11-А клас

02 листопада 2020 року

Микола Хвильовий. «Я (Романтика)» – новела про добро і зло в житті та в душі.. Проблема внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом і обов’язком. Поглиблення поняття про імпресіонізм

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Я вірю в «загірну комуну»

і вірю так божевільно,

що можна вмерти.

М. Хвильовий

- Як ви розумієте слова Хвильового, які взято епіграфом до уроку?

Знаючи про трагічний життєвий фінал митця – самогубство, все ж таки варто зазначити, що навряд чи ця смерть була в ім’я омріяної «загірної комуни», скоріше навпаки – жорстока, кривава дійсність переконувала в тому, що проголошувані революцією прекрасні ідеали були фальшем лицемірством.

Важкий і болісний шлях прозрінь і розчарувань пройшов Хвильовий перш ніж усвідомити антигуманну, антинародну суть революції. Цей шлях – трагедія зневічених ідеалів.

Критик Володимир Коряк писав про свого товариша: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить». Тож, дійсно, Хвильовий, як людина запальна, із загостреним відчуттям справедливості, рішуча,…бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбиток у новелах, що побачили світ у 1923 – 1927 роках.

Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», у якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький зазначав, що твір «силою своєю не має собі аналогій в новітній прозі». Саме над цим твором Миколи Григоровича ми сьогодні і попрацюємо.

СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Грудень 1923 року. Київський театр ім. Т. Г. Шевченка. У холодному нетопленому залі зібралася кількатисячна аудиторія. Сьогодні читатиме свої твори Микола Хвильовий. Він вийшов на сцену й глухо прочитав: «Я (Романтика)». «Квітові яблуні». У залі ніби запахло весною, обличчя посвітлішали, полагіднішали. Та коли автор дочитав останні рядки, запала свинцева тиша. А потім – грім оплесків, які довго не вщухали. Тогочасна преса писала про «Глибоке враження на кількатисячну аудиторію» твору М. Хвильового. Уперше новелу надруковано в альманасі «Гарт» (Харків, 1924, Ч. 1). 1924 р. опубліковано в збірці «Осінь».

- А яке враження цей твір справив на вас, сучасних читачів?

Так, новела «Я (Романтика)» вражаюче оголено показує криваву атмосферу революції та громадянської війни. Жертвою страшного соціального експерименту стає основа життя – мати. Проголошуване царство «свободи, рівності, братерства» виявилося жорстоким і цинічним, к ньому вже не було місця любові, співчуттю і ніжності.

Але, уявіть собі, тогочасні можновладці критикували цей твір, героя новели осуджували, але не тому, що той убиває матір, а що вагається і сумнівається перед цим, не вміє «витравити з себе почуття милосердя, співчуття, жалю». Воістину, то був страшний час, якщо така оцінка сприймалася як нормальна.

Дослідники творчості Хвильового Максим Рильський та Ананій Лебідь у 1926 році писали: «революціонер з голови до п’ят, Хвильовий міцно зв’язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почались там, де увірвалися шукання Коцюбинського». Ця теза і стане першою проблемою нашого сьогоднішнього дослідження.

До речі, модерністські тенденції тією чи іншою мірою виявляються у творчості майже всіх письменників 20-х років ХХ століття. Серед широкого спектру стильових манер виокремлювалися романтизм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм. З ними ви уже знайомі з 10-го класу.

Стильову ж домінанту новели «Я (Романтика)» ми і маємо дослідити.

Дати відповіді на запропоновані проблемні питання (пропоную скористатись опорною схемою).

- Що собою являє манера письма М. Хвильового та його новела «Я (Романтика)»?

- Який шлях стильової самобутності пройшов М. Хвильовий «від Коцюбинського»?

Стильова манера новели Хвильового близька до імпресіоністичної (саме у цьому художньому напрямі написана новела Коцюбинського «Intermezzo»). Митці цього художнього напряму відтворювали світ у його миттєвій видозміні.

Робота зі словником літературознавчих термінів. Поглиблення поняття про імпресіонізм (запис у зошити)

Імпресіонізм – (від французької impression – враження) один з модерністських митецький напрямів, характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан. Тобто імпресіоністам було важливо простежити, як людська душа відгукається на добро і зло, красу і потворність, на будь-які події.

Стильова манера подібних творів у літературі відзначається уривчастістю і емоційністю синтаксису, використанням символічних деталей, зорових і кольорових образів, схвильованістю динамізмом, відмовою від класичної композиції і сюжету як суми подій.

Дійсно, роль сюжету в цій новелі незначна, композиція досить хаотична, але Хвильовий невипадково дає певну назву своєму творінню і епіграф, створює поетику тексту. Єдність художніх деталей, символів, тропів створює психологічну атмосферу прилучення до світу письменника, цілісно і глибоко розкриває головну думку. Тож здійснімо ідейно-художній аналіз твору.

ПАСПОРТ ТВОРУ (законспектувати)

Рік: 1924

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Тема: протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність.

Ідея: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.

Головні герої:

головний герой «Я»

мати

доктор Тагабат

Андрюша

дегенерат.

Сюжет

⬇ Іде засідання “чорного трибуналу комуни” у будинку розстріляного шляхтича.

⬇ Без участі прокурорів і адвокатів ухвалюється один і той же вирок: “Розстрілять!”

⬇ Увечері мати “Я” заспокоює “сина революції”.

⬇ Якось “чорний трибунал” приймає рішення розстріляти черниць за антирадянську агітацію.

⬇ Серед черниць “Я” впізнає свою матір.

➖ “Я” сам застрілює свою матір, щоб довести свою відданість революції.

Композиція

пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози);

три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя.

Проблематика

1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики — з другого.

2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.

3. Проблематика носить надчасовий, філософський характер.

Стильові ознаки

1. Розповідь від першої особи.

2. Драматизм.

3. Внутрішні монологи героя.

4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.

5. Лаконізм.

6. Виразні художні деталі.

7. Глибокий психологізм.

8. Відмова від традиційного описового реалізму.

9. Часові зміщення.

10. Зіткнення віддалених епізодів.

11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.

12. Змістове згущення.

13. Символічний зміст образів, деталей.

14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.

15. Засоби поетичного синтаксису.

Присвята

М. Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика)» «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського.

По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського.

По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом — поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.

Письменник розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.

Новела «Я (Романтика)» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України:

«З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія».

Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами.

«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві хрустальні росинки». Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї.

Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели. З одного боку — це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.

М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях.

«Я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой.

Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця».

Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття. Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір.

«Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…».

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».

«Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни».

Цими сумними словами закінчується трагічна новела – драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.

Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, убити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата. Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл…

- Як можна пояснити таку досить дивну назву твору М. Хвильового «Я (Романтика)»?

- Яку присвяту має новела, чому саме таку?

- Чому, на вашу думку, розповідь у новелі ведеться від першої особи?

- Які три часові площини співіснують у творі?

- Навіщо Хвильовий згадує часи французької революції? Поясніть значення слів: версальці, інсургенти.

- Чому комуністичний трибунал названо «новий синедріон»?

- Проаналізуйте і прокоментуйте кольорові деталі у тексті: чорний трибунал, чорне брудне діло, темна ніч, темні княжі покої тощо.

- Чи присутні у тексті інші кольори, у зв’язку з чим вони згадувані, що символізують.

- Згадайте, або зачитайте уривки, де чутні звукові образи твору. Який ефект вони створюють?

- Який епізод, на вашу думку, є кульмінаційним? Якими звуковими художніми деталями він супроводжується? Що може символізувати?

- Що символізує запаховий образ м’яти?

- Які числові деталі прописані Хвильовим у творі? Чому саме вони?

- Хто є героями новели «Я (Романтика)»? (Головний герой «Я», мати, доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат; є символічні образи «загірної комуни», біблійної Марії).

- Чому ж головний герой не має імені?

- Чиїми очима ми дивимося на героя новели?

- Яким ви уявили героя новели, коли, після прочитання твору, складали вірш-ідентифікацію «Хто ж такий Я»? Зачитайте створені вдома поезії.

- Чи збігається характеристика «Я» з рисами автора новели?

- Чи може стати дійсністю далека «загірна комуна», про яку так мріяли і сам Хвильовий, і головний герой новели?

- Чи не дивує вас, що у трибуналі чотири чоловіки?

- Чи зручно виносити вироки вчотирьох? Хто ж тоді «Я»?

Щоб відповісти на це питання варто розглянути постаті товаришів «Я», членів чорного трибуналу. А також образ матері «Я». Схарактеризуємо їх, спираючись на авторський опис зовнішності, риси характеру на основі цитат, психологічного стану у тій чи іншій ситуації.

Доктор Тагабат

- Кого з героїв «Я» називає своїм «звірячим інстинктом»? Чому?

- На які деталі в портреті та поведінці доктора Тагабата звертає увагу автор? Чому?

- Доктор і дегенерат постійно п’ють, а як намагається «відпочити» від жагу розстрілів «Я»?

Дегенерат

- Кого з героїв «Я» називає «сторожем» своєї «душі»? Чому?

- Який вигляд має дегенерат? Чому він не каже практично жодного слова?

- Які функції виконує цей «вартовий чорного трибуналу комуни»?

- Хто з героїв супроводжує «Я» у фіналі?

Андрюша

- Чи модна назвати Андрюшу позитивним героєм?

- Які наслідки його протесту проти вакханалії?

- На яких деталях зовнішності й поведінки Андрюші автор акцентує увагу?

- Чим подібні «Я» і Андрюша?

Мати

- Коли герой поспішає до матері, коли з’являється перед ним її образ? Що в його душі символізує мати?

- Чому «Я», побачивши серед арештованих свою матір, каже: «схопили нарешті і другий кінець моєї душі»? Як ви розумієте ці слова?

- Як герой приходить до рішення вбити свою матір? Змалюйте його психологічний стан по дорозі на розстріл.

- Чому герой говорить матері: «Я мушу вбити тебе»?Що поставило його перед вибором і змусило вчинити страшний гріх?

- Перечитайте початок і фінал твору, зверніть увагу, звідки з’являється Марія, «втілений прообраз» якої – мати героя.

- Символом чого є мати для героя твору?

- Чому у фіналі автор використовує епітет «мертвий»?

Зверніть увагу на займенники, які використовує «Я», характеризуючи членів чорного трибуналу, матір. Про що це свідчить?

Так, це складові внутрішнього Я головного героя.

- Чим подібні «Я» і Андрюша?

- Що, на вашу думку, може чекати головного героя в майбутньому, після вбивства матері?

- Чи може він стати схожим на дегенерата?

Микола Хвильовий сказав з цього приводу: «Навіть кращий із тих, що в них «розколюється Я», навіть він іде в супроводі «низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого носа». Подвійність натури послідовно веде до виродження, до дегенерації.

- Головний герой заявляє про себе: «Я чекіст, але я і людина». Що людяного ще зосталося в нього?

- Які загальнолюдські цінності порушили персонажі-чекісти в новелі? Чи притаманні їм взагалі хоч якісь людські цінності?

- Що робить людину Людиною?

- У чому ж трагічна суперечність революційної ідеї?

Письменник-гуманіст Хвильовий показав руйнівний вплив на психіку людини аскетичного фанатизму, сліпої віри в торжество «прекрасної» комуністичної ідеї, заради якої чинять масові вбивства, фактично викрив саму ідею, осудив страшну теорію виборювання щасливого завтра ціною смерті мільйонів сьогодні. На крові не може постати гуманне суспільство, фанатизм убиває в людині Людину.

- Чи може «Я» побороти внутрішній конфлікт?

- Давайте надамо психологічну допомогу головному герою новели «Я (Романтика)». Порадьте, як урятувати душу? Як залишитись Людиною? (учні дають письмову відповідь на дані питання, формується певна пам’ятка-порада).

ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

- Які моральні уроки новели М. Хвильового «Я (Романтика)»?

«У цьому високотрагедійному творі Хвильовий висвітлює одну з основних колізій часу – колізій гуманізму і фанатизму. Розкривається суперечливість між одвічним ідеалом любові й тим беззастережним служінням абстрактній ідеї, яка … вимагає зректися всього людського», – пише відомий літературознавець В. Агєєва.

Осмислюючи жорстокість революції та громадянської війни митець усвідомив трагедію України та власну, адже був переконаним комуністом і запізно зрозумів, до якої катастрофи ведуть народ більшовики. Коли зрозумів, зробив єдино можливий для цієї безкомпромісної людини вибір – на відміну від свого героя, він спрямував маузер собі у скроню.

ПІДСУМОК УРОКУ

Кажуть, що історія вчить тому, що вона нічого не вчить. Знову спалахують війни, етнічні конфлікти, порушуються права людини, ллється кров. Та найстрашніше, коли в шаленому герці стинаються сини однієї матері, діти однієї Батьківщини. Жорстокий терор виправдовують фальшиво-красивими політичними гаслами… Як хочеться, щоб на українську землю прийшов мир, щоб помилки минулого не були повторені.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Написати есе: «Чи завжди людина має вибір?»

2) Скласти опорний конспект про життя і творчість Ю.Яновського.

ДІТИ, ЕСЕ СЛІД НАДІСЛАТИ У CLASSROOM ЧИ У ВАЙБЕРІ (НА НОМЕР (097)906-88-27) ДО 15.00 06 ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ.

06 листопада 2020 року

Тема. Юрій Яновський. Творча біографія письменника, загальна характеристика творчості. Ю.Яновський і кіно. Романтичність світовідчуття. Романтизована стихія національно-визвольного руху (роман «Чотири шаблі»). Роман у новелах «Вершники» – зразок соцреалізму

Він одразу спромігся бути самим собою…

відрізнявся своїм романтизмом високим.

М. Бажан

СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Юрій Яновський – багатогранний письменник. Він став успішним у багатьох літературних жанрах. Він не бояся експериментувати, саме тому став неперевершеним майстром слова. Життя його було багатим на цікаві та складні події, хвилини радості і смутку. Запрошую вас дізнатися більше про митця!

Маршрутний лист

1. Рідна Кіровоградщина.

2. Усі дороги ведуть до Києва.

3. Чорноморський Голівуд.

4. Родина.

5. Творча спадщина.

6. Романтизована стихія національно-визвольного руху (роман «Чотири шаблі»).

7. Роман у новелах «Вершники» – зразок соцреалізму.

1. Рідний край

Народився майбутній письменник 27 серпня 1902 р. в селі Майєровому на Єлисаветградщині (згодом село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в заможній селянській родині. Там до п'яти років жив у діда Миколи Яновського, який мав 180 десятин землі, великий будинок, розкішний вишневий сад. Там пізнавав нехитру науку жити на цій землі. Дід любив онука страшенно. А ще першими вчителями були сільський коваль і тесля, який «розповідав чимало пригод – власних і чужих», «знав безліч казок», навчив «любити дерево і людські руки біля нього» – як запише Яновський у своїх «Коментарях до книжок…» пізніше. Коли підріс, віддали до школи. Добру освіту здобув у Єлисаветградському реальному училищі. На той час це був досить солідний середній навчальний заклад як на повітове місто. Його закінчили Є. Чикаленко, П. Саксаганський, Г. Юра, Є. Маланюк…

Жив у родичів Вільчинських, аж поки батько купив у Єлисаветграді будиночок. Були то часи революційних подій в Україні. Перед очима Юрія пройшло чимало: мітинги на майдані, тачанки батька Махна, загони Шкуро, Григор'єва, Марусі Никифорової, червоні прапори, свист куль, залита кров'ю бруківка. Навіть довелося юнакові брати участь у санітарній дружині, організованій у класі. Ці події навіки вкарбувалися в пам'ять, ожили в повісті «Байгород».

З десяти років почав писати вірші російською мовою. Знала цю Юркову «таємницю» мама, але наволочка, у якій були сховані перші дитячі рукописи, не збереглася. Після закінчення із золотою медаллю «реали» хлопець служив у різних установах Єлизаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській інспекції, управлінні народної освіти. То було не дуже цікаво. Але з цим містом пов'язана і приємна подія: перше кохання.

2. Всі дороги ведуть до Києва

Після закінчення училища Яновського взяли на роботу в статистичне бюро. Потім він дістав посаду інспектора робітничо-селянської інспекції, а в 1922 році переїхав до Києва і вступив на електротехнічний факультет політехнічного інституту. Серед його одногрупників був майбутній конструктор космічних кораблів С. Корольов. Живучи в підвальній кімнаті, письменник застудився й захворів на туберкульоз. Це для нього могло б закінчитися погано, якби не студентські друзі, котрі забрали в гуртожиток.

Не міг зрадити своєї любові до літератури, тому записався в літературний гурток, організував на факультеті випуск стіннівки й став її редактором.

Аж ось і нова неприємність. Поблизу Майєрово вбили фінагента. Слідчі звинуватили в цьому його дядька Петра. Звістка про те, що на електрофакультеті вчиться племінник «убивці», докотилася до начальства. Юрія виключили з комсомолу, покинула кохана дівчина. Хоча пізніше слідство знайшло справжнього вбивцю, але уже ніколи, незважаючи на всі зусилля, так і не зміг закінчити інститут. Завадили навчанню й матеріальні нестатки.

Основними заняттями стають література й кіномистецтво. У Київському журналі «Глобус», у газеті «Більшовик», Харківському часописі «Червоний шлях» з'являються перші вірші та оповідання.

У 1925 році у Харкові виходить збірка перша збірка оповідань «Мамутові бивні». У жовтні переїхав до Харкова, познайомився з В. Блакитним, О. Довженком, Остапом Вишнею, П. Тичиною, М. Кулішем.

3. Чорноморський Голлівуд

Далеко не всім відомо, що Юрія Яновського сучасники називали «добрим генієм українського кіно». Саме письменник-початківець у березні 1926 року фактично очолив Одеську кіностудію, де впродовж двох років перед цим змінилося аж 5 (!) директорів, а творча віддача потужного на ті часи кіновиробництва вимірювалась… двома повнометражними фільмами на рік.

Номінально керівником Одеської кінофабрики з листопада 1925 року працював Павло Нечеса – колишній матрос із дредноута «Императрица Екатерина», учасник штурму Зимового палацу в жовтні 1917 року та командир загону ЧОН («часть особого назначения») в роки громадянської війни. Зрозуміло, що попри бездоганну більшовицьку біографію, це була далека від мистецтва людина, через що Яновському – на той час редактору сценарного відділу діючого в Харкові ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) – доручили шефство над кіновиробництвом в Одесі, а згодом відправили до міста над морем головним редактором кінофабрики. «Він був потрібен скрізь, і він скрізь був, – згадував Микола Бажан, – бо директор – Павло Нечеса – беззастережно довіряв йому в усіх творчих справах, та й у справах фінансових».

Результат не забарився: 1926 року Одеська кіностудія випустила в прокат 26 повнометражних художніх фільмів, а чорноморський Голлівуд перетворюється на Мекку митців – від сценаристів Бабеля, Каплана і Бажана до артистів Бучми й навіть столичної кінозірки Юлії Солнцевої. В останню, до речі, закохуються як сам художній керівник кінофабрики, так і його друг – колишній карикатурист газети «Вісті» Сашко Довженко.

Важко повірити, але перший фільм видатного майстра екрана – «Перукар Жан Ковбасюк», який вийшов у прокат з назвою «Ягідка кохання» – став провальним. Лише завдяки заступництву друга Довженку дали змогу реабілітуватися. Наступна стрічка – «Сумка дипкур'єра» – засвідчила мистецький хист початківця, а кінофільм «Звенигора» приніс заслужене визнання кінорежисеру, чий талант підкорив світ.

Навіть лише за відкриття Довженка Яновський вартий нашої вдячної пам'яті, хоч тільки цим його внесок у становлення і розвиток українського кіномистецтва не обмежується. Вже згадуваний Микола Бажан у журналі «Кіно» за 1926 рік цілком обґрунтовано писав: «Кінематографія РСФРР дає продукти значно нижчі й дає їх значно менше, ніж кінематографія України. Пересічний фільм РСФРР (різні «Сигнали», «Байкальські хатки» та «Спирки Шпандирі») ані з якого боку не може дорівнюватися пересічному фільмові з легкої руки Юрія Яновського став кінорежисером України».

Додамо вже від себе, що з 1927 року єдина на той час в Україні Одеська кінофабрика почала забезпечувати 40 % всесоюзного випуску фільмів, доходи від прокату яких дали змогу взятися за спорудження найбільшої тоді у Європі Київської кіностудії художніх фільмів.

«Нагорода» для «доброго генія українського кіно» не забарилася. 20 серпня 1927 року наказом голови правління ВУФКУ художнього редактора Одеської кінофабрики Юрія Яновського за тиждень до завершення терміну контракту звільнили з посади «за абсолютне незнання кінематографії і за псування картин своїм монтажем, а також за складання гумористичних написів (йшлося про титри до тоді ще німих фільмів), чужих радянському духові.»

4. Родина

Дружиною Ю. Яновського була Тамара Юріївна Жевченко-Яновська (1908 – 1958) – українська театральна акторка, відома за виступами в курбасівському театрі «Березіль». Народилась вона в родині священника Юрія Володимировича Жевченка і актриси Ольги Георгіївни Горської.

Після розлучення батьків Тамара виховувалась у дитячому будинку. Згодом вивчилась на токаря, працювала на заводі «Більшовик», де брала участь у художній самодіяльності.

Амвросій Бучма, побачивши її виступи, запросив до колективу франківців. 1926 – 1928 – актриса в театрі ім. І. Франка в Києві.

Під час гастролей у Харкові гостювала у матері і вітчима Арка-дія Любченка, у яких познайомилась з письменником Юрієм Яновським. 1928 року вони одружились і їхнє щасливе родинне життя тривало 26 років. На жаль, дітей у родині не було. Через нелегкі випробування долі пронесли вони чистоту і ніжність перших зустрічей, оберігаючи їх від сторонніх очей під зовнішньою стриманістю і трохи дивним звертанням на «Ви». І хто знає, наскільки раніше зупинилося б серце Юрія Яновського, якби поряд не було Тамари Юріївни.

5. Творча спадщина

Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п'єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика. Не все, звісно, цікаве для нас, хоча далеко не все було художньо вартісним. Ранні новели, оповідання, «Байгород», «Майстер корабля», «Чотири шаблі», кілька розділів «Вершників» – оце, власне, і все, що встиг створити вільно Юрій Яновський. Але й це засвідчує величезні потужні можливості його таланту.

6. Романтизована стихія національно-визвольного руху (роман «Чотири шаблі»)

Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі, босоніж ступаючи, у далеку таємну путь? Чи поклав би її в торбу із хлібом окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там у торбі на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?». У цих словах не тільки естетична програма письменника. Це – девіз його життя. Твори письменника й сьогодні захоплюють читачів, уселяють у них мужність, приносять незвичайну радість, щирий захват.

Роман «Чотири шаблі» розповідає про події громадянської війни в Україні. Перемога революції створила умови для відродження романтизму. Саме романтизм козаччини спонукав чотирьох друзів – героїв роману «Чотири шаблі»: Шахая, Остюка, Галата і Марченка – сформувати бойовий загін для захисту революції. Під час весілля Шахая у церкві, де відбувалось вінчання, друзі побачили козацькі розписи, на яких зображувалась боротьба козацтва з ворогами.

Проймаючись національною свідомістю, друзі вирішили захищати свою землю так, як це робили героїчні предки.

Роман побудований у пісенній формі. А оскільки пісня – один із найлаконічніших художніх жанрів, то в романі опущено так звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто стислості й ліризму в художньому осмисленні теми.

У пісенному зачині автор називає друзів – «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Вони різні, але об'єднані спільною метою – захистити країну. Письменник романтизує подвиги друзів, показує військову звитягу, козацьку відвагу та надзвичайну силу. Роман складається із семи окремих розділів – новел, що також стало новаторством в українській літературі.

7. Роман у новелах «Вершники» – зразок соцреалізму

«Вершники» – потрясли. Вражав кожний образ, кожна фраза, кожне так вдало й точно вжите слово. Творчість Яновського для мене стала яскравим і привабливим маяком» (Юрій Збанацький).

Після з'яви 1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усяких життєвих умов», – читаємо в записниках автора. Що за цими словами?

Насамперед «Вершники» були своєрідним компромісом із самим собою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, «виправити» помилки «Чотирьох шабель», що за них було розіп'ято письменника. Роман цей з'явився своєчасно. Вже були арештовані М. Куліш, В. Підмогильний, Є. Плужник, М. Зеров, М. Драй-Хмара, розстріляний Г. Косинка…

«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль більшовицької партії, і перемога червоного прапора, і оспівування «непорушного» союзу робітників і селян, героїзм комуністів. Роман був даниною своєму часові, але, на відміну від подібних творів, усе — таки талановитою. Кажемо так завдяки кращим новелам: «Дитинство», «Подвійне коло», «Шаланда в морі», які нагадують обережний рух корабля між рифами.

Цей корабель пливе — вони споріднені з народно-пісенною традицією, у них автор апелює до загальнолюдських цінностей. Він показує трагедію українського народу – розпад роду, родини заради якихось нових цінностей.

Усі три новели зв'язані між собою цією болючою та актуальною проблемою.

Робота в зошитах

Роман Ю.Яновського «Вершники»

Жанр – новелістичний роман.

Головні герої: Фрунзе, Мусій та Іван Половці, Данило Чабан, Швед, Чубенко, Максим, Адаменко, безіменний листоноша.

Тема громадянської війни у романі «Вершники» постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти.

Композиція: роман складається із восьми сюжетно завершених новел, які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни:

1. «Подвійне коло»

2. «Дитинство»

3. «Шаланда в морі»

4. «Батальйон Шведа»

5. «Лист у вічність»

6. «Чубенко, командир полку»

7. «Шлях армій»

8. «Адаменко»

Проблематика «Вершників»:

✵ Трагедія роду й народу.

✵ Розпад родини заради ідеї.

✵ Революція і народ.

✵ Політичні платформи різних партій і політичних сил.

✵ Відданість справі.

✵ Творча праця та духовні цінності.

✵ Проблема братовбивчої громадянської війни.

Особливості «Вершників»

✵ Роман складається з восьми композиційно й сюжетно пов'язаних новел.

✵ Відсутність хронологічної послідовності в розгортанні подій.

✵ Використання кінематографічного прийому монтажу «кадрів».

✵ Має ознаки народної думи, героїчної поеми, новели.

✵ Виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах.

✵ Головний мотив — розпад людського роду, що почався з революцією.

✵ Правдивість і типовість у відтворенні історичних подій та змалюванні дійових осіб.

«Готуємось до ЗНО – повторюємо теорію літератури»

Роман (фр. roman – романський) – літературний жанр, найбільш поширений у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Новела (іт. novella, від лат. novellus – новітній) – невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Роман у новелах – складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об'єднаних спільним задумом.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) опрацювати теоретичний матеріал підручника про Ю.Яновського;

2) скласти ментальну карту «Світовідчуття Ю.Яновського»;

3) прочитати роман «Майстер корабля».

ДІТИ, МЕНТАЛЬНУ КАРТУ СЛІД НАДІСЛАТИ У CLASSROOM ЧИ У ВАЙБЕРІ (НА НОМЕР (097)906-88-27) ДО 15.00 09 ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ.

09 листопада 2020 року

Тема. Новаторство художньої форми («Майстер корабля»): модерний сюжет, що інтригує, умовність фабули, зміщення часопростору. Проблеми творення нової української культури, духовності української людини, її самоусвідомлення в новій дійсності, символічність образів. ТЛ: художній час і простір, умовність зображення

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Історія створення і прототипи

Роман було написано за дуже короткий термін. Автор розпочав його восени 1927 року в Одесі, а завершив за кілька місяців уже в Харкові. В основу твору поклав особистий досвід із часів своєї роботи в кіно.

У 1920-х роках вважали, що кіно – це швидше ремесло, а не творчість, технології, а не власне мистецтво. Відповідно місця, де виробляли фільми, називали кінофабриками.

Юрій Яновський, хай і недовго, був художнім редактором на Одеській кінофабриці, яку тоді жартома називали «Голлівудом на березі Чорного моря». Він правдоподібно відтворив внутрішній лад цієї установи, бо знав його не лише з чуток і розповідей. А один із реальних епізодів – підготовку репортажу про зустріч наркома закордонних справ Г. Чичеріна з турецьким міністром – зобразив досить детально, з елементами технології творення документального кіно.

Павло Нечеса

Не лише кінофабрика, а й саме місто відіграє в романі неабияку роль. Сучасники автора одразу впізнали Одесу з її неповторним колоритом і людьми. Найбільше у творі морської романтики. Це морські краєвиди й захопливі бувальщини про подорожі та пригоди. Автор розповів і про різні кораблі: створення вітрильника для зйомок фільму – чи не ключовий епізод роману.

Більшість героїв твору мають реальних прототипів. На перших сторінках роману згадується літературний редактор Михайль, у якому сучасники легко впізнавали Михайля Семенка. Директор нагадує тодішнього керівника кінофабрики Павла Нечесу. В особі Професора автор зобразив художника Василя Кричевського, який був історичним консультантом під час зйомок. Танцівницю Тайах ототожнювали з балериною Ітою Пензо, а прототипом художника й режисера Сева став Олександр Довженко. Ну, а образ головного героя багато в чому став відображенням особи самого автора.

Сторінками спогадів

В кабінеті Юрія Івановича на книжковій шафі над письмовим столом стояла дуже гарна модель вітрильної яхти, либонь, фрегата, — в позиції, як це намалював Кричевський на обкладинці першого видання «Майстра корабля». Юрій Іванович придбав чи замовив цю модель ще в час свого перебування в Одесі, коли працював на кінофабриці і задумав писати «Майстра корабля». Юрій Іванович міг точно і безпомилково назвати морським терміном кожнісіньку деталь моделі і дуже любив свій фрегат.

Юрій Смолич, письменник

Особливості жанру та художньої організації

Юрій Яновський почав писати роман ще досить молодим — у двадцять п'ять років. Тоді він любив пошук, експериментував. Особливо захопився проголошеною М. Хвильовим романтикою вітаїзму з її підкреслено активним і творчим ставленням до життя.

«Майстер корабля» був задуманий як твір модерністський. Його основа неоромантична: на першому плані – окриленість, фантазія і віра в людські можливості, які наче зовсім заступають приземлену буденність. Екзотика приморського міста, романтика морських пригод, молодість з її нестримними творчими амбіціями, кохання і вірна дружба – усе це сприяє творенню загального неоромантичного ефекту життєвої повноти, незмарнованих днів людського життя.

Неоромантизм – напрям модернізму, якому властиві увага до незвичайних особистостей, сильних пристрастей, до всього загадкового й фантастичного.

Умовність – порушення правдоподібності зображення з художньою метою.

(поняття конспектуємо)

Автор вдався до художньої умовності, вибудовуючи особливий світ роману: утримався від змалювання дрібниць щоденного побуту, а натомість виділив найбільш яскраві моменти у стосунках героїв.

Художня умовність – прикмета будь-якого літературного твору, адже мистецька картина світу завжди відрізняється від реальності. Автор увиразнює ті прояви дійсності, що відповідають його творчому задумові, інші ж може ігнорувати. Інакше кажучи, художня умовність – це свідома деформація дійсності з певною мистецькою метою.

Специфіка неоромантичної умовності позначилась і на зображених у романі часово-просторових координатах. Вони не тотожні реальним часу й простору, а мають передусім естетичне значення — містять лише художньо значущі складові.

У літературі час і місце подій можуть миттєво змінюватись — відповідно до авторського задуму. Трапляється, що письменник звертає читацьку увагу на події, які відбуваються одночасно в різних місцях або в різні епохи тощо. Це все важливо враховувати, аналізуючи роман.

Організація твору Юрія Яновського доволі складна й експериментальна. Виклад стилізований під мемуари – спогади вже немолодого героя про давні часи. Письменник, ще молода людина, пробує уявити, яким має стати його герой на восьмому десятку років. Він немовби мандрує в часі, гортаючи сторінки людського життя, переноситься від молодості до старості й навпаки, тим самим додаючи всьому твору філософської глибини.

Автор активно використовує позасюжетні елементи, розлогі розповіді персонажів про події, що відбуваються на далеких островах, в Італії, Румунії тощо. Усі епізоди яскраві, неоромантичні – вони зазвичай ілюструють примхи долі та людську волю до життя.

Роман новаторський, тож визначити його жанр досить складно, адже в ньому є й філософські роздуми, є й неоромантична любовна лінія, наявні риси пригодницького твору. Є також і футуристична спроба зазирнути в майбутнє, передбачити його. Отже, це твір зі складною організацією, що поєднав ознаки кількох романних різновидів.

Паспорт твору (законспектувати)

Рід літератури: епос.

Жанр: автобіографічний роман.

Тема: роздуми митця про сенс земного буття, загадковість і велич людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього; теми жінки, кохання.

Ідея: утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і творчості, непере­можного життєлюбства; поетизація вільного творчого начала в українській людині, пробудженій до нового життя.

Прототипи головних героїв:

То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) – сам Юрій Яновський

Сев – режисер О. Довженко

Професор – художник, знавець старовини професор В. Кричевський

Директор – Павло Нечеса (очолював кінофабрику)

Тайах – відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському

Богдан – актор Григорій Гричер

Місто – портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря».

Незвичний, новий для української літератури сюжет.

У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої.

Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.

Роман “Майстер корабля” (1928) з’явився о тій порі, коли багато українських письменників, слідом за М. Хвильовим, який відверто поставив питання “Камо грядеши?”, “Україна чи Малоросія?”, шукали відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і культура зокрема?

Саме тоді з’являються романи В. Підмогильного “Місто”, “Невеличка драма”, М. Івченка “Робітні сили”, Є. Плужника “Недуга”, В. Винниченка “Сонячна машина”, М. Хвильового “Санаторійна зона”, “Вальдшнепи”, в яких провідне місце відводиться творчій інтелігенції, власне, еліті суспільства.

Це абсолютно не збігалося із нав’язуваною більшовицькою ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона. В цьому ж ряду і роман “Майстер кораб­ля” Юрія Яновського.

Це був абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається тільки на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.

Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах. Незвична форма оповіді – монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом із героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну.

Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн.

Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі, його сини Майкл і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці.

“Майстер корабля” написаний відчайдушним романти­ком, залюбленим у море, життя, людей, письменником, що вміє “горіти” над твором. Тут утверджується “романтика вітаїзму”, непереможне життєлюбство, до якого закликав у статтях М. Хвильовий і яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника.)

Майстер на носі корабля – дерев’яна фігурка із профі­лем жінки, яка веде його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні вартості? Що буде оберігати її в майбутньому? Ці проблеми і порушуються в романі.

Проблемно-тематичний комплекс

Становлення українського кіно – одна з важливих тем твору. Кінофабрика й далекосяжні творчі задуми привертають увагу автора. Однак загалом тема ширша й масштабніша – це творення якісно нової української культури. Недарма головний герой То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) з піднесенням згадує про свою «наречену», якій присвятив усе життя: «Культура нації звуть її». Отже, народження сучасної й повноцінної культури вільного народу є основною темою. Помітне місце посідають теми мистецтва, кохання, дружби, моря й морських пригод.

Автор розповів про формування нової української інтелігенції й порушив у зв'язку із цим низку проблем переважно морально-філософського характеру. Узагальнено – це проблема людини, яка будуватиме майбутнє України, вільне від усіх темних прикмет попередніх часів. А звідси – увага до філософських проблем сенсу життя, щастя, творчого покликання, молодості і старості. Порушено проблему оновлення в особистих стосунках, зокрема в ставленні до жінки в суспільстві майбутнього.

Мотиви та образи

Теми й проблеми роману розкриваються за допомогою окремих мотивів, два з яких заслуговують на особливу увагу. Перший – це мотив молодості, який є наскрізним, адже нове життя будують переважно молоді мрійники: «Тільки молодість має таку повінь думок. Снуються вони скрізь, приходять від усіх дотиків, і ледве встигає за ними дзвінкий бігти час». Навіть слова літньої людини – автора мемуарів – відсилають саме до молодості: «Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки і перемоги...».

А другий – мотив моря, що тісно пов'язаний з мотивом молодості. Не випадково Тайах звертається до героїв: «Я почуваю вашу молодість як морське повітря». Або такі промовисті слова: «Біля моря ми почували себе сильнішими». Море не лише посилює романтичні почуття й додає сил, воно ще спонукає до відвертих зізнань і роздумів: «Море – це великий степ, на якому росте синя й чорна трава. Біля моря Добре Думається, і звичайні слова набирають таємного й великого змісту».

Образи героїв роману розкриваються переважно в трьох людських вимірах: у творчій праці, дружбі й коханні. Оповідач не лише розмірковує над сценарієм, а ще й бере безпосередню участь у монтажі документального фільму. Режисер Сев із головою занурюється в підготовку до зйомок нової картини про море. Матрос Богдан своїми розповідями про морські пригоди надихає сценариста й режисера. Усі разом захоплені побудовою корабля для майбутнього фільму. А Богдан ще й виготовляє «майстра корабля»: «Так я називаю фігуру, що живе під бугшпритом. Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі». Цю фігуру Богдан зробив подібною на свою кохану Баджін, з якою його розлучила примхлива доля.

У творчій співпраці міцнішає чоловіча дружба, але вона також проходить випробування в любовному трикутнику: головний герой і режисер Сев закохані в чарівну танцівницю Тайах. Це доволі самостійна емансипована жінка, яка намагається розібратися в собі та своїх почуттях. Автор зображує такий тип взаємин, у яких жінка є рівноправною учасницею – вона воліє самостійно робити вибір супутника життя, а не бути заручницею чоловічої волі.

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Яке враження справив на вас твір Ю. Яновського «Майстер корабля»? Які почуття, роздуми він викликав? Які запитання у вас виникли? У який спосіб ви могли б знайти на них відповіді?

2. Які події з життя письменника покладено в основу твору «Майстер корабля»? Наведіть приклади епізодів роману, де автор використав свій досвід роботи на кінофабриці.

3. У якій формі написано роман? У чому полягає умовність часопростору твору?

4. Які культурні діячі стали прототипами героїв роману? Хто з них був вам відомий раніше?

5. Які теми та проблеми розкрито у творі?

6. Які з названих тем (проблем) ви вважаєте актуальними в наш час?

7. Які теми (проблеми) твору близькі вам особисто? Чи погоджуєтеся ви з їх трактуванням у романі? Чому саме?

8. Як позначилися на художніх особливостях роману особистісні якості, світогляд митця, його оточення?

9. Пригадайте, що таке романтика вітаїзму. Чи можна вважати роман «Майстер корабля» вітаїстичним твором? Чому?

10. Чому роман «Майстер корабля» можна назвати модерністським твором?

11. Які риси неоромантизму виявились у романі? Наведіть приклади відповідних епізодів.

12. Чому цьому твору складно дати одне жанрове визначення?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати цитатну характеристику одного з героїв роману «Майстер корабля».

ДІТИ, ЦИТАТИ СЛІД НАДІСЛАТИ У CLASSROOM ЧИ У ВАЙБЕРІ (НА НОМЕР (097)906-88-27) ДО 15.00 13 ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ.