Персоналії

Про родину Симиренків можна сказати, що це родина промисловців-цукроварів, конструкторів, власників заводів, пароплавів, вченних-садівників, меценатів. Початок родині дав Федір Симиренко, який із трьома братами Яхненками заснував фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Будуючи на Черкащині завод для обробки буряків, спорудили лікарню на 150 ліжок, шестикласну школу, театр, газове освітлення. У голодному 1830 році годували десять тисяч селян. Протягом 40 років Симиренки передавали одну десяту своїх доходів на розбудову української культури. Вони фінансували журнали «Україна», «Рада» та ін. Матеріально підтримували М. Драгоманова, М. Коцюбинського. Свій маєток ціною близько 10 млн крб. Василь передав на потреби української культури

Софія Федорівна Русова — український педагог, прозова письменниця, літературознавиця та громадська діячка, одна з піонерок українського фемінізму, членкиня української Старої громади, створеної діячами науки і мистецтва.

У 1876 р. переїхала до Чернігова, пізніше — до Ніжина, Києва, Одеси, Єлізаветграда, Полтави, Харкова, Херсона, де організовувала дитячі садки, недільні школи, народні читальні, працювала головою товариства «Спілка грамотності» (Харків).

Під час розгортання революції 1905—1907 рр. С. Русова стала співініціаторкою З’їзду народів Російської імперії, на якому обговорювали необхідність національно-культурної автономії для кожного народу. Взяла участь у Всеросійському з’їзді вчителів. Згодом видала україномовні підручники «Буквар» та «Початкова географія». Читала лекції з української літератури для слухачок жіночих курсів у Петербурзі. Заснувала перший український педагогічний часопис «Світло». 1910 р. українська журналістка Софія Русова була запрошена у Брюссель (Бельгія) на Всесвітній конгрес преси і взяла у ньому участь.

Була членом Центральної ради. У 1917—1923 рр. — директор Департаменту позашкільної і шкільної освіти Міністерства народної освіти УНР.

Активно боролася за дерусифікацію школи, була організатором часопису «Вільна українська школа» (виходив з 1917 р.). Автор праць «Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл», «Початкова географія та методика початкової географії» (обидві 1918), «Позашкільна освіта», «Нова школа соціального виховання» (обидві 1921).

У 1922 р. емігрувала до Львова, потім до Відня і Чехії, де також розгорнула велику просвітницьку діяльність, сутність якої полягала у вихованні в української молоді почуття національної свідомості.

Очолювала Українську жіночу раду, брала участь у всесвітніх жіночих конгресах у Гаазі, Копенгагені, Женеві, Відні. З 1937 по 1940 р. — почесний голова Всесвітнього союзу українок.