5-А

14.01.2021

Літературні казки, їх тематика, поетика жанру

Сьогодні ми вирушимо у подорож до прекрасної країни дитинства – світу казок. Адже всі ми любимо мандрувати.

- В чому полягає особливість літературних казок? (Мають автора).

- З авторами яких українських казок ви вже познайомились на уроках літературного читання?

- Як називають художній твір, у якому обов’язково є щось чарівне, незвичайне, фантастичне, нереальне? (Казка).

- Які існують дві окремі групи казок? (Народні і авторські).

- Чим вони відрізняються одна від одної?

-Які ще є види казок ? ( чарівні казки і соціально-побутові).

-Чим вирізняються чарівні казки ?

(Герої мають надзвичайну силу, можуть робити дивовижні перетворення ).

- Які особливості побудови казки?

- Які найбільш відомі зачини і кінцівки ви знаєте?

Перегляньте відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=VqZN9-GAov8

Літерату́рна ка́зка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, слугує вихідною основою характеристики персонажів.

10.12.2020

Тема: Казка "Кривенька качечка"

«Криве́нька ка́чечка» — українська народна казка. Пов'язана з темою порушення табу. Аналог японської казки «Журавлина подяка».

Бездітні дід і баба йдуть у ліс по гриби, де знаходять качечку зі зламаною ногою. Вони забирають її додому, а самі знову йдуть до лісу. Повернувшись, дід з бабою виявляють, що в хаті прибрано і зготовано їсти. Сусіди розповідають, що бачили як господарством займалася кульгава дівчинка. Дід з бабою вирішують підглянути хто їм допомагає і бачать як качечка перетворюється на дівчину. Вони кидають її гніздо в піч, щоб дівчина назавжди лишилася людиною. Та картає діда з бабою за їхній вчинок і йде з дому. Наостанок дівчина просить зробити їй веретено та прялку.

Над двором тричі пролітає зграя качок, скидаючи дівчині по пір'їні та закликаючи полетіти з ними. Двічі вона відмовляє, а на третій раз вбирається в пір'я, перетворюється на качку й відлітає.

Качечка надіслала нам нові слова, що рідко використовують у сучасному житті.

Веретенце — дерев’яний пристрій для ручного прядіння;

починок — пряжа намотана на веретено;

кужілочка — частина прядки у вигляді кілка, на який намотують пряжу;

Іва-діва — звертання до дівчини;

полинули — полетіли;

жалувати — шанувати;

Галочка — ласкаве звертання до дівчини.

Перегляньте відео за посиланням www.youtube.com/watch?v=9SrfM1Nd5p8

План

1. Незвичайна знахідка у лісі.

2. Таємнича помічниця.

3. Дід і баба спалюють гніздечко.

4. Дівчина не залишилася з дідом та бабою

19.112020

Фантастичні (чарівні) казки

Казка «Кирило Кожум’яка»

Прослухати казку «Кирило Кожум’яка» за посиланням www.youtube.com/watch?v=rbvnXe5YhM

та довести ,що вона належить до фантастичного виду

12.11.2020

Тема: Фантастичні (чарівні) казки

Художньо-образна та композиційна будова чарівних казок.

Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. їх сюжет розгортається динамічно. Елементи сюжету завжди розміщені у традиційному порядку, який ніколи не змінюється.

Співвідношення елементів сюжету завжди стале. Експозиція — коротка та чітка. У ній, як правило, повідомляється про місце або час подій. Зав´язка оповіді теж традиційна і не відзначається великою різноманітністю. Це може бути наказ виконати певне завдання (зрубати дуб, що виріс біля царського палацу; вбити змія, що вимагає данини чи жертви; знайти наречену для себе або царя тощо). Часто дія починається зі завданої шкоди (хтось краде яблука чи витоптує пшеницю) або біди, що трапилась несподівано (захворів батько або цар, Вихор чи Змій вкрав царівну).

Розвиток дії завжди динамічний — головний герой вирушає в нелегку дорогу «в тридев´яте царство», яке сприймається як потойбічний світ. Цьому може передувати коротка підготовка (випасання коня, виготовлення взуття, палиці чи зброї — булави, меча тощо). На шляху герой зустрічає незвичайних людей, представників природи, чарівних істот, від яких нерідко отримує магічних помічників чи поради на майбутнє.

Основні події розгортаються у потойбічні — іншому царстві, з якого герой повинен взяти необхідну йому річ — молодильні яблука, живу воду або викрадену царівну. Для цього персонажеві доводиться долати надзвичайні труднощі та проходити страшні випробування, які йому вдається витримати лише завдяки чарівній силі його помічників.

Найпоширеніша кульмінація чарівної казки — двобій героя та антигероя (Змія, Кощія, злого царя), який, як правило, завершується перемогою героя. Після головної кульмінації можуть бути ще кілька. Наприклад, заслуги героя присвоює лжегерой, який забирає свідчення перемоги (голови Змія, молодильні яблука тощо) та наречену собі. Тому головному персонажеві доводиться відстоювати свою перемогу ще раз. Кульмінаційним моментом може бути смерть героя та його оживлення живою водою. Поширеним видом допоміжної кульмінації є сцена втечі героя та погоні за ним родичів вбитого ворога.

Розв´язка завжди проста — зло переможене, встановлена справедливість, злотворці покарані, добротворці нагороджені за свої вчинки; головний герой отримує царство і наречену, з якою вони «живуть і дотепер, якщо не повмирали». Традиційна кінцівка утверджує непереможність добра і невмирущість його творців.

Такий порядок сюжету вимагає певних законів композиції, що підтримується традиційно усталеними формулами, за допомогою яких будується оповідь, її елементи пов´язуються між собою. Наявність великої кількості таких формул — визначальна ознака чарівної казки. Ініціальні формули (від лат. initiare — починати) — це сталі початкові елементи оповіді, пов´язані з її зачином. Вони поділяються на дві групи:

1. До першої групи входять хронологічні (формули часу), якими окреслюється часова ознака розказуваних подій, типу: «Одного разу, а було це дуже давно, жив собі чоловік...», «Колись давно жили собі...», «Колись-то давно, не за нашої пам´яті, — мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі...», «Колись у далеку давнину жили собі...», «Було це ще за старих часів...». До цієї групи належать також зачини на зразок «Жили собі чоловік та жінка...», «Жили-були два брати...», оскільки вони вказують на те, що подія відбувалась у минулому.

2. Другу групу складають топографічні (формули місця), що вказують на те, де відбувались описані події. До них відносимо зачини: «За льодяними горами, за синіми морями жив собі...», «Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі, жив один цар...», «Було це в сімдесят сьомій державі, за Скляною горою, де вітер не довіває, де сонце не догріває, де птахи не долітають...», «Не в нашій державі, а далеко-далеко, там, де людська нога рідко ходить, куди лише потята часом залітають, жив собі...», «Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила...», « Десь-не-десь у тридесятому царстві, в іншій державі жив...».

Деякі з формул зачину містять обидві ознаки — часу та простору: «Не в нас і не тепер був собі», «Колись давно за тридев´ять земель».

В обох групах зустрічаються зачини з гумористичним забарвленням: «Ще в ті часи, коли на вербі родилися груші, десь у світі жив...», «Колись давно, ще за царя Гороха, жив собі...», «Це було тоді, коли моя прабабка в попелі гралася, а прадід повзав рачки по подвір´ю» , «Раз був, де не був, за темними лісами, за глибокими морями, від нас за сімдесят сім держав, а ще далі — на десять горобиних кроків і на двадцять блошачих скоків...». Незважаючи на серйозність подальшого викладу, такі формули натякають на вигаданість та нереальність описаних подій, несерйозне ставлення оповідача до них.

Інколи казка починається примовкою, що не пов´язана з подальшою розповіддю: «Було що не було — тягни, біла кобило. А біла не могла — чорна помогла... Но, але казка буде не про кобилу, а про...», або: «Цю казку розповіла баба дідові, а дід — сусідові, сусід — кумі на толоці, кума — вороні і сороці. Сорока жити не могла, доки всім не рознесла. Від неї і я знаю, і вам розповідаю. Жив на світі...».

Фінальні формули (від лат. finalis — кінцевий) — сталі завершальні елементи казкової оповіді. Разом з ініціальними вони утворюють своєрідне обрамлення казки.

Фінальні формули можуть бути різними. Частина з них стосується подій, описаних в казці: «І стали вони жити-поживати і добра наживати», «І жили вони довго, може і тепер живуть, коли не повмирали». Інші вказують на завершення оповіді: «І казка ся минула», «І не знати, як там було далі, бо казці кінець», «А так при сім слові ви живіть здорові, а казці кінець». У багатьох є елемент похвали оповідачеві, натяк на винагороду за розповідь: «А я молодець, що знаю казці кінець», «От вам і казка, а мені — бубликів в´язка»; або його причетність до подій, очевидцем яких виступає казкар: «І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, але в роті не було». Дуже часто казкова кінцівка звучить гумористично, натякаючи на вигаданість подій: «І зажили вони так щасливо, гейби їм весь час грала циганська музика»; часто такі формули римовані — «Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець», «На вербі дзвінчик, а нашій казці кінчик», «Сіла баба на стілець, а нашій казці кінець» та ін.

Поширені в українських чарівних казках і формули-вислови. Вони бувають монологічними: «І хто зробить це, тому віддам царівну і півцарства в придачу», «Як ні — то мій меч — твоя голова з плеч!», «Не вбивай мене, лицарю, я тобі у великій пригоді стану». Але найчастіше зустрічаються формули-вислови діалогічні, утворюючи суцільні формули-діалоги:

— Чого ви плачете, люди добрі?

— Та як же нам не плакати, коли...

— А що, Іване? Чи ти прийшов по волі, чи по неволі?

— Добрий козак усе по волі ходить.

— А що, Іване, прийшов битися, чи миритися?

— Де вже миритися? Битися з тобою, Змієм проклятим...

— Здоров був!

— Здоров!

— Куди ти йдеш?

— Іду...

— Візьми і мене з собою.

— А який же ти майстер?

— Я...

— Ну добре, іди. Мені такий треба.

Досить часто в українському казковому епосі зустрічаються формули-вислови магічні, які за характером є замовляннями, типу: «Сонечко ясне, ти ходиш високо в небі, усе бачиш, усе знаєш. Чи не бачило ти мого судженого?..»; «Стій, коню, не спотикайся, ти, борсукова шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тхіли, ти, хорте, не вий! Тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але ворон його кості сюди не занесе».

Персоніфікація також є поширеним прийомом української казкової прози. У чарівних казках персоніфікуються дерева, річки, каміння, стихії, місяці, дні тижня, предмети тощо. При цьому вони антропологізуються — набувають людських рис та якостей, можуть діяти, виявляти свої бажання, розмовляти по-людськи, впливати на долю героїв.

Важливим елементом художньо-образної структури чарівних казок є явище метаморфози: шляхом чарів, магічної дії чи прокляття люди у казках можуть переторюватись у звірів, птахів, каміння, дерева і т. ін. та, навпаки, — речі можуть набувати вигляду людей. Наприклад, герой казки «Ох» перетворюється у півня, барана, голуба, хорта, сокола, коня. Але цією здатністю володіє не лише герой, а й антигерой. Полюючи за парубком, Ох перетворюється мисливцем, циганом; коли той стає окунем, то Ох — щукою; коли хлопець обертається у дорогий перстень, його супротивник стає купцем, а коли перстень розсипається пшоном, то Ох перетворюється у півня... Поширений мотив перетворення під час втечі царевича з царівною у старий млин і діда-мельника, у древній замок і сивого сторожа, у пшеничну ниву і селянина, у річку та міст, у море і рибку тощо; або поява із предметів, кинутих за спину, перешкод для погоні: із гребінця з´являється густий ліс, із рушника або хустини — річка, із камінчика — гора. Змієві дочки з метою помсти героєві перетворюються у ерево з яблуками, криницю з джерельною водою, копицю сіна тощо; мій, перетворюється у палаючий солом´яний віхоть, який крутиться і з нього сипляться іскри, а, ударившись об землю, стає красивим парубком. Метаморфоза може бути статичною (одноразова зміна), або динамічною (безперервна зміна, напр., герой б´є непокірну царівну прутом, а та з кожним його ударом перетворюється в іншу істоту — змію, вужа, жабу, ящірку). Іноді метаморфоза здійснюється за допомогою чарівного предмета (напр., палац із царства Змія після того, як По ньому вдарити з трьох сторін чарівною паличкою, стає маленьким, або перетворюється у яблуко, і герой легко забирає його з собою у своє царство, де знову таким же чином робить його великим). Мотивом метаморфози героя чарівна казка перегукується з відповідними мотивами в обрядовій ліриці.

Важливою складовою частиною художньо-образної структури казки є її символізм. Символами постають числа 3, 7, 9, 12, 24, 40, 70 та ін., кольори — чорний, білий, зелений, синій, червоний; природні матеріали — скло, кришталь, алмази, самоцвіти, діаманти; метали — мідь, бронза, срібло, золото. При цьому скляні, кришталеві, срібні, золоті та ін. предмети постають як такі, що принесені з потойбіччя.

Чарівна казка — один з небагатьох жанрів усної народної творчості, продуктивний період розвитку і побутування якого охоплює близько 10 століть. Тому вона більшою чи меншою мірою пов´язана з усіма іншими жанрами українського фольклору.

Переглянути казку "Названий батько " за посиланням www.youtube.com/watch?v=RpAVzovX3ao