіпки, наймитування, знайомство з Галею, зростання Грицька як доброго господаря; зав’язка – у Чіпки забирають землю, знайомство й дружба із Матнею, Лушнею і Пацюком; розвиток дії – Чіпка стає розбійником, одруження з Галею, нове пореформене життя, відсторонення Чіпки від управи через неблагонадійність; кульмінація – Чіпка і його товариство вирізає «вісім безневинних душ», смерть Галі; розв’язка – Мотря повідомляє у волость про скоєний злочин сина, арешт Чіпки та засудження. Своєрідність композиції роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»: багатоплановість сюжету екскурси в минуле; публіцистичні відступи.
3.Випишіть цитати до характеристики образу Чіпки, Грицька.
09.12.2020
Тема: Микола Куліш «Мина Мазайло» Образи дійових осіб
Переглянути відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=wWuXLd0hDRc
Цитатна характеристика героїв:
Мокій: “юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.”, “він кругом український”, “він у дядька Тараса вдався”.
Мина: “Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУ л яти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!”
Дядько Тарас : “Там такий, що в нього кури по-українському говорять.” Тьотя Мотя : вважає себе “руською”, а укаїнську мову “австріяцькою вигадкою”. “Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной”.
Лина Мазайло: “Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова,”
Уля: “У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.”
Мина Мазайло:
- Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія
– …Нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце….. І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
Тьотя Мотя вважає себе «руською», а укаїнську мову «австріяцькою вигадкою». «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной». Та Мотя одна на нього подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі? Проте я не злякалась, ні! І не злякаюсь! Хоч бомбу шпурляйте — не злякаюсь! Будь ласка! Будь ласка!
Виконати тест за посиланням join.naurok.ua до 21.00 12.12.2020 ,увівши код доступу 1300808 (для тих , хто не складає ЗНО) і код доступу 6941585 ( для тих, хто складає ЗНО)
20.11.2020
Тема: Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. «Моя автобіографія» - гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях
Гумор — найкращий порадник у важкій ситуації і кращі ліки від усіх хвороб. Щирий сміх над собою — помічник подвійний. Цією давньою мудрістю користувався Павло Михайлович Губенко, відомий українцям як Остап Вишня, – письменник, незамінний гуморист і сатирик.
В народі Остапа любили. За його характер – добрий і чуйний. Вишня вмів завжди вислухати людей; переживав усі людські біди як свої особисті.
Переглянути відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=Uh6pwiwEOus
Теорія літератури
Комічне - результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного – потворному, низького – піднесеному, внутрішньої пустоти – зовнішньому вигляду, що претендує на значущість.
Форми комічного
Ø гумор (використання дотепності та гри слів);
Ø сатира (критика недоліків, суперечностей);
Ø іронія (прихований сміх, замаскований серйозною формою);
Ø сарказм («зла іронія», що має руйнівну силу).
Фейлетон – невеликий літературно-публіцистичний твір сатиричного, викривального жанру на злободенну тему.
Гумореска- невелика оповідь про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини. Власне, це синонім тих же усмішок.
Усмішка – різновид гуморески, у якому поєднано жанрові особливості гумористичного оповідання, анекдоту, фейлетону.
Автобіографічне оповідання – опис власного життєвого шляху.
Прочитати або прослухати гумористичне оповідання за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=BFRy1IRkM0I
«Моя автобіографія» - за жанром - гумористичне оповідання, або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу – автобіографії.
У «вступному» розділі автор розповідає про те, де й коли народився, про батьків та дідів.
Другий і третій розділ присвячені етапам навчання, формуванню світогляду майбутнього художника слова.
Гумореска скомпонована з невеликих розділів –“фресок”. Автор “вихоплює найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Саркастично ставиться до літературознавчих публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника (“Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа– картопля, коноплі, бур'яни”).
Мова героїв колоритна, жвава, а побут переданий за допомогою яскравих, найприкметніших деталей: «-Піди, подивись, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хіба на них наперешся?!»
Сміх Вишні доброзичливий, а не злісний і засуджуючий, і тому загальна тональність його гуморески— світла, сонячна. Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.
М.Рильський стосовно автобіографічного оповідання «Моя автобіографія» говорив: «Тут – увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отчого «щасливого» дитинства…»
До ЗНО
Автор: Остап Вишня
Жанр: гумореска
Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.
Ідея: висвітлити фактори, які впливають на формування митця, у гумористичній формі.
Композиція: 3 розділи. 1 розділ - народження Остапа Вишні, його дитинство; 2 і 3 розділи - навчання Остапа Вишні; формування його світогляду.
Проблематика:
Формування митця
Пошана до старших
Повага до вчителів
Відповідальність за свою працю
Засоби творення комічного у гуморесці "Моя автобіографія":
Уживання наукових, військових та політичних термінів для зображення щоденної роботи та побутових подій.
Поєднання ділового та художнього стилів (змішування стилів).
Уживання фразеологізмів у прямому, а не переносному значенні.
Іронія, прихована насмішка.
Парадокси - несумісні поняття, що виключають або протирічать одне одному.
Використання народної етимології, лайливих висловів.
Зображення комічних ситуацій, деталей, подій.
Використання жартівливих народних приказок і прислів'їв, порівнянь.
У назві гуморески "Моя автобіографія" використано тавтологію.
Домашнє завдання: опрацювати матеріал уроку, вивчити теорію літератури,прочитати усмішки «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки».
18.11.2020
Тема: Характеристика маргінального образу українського інтелігента Степана Радченка в романі В. Підмогильного «Місто» (світоглядна і психологічна еволюція його характеру, вплив цивілізаційних процесів на нього, психологічну мотивацію його вчинків). Зображення “цілісної” людини в єдності біологічного, духовного, соціального
Хід уроку
Українська література «розстріляного відродження» - це новий якісний етап розвитку української літератури. Вона подарувала нам безліч захоплюючих тем та ідей, які нічим не поступаються європейським традиціям. І серед новаторів художнього слова постає постать Валер’яна Підмогильного, а з його ім’ям пов’язана інтелектуально – психологічна лінія розвитку української літератури.
На попередньому уроці ми розпочали вивчення роману «Місто» про життя новоявленого інтелігента Степана Радченка у великому місті та пошук свого місця у ньому. На сьогоднішньому уроці ми проаналізуємо образ головного героя, з’ясуємо його світоглядну і психологічну еволюцію.
Роман В.Підмогильного «Місто» розгортає перед читачем панораму Києва початку 20-х років ХХ століття. Образ міста – ключовий у романі. Бачимо його різним: яскраво-сонячним і похмурим. Автор малює жебрацькі околиці з хлівами, худобою і елітні квартали з розкішними квартирами, вокзал і казино, театр і пляж, кав’ярні і базар. Місто водночас і хаотичне, і гармонійне. Воно живе своїм життям. І ти або приймаєш його ритм, або міське життя не для тебе. Степан Радченко, їде в місто на навчання на три роки, як він думає, але залишається назавжди. Степан проходить болісну еволюцію характеру, завойовуючи місто.
Основну увагу автор зосереджує на «діалозі» героя і Міста. На фоні міста характер героя змінюється. До міста Степан приїжджає з благородними намірами і вивчитись, і повернутись в село. Навіть переживаючи ворожість до Міста, відчуває, що те завойовує його душу. Сильна натура, Степан, у свою чергу, прагне завоювати Місто. У цьому він не гребує ніякими засобами. Жінок, які любили його і серед яких Степан шукав спокою, він використовував у досягненні своєї мети. Штучність, фальшивість поведінки багатьох городян герой не відкине, а швидке перейме. Після досягнення певного становища він відчуватиме свою самотність. Тому все частіше спливатимуть спогади про село. Місто не принесе Степанові гармонії і спокою. Він відчував духовну пустоту.
Саме тривога, дисгармонія приховувалися у сокровенних надрах внутрішнього світу головного героя, а це ЕКЗИСТЕНЦІЯ.
Головний герой роману «Місто» Степан Радченко виходець із села, його справедливо можна назвати герой - маргінал.
- Що таке маргінал?
(Маргінал 1.Той, хто втратив колишні соціальні зв’язки і не пристосувався до нових умов життя (звичайно про вихідців із села) 2. Провінціал).
У сучасній літературі це тип людини, що опинилася на межі села й міста, ніби провисла між своїм природним середовищем, яке не в змозі відкинути, і новою, не в усьому зрозуміло культурою міського життя. Спочатку герой ненавидить місто, бо боїться його. Автор використовує метафори «ненажерне місто», «лещата міста», «темна безодня міста». Він, Степан, відчуває себе «жалюгідним селюком серед галасливого міста», «одним з безліч непомітних тілець серед каменю й розпорядку».
Степан Радченко -завойовник міста:
- Досягає матеріального добробуту ( квартира, гроші, одяг)…
- Отримує гарну посаду
- Стає відомим письменником…
Степан Радченко-жертва міста :
-Навчився гарних манер
- Вміє «подати» себе у товаристві… та не має поруч коханої жінки, близької людини, кому можна вилити душу.
- Не має справжніх друзів.
-За рахунок одного оповідання стає відомим, а повість про людей так і не написана
Як бачимо, місто дало герою і водночас забрало.
«Воно покірно лежало внизу…». Цей останній авторський штрих про місто сприймається неоднозначно. Так, у цей момент він відчуває себе щасливим, переможцем. Адже щойно Степан познайомився із красивою жінкою Ритою, яка відповіла йому взаємністю. Але Рита – це маска, фальш, як і все, що оточує Степана Радченка. Перемога Степана над містом лише короткочасна.
Сучасний літературознавець Раїса Мовчан вважає, що «загальна еволюція героя є шляхом в нікуди».
Степан Радченко – неоднозначний герой. Він є ані позитивний, ані негативний. Читач не знайде в романі оцінки вчинків головного героя іншими персонажами, бо всі події переломлюються через свідомість Радченка. Сам автор ніде не схвалює і не осуджує свого героя. Така манера оповіді зближує В. Підмогильного з творами Гі де Мопассана та Оноре де Бальзака.
Маргінальний образ українського інтелігента — го ловного героя роману В. Підмогильного «Місто».
Біологічне в героя;
Приятельські стосунки, закоханість у Надійку, Зоську, потім брутальна поведінка; елементарне задоволення матеріальних потреб, потім прагнення до комфорту; здоровий спосіб життя як засіб самозбереження; інстинкт завойовника (жінок, міста)
Духовне в героя:
Мрія принести на село «нове життя»; чітко поставлена мета й прямування до неї; прагнення слави, визнання; наполегливість, працелюбність, прагнення до знань; емоційність, схильність до філософських роздумів, самоаналізу
Соціальне в героя:
Висока громадянська активність у молодості; ділові якості, що дозволили зробити кар’єру; вибір пріоритетів
На початку твору Степан – один з багатьох сільських парубків, які прибувають до Києва. У нього переважає біологічне: відчуженість до незрозумілого міста, стосунки з жінками є щаблями задоволення егоїстичного «я». проте письменник вивів людину, в якій постійно борються комплекси добра і зла, який цікавиться людьми, що дає поштовх до розвитку особистості. Поступово інтелектуальне начало здобуває перемогу. Степан розвивається як людина і як письменник. У першому його оповіданні «Бритва» показано шлях бритви від одного господаря до іншого (людина відсутня в оповіданні). А в кінці твору Радченко сідає писати повість про людей. Таким чином, замальовується еволюція героя.
Степан не знає справжнього почуття любові, кожну з жінок використовує для свого сходження на вершину слави, достатку. Разом із тим, він хапається за кожну нову жінку, як за свій порятунок від самотності, дисгармонії, душевної роздвоєності
Домашня робота : дати розгорнуту відповідь на запитання «Степан Радченко – завойовник міста чи його жертва?»
13.11.2020
Валер'ян Підмогильний. Життєвий і творчий шлях. Роман «Місто»
Розстріляне відродження . Зачинатель молодої української прози