Утворення нових незалежних держав на Балканах.

Вивчення теми допоможе вам:

• визначати причини і наслідки національних рухів слов'янських народів

• знати, які саме балканські країни отримали незалежність в кінці ХІХ ст.

• охарактеризувати особливості розвитку балканських країн

план

1. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. та її наслідки

2. Особливості розвитку Балканських країн

3. Балканські війни

Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. та її наслідки

Балканський півострів до останньої третини ХІХ ст. належав Османській імперії. Однак тут перетинались геополітичні інтереси багатьох великих імперій. Російська, до прикладу, претендувала на лідера в регіоні, враховуючи той факт, що значна частина країн регіону були православними християнами та слов'янами за походженням. Австро-Угорщина - претендувала на цей регіон через безпосередню близькість. Німецька імперія, всіляко намагалась підтримувати Австро-Угорщину, намагаючись не допустити зміцнення Росії. Як бачимо, 4 імперії мають якісь власні інтереси на Балканах (Османська, Російська, Австро-Угорська і Німецька імперії).

Воєнні дії розгорнулися на Балканах і в Закавказзі. Проте ми більше зосередимось на балканському театрі військових дій. Найбільш складними були битви за Шипкінський перевал і за фортецю Плевна

Після цих перемог російська армія здобула ще декілька. Турки були розгромлені під Філіппополем (зараз місто Пловдив), а потім без бою залишили Адріанополь (Едірне). Шлях до Константинополя було відкрито, та в справу втрутились європейські країни. Росію змусили йти на мирні переговори, які закінчились підписанням Сан-Стефанського мирного договору.

Умови:

1. Князівство Чорногорія, Князівство Сербія і Румунія отримували повну незалежність.

2. Румунія отримувала Північну Добруджу

3. Боснії та Герцеговині надавалася автономія в межах Османської імперії

4. Болгарія оголошувалася автономним князівством з правом обрання князя, проте зберігала васальну залежність від Османської імперії

5. Туреччина мусила сплатити величезну контрибуцію

Таким чином, в результаті Російсько-Турецької війни значна частина Балкан позбавилась впливу Османської імперії. Деякі країни отримали повну незалежність.

Вигідні Росії та балканським народам умови Сан-Стефанського миру було переглянуто й погіршено на Берлінському конгресі європейських держав 1878 р. Болгарію поділили на три частини, і тільки Північна Болгарія здобула свою державність. Територіальні надбання Чорногорії та Сербії зменшувалися. Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина.

Особливості розвитку Балканських країн

Князь Сербії Мілан Обренович у своїй зовнішній політиці він узяв курс на Австро-Угорщину. У 1881 р. Сербія з Австро-Угорщиною підписала договір про те, що відмовляється від претензій на Боснію і Герцеговину. Австро-Угорщина, своєю чергою, підтримала ідею перетворення Сербії на королівство з необмеженою владою М. Обреновича. Новий король у 1885 р. вирішив здійснити невелику переможну війну проти Болгарії, але був ущент розгромлений. Політика Мілана і його сина Александра Обреновича викликала невдоволення населення. У ніч на 11 червня 1903 р. стався переворот. Монарха та його наближених було вбито. Королем Сербії було проголошено Петра І Карагеоргієвича (1903–1921 рр.) Політика нового монарха ледь не призвела до війни з Австро-Угорщиною, проте Росія не могла б надати допомогу Сербії, і це не дозволило Петру І Карагеоргієвичу розпочати активні бойові дії.

в 1912 р. між Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією був укладений союз спрямований проти Туреччини.

В Болгарії після проголошення незалежності престол посів Александр Баттенберг - представник німецького князівського роду. В своїй зовнішній політиці він опирався на Німеччину і Австро-Угорщину а також намагався об'єднати Болгарію, роз'єднану Сан-Стефанським мирним договором та рішенням Берлінського конгресу.

1885 р. в Південній Болгарії, що ще перебувала під владою Туреччини, спалахнуло повстання. Повстанці оголосили об'єднання двох частин Болгарії в одну, Александр Баттенберг таким чином досяг своєї мети. Став королем усієї Болгарії.

У 1908 р. Болгарія остаточно проголосила свою повну незалежність від Османської імперії, а також була проголошена царством, однак під владою представника іншої динстії.

Найменшою і найвідсталішою в економічному розвитку державою була Чорногорія. Тут правив князь Петро ІІ Негош. На початку століття через відверте невдоволення родової (племінної) знаті князь був змушений вдатися до реформ. Наприкінці 1905 р. було скликано скупщину, що прийняла конституцію, згідно з якою в Чорногорії встановлювалася спадкова монархія на чолі з князем. Чорногорія була найнадійнішим союзником Сербії.