9-А клас

03 листопада 2020 року

Історико-мемуарна проза. Козацькі літописи, загальна характеристика, їх автори (Самовидця, Г.Граб’янки, С.Величка). «Історія Русів». Вертеп як вид лялькового театрального дійства

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

· Хто такі козаки? Які твори художньої літератури вам відомі про цих мужніх захисників рідної землі?

· Охарактеризуйте Б. Хмельницького. Чим він здобув пошану і повагу українців?

· Згадайте про причини Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр., її перебіг.

· У чому полягав воєнний союз України з Росією? Якими були його наслідки?

· Що ви знаєте про літопис як літературний жанр?

· Ким, на ваш погляд, були автори козацьких літописів?

· Якою була політична ситуація в Україні після смерті Б. Хмельницького?

Уявна подорож «Розвиток української літератури, культури в ХІV-ХVІІ ст.

· Братства, які були найвпливовішими у протистоянні пансько-польській та католицькій агресії. (Львівське, Київське)

· Гетьман – член братства. (П. Конашевич-Сагайдачний)

· Майстер ювелірних справ і водночас перший, хто винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словометний пристрій, сконструював друкарський прес. (Йоганн Гутенберг, Німеччина)

· Навчальний заклад, який закінчили П.Величковський, І.Сковорода, Д.Гулак-Артемовський, І.Некрашевич. (Києво-Могилянська академія)

· Шедевр друкарського мистецтва. («42-рядкова Біблія»)

· Перші друковані книги в Україні. («Апостол», «Буквар», Біблія)

· Фундатор постійного книгодрукування в Україні. (І. Федоров)

· Центр українського книгодрукування в ХVІІ ст. (Київська лавра)

· Що, на думку І. Вишенського, могло врятувати Україну від утисків Речі Посполитої, римсько-католицької церкви? (Православне віровчення)

· Автор поеми «Іван Вишенський». (І. Франко)

· Найулюбленіший літературний жанр І. Вишенського. (Посланіє)

· Ідеологічна основа Ренесансу. (Концепції гуманізму та Реформації)

СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Розмовляти з письменниками інших віків —

майже те саме, що подорожувати.

Р. Декарт

«Історія русів» є предтечею «Кобзаря».

М. Драгоманов

1. Про добу козаччини

Ознайомлюючись з літературою Київської Русі, ми з вами відзначили, що надзвичайно високого рівня досягло в ній літописання. Розвивався цей вид творчості й пізніше, в зовсім інших історичних умовах і обставинах. М. Драгоманов підкреслював, що літописи Київської Русі є прямими родоначальниками тих хронік-мемуарів, які було створено за козацьких часів. Водночас козацько-старшинські літописи, які широко розповідають про визвольну боротьбу українського народу 1648–1654 рр., – це явище унікальне, багато в чому відмінне (і за змістом, і за формою) від літописців київських, тобто староукраїнських.

Найповніше про Хмельниччину, життя народу в той період, його боротьбу за волю і незалежність розповідають літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони, власне, і становлять вершину українського літописання ХVІІ–ХVІІІ ст. Автори їх – люди бувалі й досвідчені, за плечима яких ґрунтовна освіта в Києво-Могилянській академії, участь в описаних ними епохальних подіях. Видатною пам’яткою кінця ХVІІІ ст. є ще анонімна «Історія русів», в якій знайшли відображення історичні події від часів давніх до 1769 р.

2. Загальна характеристика козацьких літописів

Проза давньої української літератури представлена творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами ХVІІ–ХVІІІ ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам’ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

3. Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи (ОБОВ’ЯЗКОВО КОРОТКО КОНСПЕКТУЄТЕ АНАЛІЗ ТВОРІВ: ТЕМА, ІДЕЯ, ЖАНР ТОЩО).

«Літопис Самовидця»

Історія авторства і назви твору

Серед козацьких літописів ХVІІ ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно невідомо справжнє ім’я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка-Романовський, писар І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького.

Тема твору: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр. під головуванням Б. Хмельницького та післявоєнної доби.

Ідея: возвеличення Б. Хмельницького, його мудрості, сміливості, рішучості, винахідливості, людяності і водночас засудження тих, хто намагався підступним, зрадницьким шляхом заволодіти гетьманського булавою після смерті видатного народного ватажка.

Основна думка: героїчні сторінки історичного минулого є свідченням того, що народ повинен ушановувати видатних оборонців рідної землі і зневажливо ставитися до ворогів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

Ідейний зміст твору

У центрі розповіді – події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

Композиція

Літопис загалом охоплює події 1648–1702 рр. Цей твір чітко структурований – має дві частини: перша – поєднані в єдине найважливіші епізоди Визвольної війни, друга – з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками.

Особливість твору

Провідною тематикою «Літопису Самовидця» були політичні внутрішні й зовнішні події, пов’язані з Україною, життям народу, найбільш докладно розповідається про Визвольну війну. Саме тому своєрідною особливістю козацького літопису є незалежність автора і авторської думки від конкретного владного хазяїна.

Художні особливості літопису

На стиль твору суттєво впливає тогочасна манера барокового викладу в історіографії: мова літопису фольклоризована. Самовидець використовує народні епітети й метафори, вдається для типових для народного епосу гіперболізацій (кров текла рікою), записує влучні прислів’я й приказки.

«Літопис Григорія Граб’янки».

Відомості про автора твору

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше – полковником.

Історична довідка щодо написання твору

Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.

Також Г. Граб’янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

Композиція

У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині ХVІІ ст., після смерті Хмельницького.

Сюжет

Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького).

Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб’янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким.

І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

Художні особливості твору

Щодо стильового оформлення літопису, то Г. Граб’янкою багато чого використано з народної творчості: влучні традиційні порівняння, сатиричні прийоми, ритміку оповіді.

«Літопис Самовидця»

Інформація про автора (Самуїла Васильовича Величка)

Знаємо про С. Величка дуже небагато. Народився він, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав старослов’янську, польську, латинську, німецьку мови. На службу до канцелярії Величко потрапив уже немолодим, майже сорокарічним, і був це, як підкреслює Валерій Шевчук, «не такий вже типовий канцелярист». Чому нетиповий? Бо не дбав про власну вигоду, навряд чи мав маєтки, якесь багатство, зате глибоко вболівав за долю України. А був тоді час дуже складний. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського патрона — В. Кочубея, а Величко надовго потрапляє до в’язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на Полтавщині і «в селі Жуках повіту Полтавського, року 1720» закінчив свій фундаментальний твір. Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп.

Історія написання твору

Цей монументальний історичний літопис був опублікований у 1848–1864 рр.

С. Величко заглиблюється в козацькі літописання, студіює віршовану книгу польського автора Самуїла Твардовського «Війна домова», праці німецького автора, історика Самуїла Пуфендорфія і діаріуша Самійла Зорки, писаря та секретаря Хмельницького. Джерелами Величкової праці стали твори не лише «трьох Самійлів», а й інших авторів, документи, акти, універсали, іменні реєстри, топографічні описи і власні спостереження та враження.

Не тільки історичні документи були джерелами літописця, а й народні легенди, перекази, приказки та прислів’я, якими пересипана мова твору. Оповідання Величка про подвиги Сірка, козацькі походи в Крим, татарський напад на Січ, про Хмельницького і Барабаша засвідчують неабиякий літературний хист літописця, як, до речі, і своєрідна, відмінна від канонічної, інтерпретація ним біблійних сюжетів про Каїна та Авеля, Вавилонську вежу, Йосипа та його братів, царя Соломона, Содом та Гоморру й ін.

Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками.

Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.

Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, в тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе».

Жанр:

· «...Твір тяжіє не до оповідання чи повісті, а до роману, бо ж автор постійно прагне до універсальності і всеохопленості, до характерного для барокових творів комізму» (В. Шевчук).

· «Літопис подібний до енциклопедії, він має характер і літопису, і вченого трактату» (Д. Чижевський).

Композиція: літопис починається з передмови до читальника, в якій розповідається про автора.

Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.

Особливості написання твору

Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

Сюжет

Розповідь починається з переказів про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і звідки, а також про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького, листів у Барабаша. Автор описує не стільки найважливіші битви, скільки підготовку військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Величко славить міць і військову майстерність козаків під командуванням Хмельницького, саме тут згадуючи про безіменних героїв.

У другому томі міститься розповідь про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. Уночі вдерлися ханські війська на Хортицю, але були розбиті. З великою повагою й гордістю описано дії кошового І. Сірка.

Третій том містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду ХVІІ – початку ХVІІІ ст., докладно розповідає автор про видатних політичних діячів того часу – І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. Будучи лояльним громадянином держави, С. Величко негативно ставиться до І. Мазепи, проте вихваляє І. Кочубея та С. Палія.

Остання частина твору містить листи з переписки Мазепи і Палія, Мазепи і російського царя.

Художні особливості літопису

Автор ретельно й обережно добирає порівняння, метафори, прислів’я та приказки для сатиричного змалювання польської шляхти (Чернецький, Конєцпольський): «жадібні як мухи до меду», «виморені голодом і холодом». Інші художні засоби використані для змалювання образів козаків і Хмельницького: «неопалимі серця», «острожний на всі сторони». З гіркотою та осудом коментує літописець чвари між козацькою старшиною, що розпочались після смерті Хмельницького: бідна вітчизна «потопає в крові».

«Історія русів»

Історія написання твору

Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислюванням, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірності викладених фактів.

«Історія русів» уперше опублікована в 1846 р. Створення літопису є спробою всеосяжного огляду історії українського народу у національному і патріотичному ключі від найдавніших часів до подій 1769 р.

Авторство літопису

Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Інші дослідники твердять, що це праця Григорія та Василя Полетик, про що свідчить їхні листи, у яких згадується про роботу батька і сина над якоюсь історією. Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером).

У передмові до «Історії Русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших.

Таким чином, автор жив у 2-й пол. ХVІІІ ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».

Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.

Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

Сюжет твору

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь... перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

Характеристика видатних історичних постатей

Загальна характеристика героя

Центральною постаттю козацьких літописів є Богдан Хмельницький — «яко вольний і значний шляхти руської сил», відомий в чину козаків реєстрових, прославлений в оказіях воєнних проти бусурман. Міць козаків посилилася, коли гетьманом було проголошено Хмельницького. С. Величко, наприклад, його порівнює з Мойсеєм, неоднаразово підкреслюючи, що й після «смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». Цікаво, що піз-ніше І. Франко теж назве Хмельницького «українським Мойсеєм», який «громить ляхів і визначає широкі границі України; він окружений плеядою геройських полковників (Богун, Нечай, Кривоніс) та симпатією всього народу; він чоловік глибокомисний і мудрий і Тільки Бог святий знає, / Що Хмельницький думає-гадає, – але лише він один знає, куди й до якої мети вести Україну з її незліченними, розбурханими синами.

У літописних творах гетьман зображений не лише як політик, визначний ватажок, а також як звичайна людина. Таким ми його бачимо в оповіданні про викрадення королівських привілеїв у Барабаша, у переказі про те, як Хмельницький розвіяв міф про «неприступну фортецю ось такими словами: «...Що рука людська зробить, те й зруйнувати може».

· Що відомо про соціальне походження Богдана Хмельницького?

· Чому народ обрав його гетьманом?

· Як запорозький ватажок ставився до простого люду, України, ворогів?

· Через що гетьман вимушений був укласти угоду з Росією про возз’єднання?

· Чому образ Б. Хмельницького, його життя, політична діяльність приваблювала багатьох письменників?

· Доведіть, посилаючись на козацькі літописи, що Б. Хмельницький — розумна і освічена людина, видатний державний діяч, великий патріот, талановитий полководець.

Іван Мазепа

Загальна характеристика

Мазепа, на думку, С. Величка, «хитрий лис», «валечний невістюх», «Махієвель».

Звертається увага на лист до Мазепи з Січі Запорозької від 4 жовтня 1686 року, в якому запорожці порівнюють Мазепу з мудрим та прекрасним Йосифом: як у Єгипті «винагородив біду Бог мудрому та прекрасному Йосифу» (за біблійною легендою, після багатьох випробувань Йосиф волею фараона став зверхником Єгипту), так Бог винагороджує за всі прикрощі Мазепу гетьманською булавою.

Сам І. Мазепа у своєму зверненні до народу змальовує два «провалля», у які може впасти Україна, ставши до союзу або зі Швецією, або з Росією. Але прокламація гетьмана Мазепи покликана не нагнітати жахливі факти, а шукати виходу зі скрути: «Отже, зостається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашого неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили».

· Хто такий І. Мазепа? Що вам відомо про нього як людину, історичну постать?

· Яким постає герой у козацьких літописах?

· У чому виявилася просвітницька діяльність І. Мазепи?

· Чим пояснити той факт, що у творах російської літератури І. Мазепа — це «злодійський» образ?

· Про що свідчать різноманітні висловлювання науковців, політиків, митців слова, які стосуються І. Мазепи, його зрадництва або, навпаки, прихильності до України?

· Чому прокламація гетьмана Мазепи — державотворчий план, втіленню якого в життя перешкодила зрада козаків?

Висловлювання про літопис «Історія русів». Стисле обґрунтовування

· «Історія Русів» є предтечею «Кобзаря» (М. Драгоманов).

· «Ця книга для нас і про нас. Вона приходить до українців у вирішальні часи» (І. Драч).

· «Історія русів» була гострою сокирою, що в темниці українського народу прорубувала вікно до волі, світла (В. Шевчук).

· «Історія русів» — найліпший з усіх інших творів української літератури ХVІІІ ст. (М. Драгоманов).

ПІДСУМОК УРОКУ

Козацькі літописи справили певний вплив на творчість письменників ХІХ–ХХ ст. Сюжети, образи, трактування подій брали з них для своїх творів Т. Шевченко, М. Костомаров, Є. Гребінка, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Ле, Марко Вовчок.

Вивченню козацьких літописів приділяють велику увагу й літературознавці, бо ці твори дають можливість простежити розвиток не тільки давнього українського епосу, а й політичних і соціальних ідеалів, на яких він базувався.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати теоретичний матеріал підручника про Г.Сковороду.

Створити ментальну карту «Морально-етичні ідеали Г.Сковороди».

ДІТИ, МЕНТАЛЬНУ КАРТУ СЛІД НАДІСЛАТИ МЕНІ У CLASSROOM ЧИ У ВАЙБЕРІ (НА НОМЕР (097)906-88-27) ДО 15.00 05 ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ.

05 листопада 2020 року

Тема. Життя і творчість, морально-етичні ідеали філософа, просвітителя й поета Г.Сковороди. Його ідеали. Біблійна основа творчості та його вчення про самопізнання і «сродну працю»

Асоціативний диктант «Життя і творчість»

Чорнухи, Києво-Могилянська академія, Петербурзька придворна капела, Переяславський колегіум, поміщик Томара, мандрівна академія, «сродна праця», «Сад божественних пісень», «Байки харківські», «Світ ловив мене, та не впіймав».

Мало можна вказати таких народних постатей,

якою був Сковорода і які б так пам’ятав і поважав народ.

М. Костомаров

Його біографія, мабуть, ще краща за його твори,

але які гарні й твори.

Л. Толстой

Минуло багато часу, як самобутній письменник Григорій Сковорода ходив по землі. Проте голос його не стихає, а все дужчає. Його заповіді справедливості, добра, людяності, працьовитості знаходять відгук і в наших серцях.

Ще за життя Сковороду називали «українським Сократом», «українським Горацієм», бо він значно розвинув на Україні філософію, літературу, педагогіку. У своїх творах Сковорода оспівував природу України, її працьовитих людей, прагнення до щастя й волі, висміював панів за їх паразитизм, за знущання з народу. А ще він проголосив людину та її волю найвищою цінністю.

На жаль, за його життя не було надруковано жодного твору. Проте сковородиніські поезії швидко поширювалися на Україні вустами народу. Гостре непідкупне слово Сковороди в моторошній темряві кріпосницької сваволі спалахувало чистим вогнем і торувало стежку народному щастю. Митець цілком справедливо вважав, що щасливим може бути тільки той народ, в якого щаслива кожна особа.

Григорій Савич Сковорода (03.12.1722–09.11.1794). Життя і творчість видатного філософа, просвітителя, поета

Г. Сковорода – звичайна людина

Про Г. С. Сковороду до наших днів дійшли з тих далеких часів дуже скупі, а часом неточні відомості. Архівних матеріалів залишилось зовсім мало. Майже всі дослідники користуються єдиним документом — короткою біографією Г. Сковороди, написаною найближчою до нього людиною, його улюбленим учнем і найпершим другом Михайлом Ковалинським.

Перед нами постає образ великого просвітителя-гуманіста, мандрівного вчителя, демократа, непримиренного борця з неправдою і несправедливістю в суспільстві. Г. Сковорода – це людина щира і чесна, трудолюбива і гуманна. У життєписі М. Ковалинський наводить дуже багато подробиць, які виразно змальовують просте і скромне життя мудреця: «Одевался пристойно, но просто; пищу имел состоящую из зелий, плодов и молочных приправ, употреблял оную ввечеру, по захождении солнца; мяса и рыбы не вкушал не по суеверию, ни по внутреннему своему расположению, для сна отделял от времени своего не более четырех часов в сутки; вставал до зари и, когда позволяла погода, всегда ходил пешком за город прогуливаться на чистой воздух и в сад, всегда весел, бодр, легок, подвижен, воздержан, целомудр, всем доволен, благодушествующ, словоохотен, где ни принужден говорить – из всего выводящий нравоучение, почтителен ко всякому состоянию людей, посещал больных, утешал печальных, разделял последнее с неимущими, выбирал и любил друзей по серцу их…».

М. І. Костомаров у статті «Слово про Сковороду» зазначав про митця: «…в багатьох будинках висять його портрети, всякий письменний малоросіянин знає про нього; ім’я його відоме дуже багатьом із неписьменного люду; його мандрівне життя є предметом оповідань і анекдотів; по деяких місцях потомки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і указують на них з пошаною; приязнь Сковороди до деяких з його сучасників становить родинну гордість онуків; мандрівні співці засвоїли його пісні, на храмовому святі, на торжищі нерідко можна зустріти натовп народу, який оточує групу цих рапсодів і з сльозами зворушення слухає: “Всякому городу нрав і права”».

Деякі свої листи і твори Г. Сковорода підписував так: «Григорій Варшава Сковорода». Що це за «Варшава»? Виявляється, що в 1773 році Михайло Ковалинський, будучи у Швейцарії в час закордонної подорожі, бачив у м. Лозанні відомого в той час філософа Данила Мейнгарда. Цей чоловік дуже вразив Ковалинського своєю дивною схожістю за зовнішнім виглядом зі Сковородою. Це і розповів Ковалинський своєму другові, коли вони зустрілися у 1775 р. З того часу, як свідчить М. Ковалинський, «Сковорода возлюбил его заочно и с того времени начал подписывать на письмах и сочинениях своих имя свое тако: Григорий вар (євр. син) Сава Сковорода, Даниил Мейнгард».

Дитинство. Роки навчання

Народився Григорій Савич Сковорода 22 листопада (3 грудня за новим стилем) 1722 року в селі Чорнухи (тепер Чорнухинського району) на Полтавщині в бідній козацькій сім’ї.

Про дитячі роки майбутнього письменника і філософа відомо мало. Сковорода зростав серед трудового народу і чудової природи рідного краю. Його дитячу уяву вражали зелені простори і лісова тиша, густо порослі чагарником береги річки Многи, спів птахів, шелестіння трав. Змалку він виявляв нахил до музики і пісні. Від людей праці вчився шанувати труд і трудівника, виховувався на народних переказах, думах, піснях, що їх разносили тоді по Україні кобзарі і лірники. Не випадково письменник у своїх філософських творах не раз посилався на враження дитинства.

Де здобув Сковорода початкову освіту — точно невідомо. Очевидно, за тодішнім звичаєм, батьки віддавали його спочатку в науку до дяка, а потім у Чорнухинську церковно-парафіяльну школу, де він швидко виявив здібності до науки, співу і музики.

Після здобуття початкової освіти в рідному селі Сковорода у 1734 році стає студентом Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років.

Г. С. Сковорода охоче навчався в академії і завдяки своїм здібностям робив великі успіхи в науках. Так, він здобув ґрунтовні знання з мов — грецької, латинської, польської, староєв- рейської, німецької.

У грудні 1741 р. згідно з царським указом Сковороду разом з іншими музично обдарованими студентами взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком.

У 1744–1745 рр. Сковорода вчиться в класі філософії.

Останні роки навчання Г. Сковороди в академії, його подальша діяльність

У серпні 1745 р. непосидючий Сковорода знову вирушив у світ. Як знавець музики та деяких іноземних мов у складі російської місії, котру очолював генерал Ф. Вишневський, Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах Угорщини, Австрії, Словаччини, познайомився з їхнім життям, побутом, культурою.

Восени 1750 року Сковорода повернувся на Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача піїтики в Переяславський колегіум, де він одразу виявив себе педагогом-новатором. Йому так полюбилася його робота і учні, що він написав для них спеціальний курс під назвою «Разсужденіе о поезіи и руководство к искуству оной». Застосовані молодим педагогом нові методи викладання викликали заперечення єпископа Никодима Сребницького, якому підлягав колегіум, «По сему Сковорода выгнан был из училища Переяславскаго не с честію».

Після втрати місця викладача в Переяславському колегіумі Сковорода восени 1751 р. повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому митець залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. стає в с. Ковраї домашнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя.

У 1755 р. Сковорода повертається до Переяслава і там деякий час живе у свого приятеля. Прожиті на Переяславщині роки (1755–1759) були важливим періодом у діяльності мислителя. Тут він ближче зійшовся з народом, пройнявся його прагненнями і помислами.

З 1759 р. Григорій Савич викладав спочатку поетику, а потім етику в Харківському колегіумі, дотримуючись свого новаторського способу навчання студентів. І тут церковники та вельможні пани зводили на нього наклепи, доносили єпископові й губернатору, звинувачуючи в протиурядовій та антирелігійній діяльності. Через постійні переслідування і гоніння Сковорода змушений був двічі переривати на один рік викладання в Харківській колегії, а з 1769 року більш не займав жодної офіційної посади.

Мандрівний спосіб життя

Наступні двадцять п’ять років (аж до смерті) Григорій Савич вів мандрівний спосіб життя, яке збагачувало його новими знаннями про становище трударів, посилювало демократичність світогляду. Особливе значення мали для нього зустрічі й розмови з учасниками гайдамацького руху під керівництвом Гонти й Залізняка, перекази про повстання в селі Турбаях та інших місцевостях України.

Не маючи сім’ї, власного пристанища й постійного прибутку, Григорій Савич перебував у самій гущі народу. Він жив то в одних, то в інших знайомих селян чи дрібних шляхтичів по селах, на пасіках, в лісах, степах. Тут писав він філософські праці та художні твори. Все його майно вміщалося в торбі: найпотрібніші речі, рукописи, книжки, за поясом — сопілка, в руках – посох, на плечах – селянська свита. Він обійшов майже всю Україну, Воронежчину, Курщину, Орловщину, побував під Москвою, в Приазов’ї та інших місцях. Багато разів світські й церковні чиновники, знаючи про його високу освіченість і різноманітні таланти, пропонували йому вигідні посади, чини, багатство, але Сковорода завжди відмовлявся.

У середині 1794 року, хворий і знесилений, Григорій Савич прибув у село Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка) на Харківщині. Якось до господаря зібралися гості послухати повчань філософа. Він був веселий, цікаво розповідав про свої пригоди. А потім вийшов. Знайшли його тільки надвечір — на узвишині біля діброви копав глибоку й довгу яму. Закінчивши роботу, він виклав дно ями дубовим листям з рідних Чорнух. Потім він повернувся до своєї кімнати, умився, одягнув чисту сорочку, поклав у голови книжки та рукописи, ліг і вкрився свитиною. Заснувши, він більше не прокинувся. Сталося це 29 жовтня 1794 року. Згідно з його власним заповітом на надмогильному камені висічено: «Мір ловил меня, но не поймал».

Творча спадщина митця

Твори Сковороди – одна з визначних сторінок в історії української літератури ХVІІІ ст. Глибоко ліричні, сповнені філософських роздумів, вони служили інтересам трудового народу. Перебуваючи на Херсонщині, Григорій Савич написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень», учителюючи в Харкові, латинськими і українським віршами написав «Байки Езопові» (1760)

У 1766 р. філософ написав «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».

Упродовж 1769–1774 рр. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи Буквар світу». Збірник «Байки харківські» – перші 15 з них написані в 60-х роках, решта – в 1774 р.

У 1775–1776 рр. були написані твори «Книжечка, названа Silenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська» («Ізраїльський зміст») та «Книжечка про читання Святого Письма, названа Дружина Лотова.

Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Про Біса з Варсавою» були на писані в 1783– 1784 рр.

У 1785 р. Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».

У 1787 р. він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а в 1791 р. завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний».

Г. Сковорода – просвітитель

Григорій Савич замислювався над тим, як допомогти своєму народові. Тому він вирішує здійснювати просвітницьку діяльність серед народу: в дохідливій формі пояснював людям різні явища життя суспільства і природи, викладав свої філософські та педагогічні ідеї; у вільний час учив грамоти селянських дітей.

Філософ-просвітитель твердив, що навчання допоможе швидше й точніше виявити природні задатки кожної людини, сприятиме успішному оволодінню знаннями й уміннями, необхідними для продуктивної праці, корисної собі й суспільству.

У педагогічних поглядах Г. Сковороди було багато спільного з тими, які висловлювали інші просвітителі.

Григорій Савич – філософ

Як і всім просвітителям, філософії Сковороди був властивий пантеїзм (вчення, що ототожнює Бога і природу, тобто стверджує, що світ є двоєдиним – органічним злиттям Духа і матерії). Основним предметом філософії, твердив Сковорода, є людина, її внутрішній світ і діяльність, інтереси й прагнення, здоров’я і щастя.

Ідею «пізнай себе самого», висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном та ін.) ще за п’ятсот років до нашої ери, Сковорода підніс і розвинув далі. Пізнати себе людині потрібно для того, щоб виявити здібності, закладені в неї самою природою, усвідомити свої фізичні й розумові можливості та особливості характеру. Це дасть змогу обрати відповідний рід трудової діяльності — «сродну працю». Трудитися слід для того, щоб забезпечити свої духовні й тілесні потреби і приносити користь суспільству. Сам процес виконання «сродної праці» та усвідомлення того, що результати її високоякісні, корисні суспільству й собі, роблять людину щасливою.

Г.Сковорода був співцем праці. Він бачив у ній основу і смисл життя. «Жизнь и дело есть одно и то же», – твердив він.

Свої філософські твори Г. Сковорода писав так, щоб вони були зрозумілі не тільки освіченим людям, а й неосвіченим – будили їхню свідомість, учили думати, змушували замислюватися над різними явищами життя. Вважаючи, що пробудження народу відбудеться поступово – в міру підвищення рівня освіти й моральної досконалості, Г. Сковорода не дає відповіді на запитання про те, хто керуватиме новим суспільством, якою може бути «його структура».

Завдання (письмово)

За допомогою прийому «Доміно» скласти ряд, який визначив би сутність Г. Сковороди, хто він є.

(Г. Сковорода – філософ – просвітитель – поет – педагог – науковець – перекладач – музикант – естет).

Перегляд документального фільму «Усе в тобі Григорій Сковорода» https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=72r0Rokk1qI

ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Завдання (письмово)

Створіть асоціативні ряди до понять «мораль», «сродна праця», «просвітництво» (на вибір).

Байки Г. Сковороди, безперечно, явище оригінальне і своєрідне в українському письменстві. Вони не тільки завершували давній період у розвитку жанру байки, але й були кроком уперед. У чому ж полягає цей крок? І в тому, що харківськими байками зобов’язане оригінальне сюжетотворення байок на Україні, і в тому, що байкар вивів цей жанр на шлях самостійного розвитку, виділивши її зі складу риторичних творів. Це було явищем прогресивним і відбивало потреби розвитку нових жанрів. «Харківські байки» становили крок уперед на шляху ствердження і розвитку жанру, несли в собі елементи нового, які могли бути підхоплені наступними байкарями. Одночасно вони відбивали суперечності розвитку Г. Сковороди – письменника і філософа: у 60-х рр. він задумав і написав байки як цикл самостійних творів, а байки 70-х рр. утрачають самостійне значення і перетворюються на додатки моралі, яка фактично стає головною частиною твору.

Байкарська спадщина митця, в якій знайшли яскравий художній вияв основні риси його світогляду, філософські й естетичні принципи, загалом має виразне демократичне спрямування і є однією з важливих сторінок як творчості письменника, так і української літератури минулих віків.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Зробити ідейно-художній аналіз творів Г. Сковороди «Бджола і Шершень», «Собака і Вовк».

ДІТИ, ІДЕЙНО-ХУДОЖНІ АНАЛІЗИ ТВОРІВ СЛІД НАДІСЛАТИ МЕНІ У CLASSROOM ЧИ У ВАЙБЕРІ (НА НОМЕР (097)906-88-27) ДО 15.00 10 ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ.

10 листопада 2020 року

Тема. «Бджола та Шершень», «Собака і Вовк». Робота над змістом байок-притч. Повчальний характер і художні особливості збірки «Байки харківські»

Матеріали до уроку за посиланням

https://drive.google.com/file/d/1fENH45QQ3YnGrNAYm7GcXuCerP5IDU3L/view?usp=sharing

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Дібрати 10 афоризмів Г.Сковороди на різну тематику.

2. Дати відповідь на питання «Чому Г.Сковорода називав байку «мудрою іграшкою», що приховує в собі зерно Божої істини?»

12 листопада 2020 року

Тема. «Всякому місту – звичай і права». Засудження пороків, розповсюджених у тогочасному українському суспільстві. «De libertate». Ідея вольності, міра цінності свободи

...Куплю паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку.

Хрестами і візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду...

Т. Шевченко

Григорій Сковорода був видатним поетом свого часу. Вірші він писав усе життя. Активну поетичну творчість Сковорода розпочав після повернення з-за кордону в Переяслав (1753 р.) з віршів, що були створені у 1757-1785рр., поет об'єднав у рукописній збірці "Сад божественних пісень"; тут тридцять творів. Крім того, до нас дійшло ще понад двадцять оригінальних поезій (частина їх написана латинською мовою) та перекладів з різних літератур.

Чому Сковорода саме так назвав свою збірку віршів? По-перше, за давньою поетичною традицією (відомі збірники того часу — "Сад страданій Христа..." або курс піїтики Митрофана Довгалевського "Hortus poeticus" ("Сад поезії"), а беручи до своїх пісень епіграфи із Біблії, по-своєму переосмислюючи біблійні мотиви, Сковорода називає їх "божественними".

По-друге, одним з улюблених занять Сковороди була музика; він майстерно грав на багатьох інструментах: скрипці, флейті, бандурі, гуслях, органі, створив духовні концерти, поклав деякі псалми та ряд віршів на музику (пізніше пісні Сковороди були записані з уст кобзарів, лірників).

Провідними в збірці "Сад божественних пісень" є мотиви уславлення Христа, любові до нього й посвяти себе Господу (пісні 1, 3, 17, 28, ЗО), здолання пристрастей суєтного світу, відкидання влади плоті над душею (2, 11, 29), свободи (9, 12), гармонії людини з собою та навколишнім світом тощо. Хоча Сковорода всі свої вірші назвав піснями, але вони не однотипні за особливостями викладу. Серед них є власне пісні, оди, панегірики, канти, псалми. Об'єднує ж усі поезії Сковороди безперечна наспівність, медитативність (роздумливість), філософський характер — про високе призначення людини на землі.

Виразне читання поезії "Всякому місту – звичай і права"

Проти кого спрямований вірш Григорія Сковороди і які образи тогочасного життя змальовує поет?

ü Виділіть у творі рядки, в яких автор говорить:

а) про спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців;

б) про тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе;

в) про прислужників і підлабузників, які прагнули здобути прибуткові посади;

г) про систему освіти, яка завдавала "спудеям" великих мук.

ü За допомогою яких слів та художніх засобів поет виражав своє ставлення до зображених у вірші персонажів?

ü Про яких людей, на вашу думку, поет сказав, що в них "совість, як чистий кришталь"?

ü Чи можна стверджувати, що совість і мудрість у цій поезії не лише протиставлені багатству й знатності – їх автор підносить над усім дріб'язковим, буденним, нікчемним? Чому ви так гадаєте?

ü Розгляньте будову твору. Зі скількох рядків складається кожна строфа? За яким принципом скомпоновані рядки всередині строфи?

ü Які ритмічні особливості цього вірша (кількість складів у рядку, римування)? Чи можна визначити віршовий розмір твору?

"Песнь 10-я" – "Всякому городу – нрав и права" – є найвищим досягненням сковородинської поезії, нещадною сатирою на тогочасну дійсність. У ній змальована досить колоритна картина соціальних відносин на Україні в другій половині XVIII ст. Ця пісня утвердила за Сковородою славу поета-викривача, сатирика, яким він залишався до останніх днів.

"Песнь 10-я" написана у селі Ковраї десь у 1758-1759рр., коли автор перебував у панському маєтку в ролі учителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними.

Починається вірш "Всякому городу нрав и права" в спокійному тоні, здавалося б, безсторонньої констатації. Автор подає свої філософські роздуми над питаннями про мету і смисл життя, про людські смаки і уподобання, які кожен розуміє по-своєму:

Всякому городу нрав и права;

Всяка имеет свой ум голова;

Всякому сердцу своя есть любовь;

Всякому горлу свой есть вкус каков.

А мне одна только в свете дума,

А мне одно только не йдет с ума.

В останніх двох рядках подано ідеал поета, людини чесної, безкорисливої, якій властиві поривання вищого порядку, ясність розум, чиста совість. Ось чому ці рядки подаються в перших трьох строфах як рефрен, а в четвертій вони дещо змінюються, і вже прямо говориться про цей ідеал:

Как бы умерти мне не без ума.

У вірші Сковорода стисло й гостро змальовує потворні явища сучасної йому дійсності, подає широкі узагальнення "нравів" різного панства, чиновництва, купецтва, лихварів і сутяжників, що "негірестанно стягали грунта". Все це втілено в переконливих, хоч і гранично-стислі мазках, у різних і точних соціальних характеристиках:

Петр для чинов углы панскіи трет,

Федька-купец при аршине все лжет.

Тот строит дом свой на новый манер,

Тот все в процентах, пожалуй, поверь!

Тот непрестанно стягает грунта,

Сей инностранны заводит скота...

Сковорода гостро картає і панський побут з п'яними оргіями в маєтках та шинках, з розпустою, висміює продажно-крутійське судочинство, догматизм і схоластику тодішньої школи, науки, культури:

Те формируют на ловлю собак,

Сих шумит дом от гостей, как кабак,—

Строит на свой тон юриста права,

С диспут студенту трещит голова.

Тех безпокоит Венерин амур,

Всякому голову мучит свой дур...

У пісні "Всякому городу – нрав і права" вади тогочасного суспільства і сатиричні типи постають в живих, цілком реальних деталях, соціальних явищах, побутових рисах. Змальовані тут персонажі – це не безликі символи, маски, не просто строката життєва мозаїка, а типові образи панів і підпанків, картярів і розпусників, шахраїв і злодіїв. Перед нами цільна, узагальнююча картина живої дійсності, і цієї цільності надають їй особа поета, його погляд на речі і людей, авторська позиція гуманіста-демократа. Це – один з кращих творів українського сатирично-гумористичного віршування другої половини XVIII ст.

У пісні "Всякому городу нрав и права" основна увага приділена нищівному висміюванню і засудженню моральних вад тогочасного суспільного життя. Всім цим порокам мерзенного ладу Сковорода протиставив свій морально-етичний ідеал, ідеал людини, у якої "совесть, как чистый хрусталь":

А мне одна только в свете дума,

Как бы умерти мне не без ума.

Тому не так уже й штучно прив'язаний до змісту цієї сатири епіграф з Біблії: "Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святыне".

Сатирична пісня "Всякому городу – нрав и права" цікава, глибока за своїм конкретно-історичним змістом, за своєю композицією, за образно-поетичною системою. Тож не випадково вона відразу була підхоплена народом, постійно перероблялася, увійшла в репертуар кобзарів і збереглася в усному побутуванні аж до нашого часу. Її популяризації сприяло й те, що у переробці Котляревського вона увійшла до "Наталки Полтавки".

Сковорода не просто змальовує соціальні пороки кріпосницької системи, він сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний. Такий провідний мотив цієї сатири, що відображає два протилежні погляди на світ і смисл життя. Тут кожний образ несе в собі велике смислове навантаження, за ним криється цілий комплекс тогочасних явищ і фактів. Це виявляється і в строфічній побудові вірша, і в його розмірі, і в конструкції речень, і в сатиричних засобах зображення. Написана пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Проте поет вносить у вірш елементи новаторства, застосовуючи в ньому виключно чоловічі рими, тонізуючи його і наближаючи до дактиля. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два – силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен. А за допомогою метонімій поет вдало виділяє потрібні йому слова-поняття; цьому сприяють також анафоричні повтори на початку віршованих рядків, які підсилюють емоційне звучання твору, сприяють його композиційні стрункості й завершеності.

Для пісні Сковороди характерна простота, народність стилю і мови, які виходять далеко за межі старокнижної поетики. Починається пісня словами, які нагадують старовинні народні прислів'я: "Що не город, то норов", "Що не голова, то розум". Взагалі у творі виразно проступає жива народна мова, особливо в лексиці та фразеології: "трещит голова", "юриста", "манер", "грунта", "Федька-купец", "в свете дума", "на ловлю собак", "все жереш", "чистый хрусталь", "всякому горлу", "ты не щадиш", "шумит дом..., как кабак" та ін.

Говорячи про пісню "Всякому городу – нрав и права", слід підкреслити що вона не була винятковим явищем в українській літературі другої половини XVIII ст. Сковорода йшов у загальному руслі сатиричного віршування, в якому окремі автори іноді підносилися до широких соціальних узагальнень. Для прикладу можна назвати "Сатиричний вірш 1764 года" "Плач кіевских монахов" (1786), "Доказательства Хама Данилея Куксы потомственны", "Плач дворянина", "Песнь Пасталія" та ін..

Мотивами осуду панської сваволі, критикою зловживань і хабар ництва чиновників сатиричні вірші XVIII ст. перегукуються з піснею Сковороди.

Сатиричний пафос вірша Сковороди "Всякому городу – нрав и права" викликав багато літературних наслідувань не тільки на Україні, але і за її межами. Деякі поети кінця XVIII – початку XIX ст. свідомо орієнтувалися на сковородинський вірш, доповнюючи його новими строфами, в яких проводили злободенні для свого часу ідеї). (За Ф.М. Поліщуком).

Із віршів, що не увійшли до збірки "Сад божественних пісень" особливо примітним є "De libertate" ("Про свободу" – лат.) У цій оді оспівано волю як найбільше багатство людини.

Виразне читання вірша "De libertate"

ü Розкрийте зміст поезії. Що, на думку Сковороди, є найбільшою цінністю для людини? Чому поет ставить свободу вище за золото?

ü Кого і за що звеличує письменник у творі?

ü З'ясуйте, за допомогою яких художніх засобів Сковорода виражає свої роздуми і почуття.

ü Які особливості віршової форми цього твору?

ü Доведіть, що за жанром "De libertate" – це ода.

(Довідка. Ода (від гр. ode – пісня) – вірш захопливого характеру на честь якоїсь особи або події).

За царським указом 1783 року в Україні значно посилилося кріпацтво, і вільні селяни були віддані поміщикам у довічне рабство. Свої роздуми над долею поневоленого народу Сковорода висловив у багатьох творах, у тому числі й у цьому вірші.

У ті часи нерідко траплялося, що вільних людей поміщики самочинно приписували до своїх кріпаків. Ось чому цілком природними були побоювання мандрівного філософа, вихідця із селян, "вольности ... лишитись".

В останніх рядках автор проголошує славу Богдану Хмельницькому.

Сковорода захоплювався історичним подвигом гетьмана, знав про нього з книжок та усних переказів, дум, пісень і дав його діянням таку ж високу оцінку, як сам народ. Поет гостро засуджував колоніальну політику самодержавства, зокрема посилення кріпацтва. Ще живими були в пам'яті народній тяжкі бої за визволення від соціального і національного гноблення польською шляхтою, а вже трудовому селянству царат накинув на шию нове ярмо, ще важче, позбавляючи завойованої вольності. Наказавши зруйнувати Запорозьку Січ, Катерина II розпорядилася навіть саме "наименованіе Сечи и запорожских казаков отдать на вечное забвеніе". Так віддячила порфіроносна вовчиця українському козацтву за героїзм, виявлений ним у російсько-турецькій війні, яка закінчилася за рік перед тим. Це, можливо, було однією з причин, що спонукала поета до написання вірша "De libertate".

Виголошення слави гетьману України, який боровся за волю свого народу, незалежність рідного краю у вік жорстокої реакції було вираженням відкритого протесту проти царсько-поміщицької сваволі, виявом високої політичної свідомості й громадянської мужності. (За О. Бандурою).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити напам'ять пісню "Всякому місту – звичай та права".

Дати письмову відповідь на запитання: "Які людські риси Сковорода цінує, а які осуджує?" (за вивченими поезіями).

ДІТИ, ПИСЬМОВЕ ЗАВДАННЯ З ДОМАШНЬОЇ РОБОТИ СЛІД НАДІСЛАТИ МЕНІ У CLASSROOM ЧИ У ВАЙБЕРІ (НА НОМЕР (097)906-88-27) ДО 15.00 17 ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ. ПОЕЗІЇ НАПАМ'ЯТЬ БУДЕМО ЧИТАТИ У ВІВТОРОК ПІСЛЯ УРОКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.