Презентація теми

1. Утворення Індійської республіки та Пакистану. Конфесійне протистояння в регіоні.

2. Індійський національний конгрес.

3. Індіра Ганді.

4. Індія на зламі XX — XXI ст.

Індія – могутня країна Азії. Національно-визвольний рух у цій найбільшій англійській колонії значно посилився після Другої світової війни. Керували ним дві партії - ІНК (Індійський національний конгрес), лідером якої був Джавахарлал Неру, і Мусульманська ліга на чолі з Мухаммедом Алі Джинною. ІНК виступав за збереження цілісності та єдності країни, а Мусульманська ліга вимагала створення незалежної мусульманської держави Пакистан.

В червні 1947 р. з'явився план розділу Індії за релігійною ознакою на дві держави – Індію (або Індійський Союз) і Пакистан, які мали увійти до складу Британської співдружності націй на правах домініонів.

15 серпня 1947 р. було прийнято «Акт про незалежність Індії». На картах світу з'явилися дві нові держави – Індійський Союз (Індія) і Пакистан. Кордони між новоутвореними державами не відображали особливостей національного складу, географії та історичних традицій, що призводило до збройних конфліктів між Індією і Пакистаном. Перший з них виник у князівстві Кашмір. Магараджа (князь Кашміру), за віросповіданням індус, хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення, мусульмани, – до Пакистану.

У жовтні 1947 р. між Індією й Пакистаном спалахнув збройний конфлікт через Кашмір, що його змогли припинити лише за посередництва ООН 1 січня 1949 р., коли було підписано угоду про припинення вогню. Проти індусько-мусульманської ворожнечі різко виступав Махатма Ганді. Він у черговий раз оголосив голодування на знак протесту. Але позицію Ганді не поділяли екстремісти з обох боків, У січні 1948 р. його було смертельно поранено під час одного з мітингів. Смерть М.Ганді дещо згасила пристрасті, змусила лідерів ІНК та Мусульманської ліги піти на поступки.

26 січня 1950 р. набрала чинності Конституція, за якою Індія проголошувалася суверенною демократичною республікою й одночасно залишалася членом Співдружності націй.

Першим прем’єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру, який очолював партію Індійський національний конгpec. Із вступом Індії на шлях незалежності розпочалася нова епоха в житті її народу, перед яким постало історичне завдання подолання колоніального минулого і вибору шляху розвитку.

Особливості економічної політики Дж. Неру:

• створено три сектори економіки: державний (важка промисловість, енергетика, транспортні засоби, зв’язок), змішаний (сучасні галузі економіки, фінансовані як із бюджету, так і приватним сектором), приватний (легка і харчова галузі);

• залучення значних іноземних інвестицій;

• ставка на розвиток великих сільських господарств, що мали б високу продуктивність.

За роки незалежності Індія досягла великих економічних успіхів. З’явилися нові сучасні галузі промисловості - аерокосмічна, приладобудівна, нафтохімічна та ін. Індія виготовляє електронну апаратуру, легкові автомобілі, ліки тощо. У деякому зростанні виробництва зернових певну роль відіграла «зелена революція» - комплекс агротехнічних заходів, пов’язаних із застосуванням високоврожайних сортів культур, штучних добрив, сучасної сільськогосподарської техніки. Втім, «зелена революція» мала обмежений характер. Вона охопила порівняно невелику кількість поміщицьких і заможних господарств, оскільки вимагала значного збільшення капіталовкладень.

Разом із чотирма іншими країнами Азії (Пакистан, Індонезія, Бірма, Цейлон) Індія стала ініціатором скликання конференції в індонезійському м. Бандунг у квітні 1955 р., у роботі якої взяли участь керівники урядів 29 держав Азії та Африки. Бандунзька конференція, на якій провідна роль належала Індії та КНР, виступила від імені більшості населення земної кулі (понад 1,5 млрд осіб) на підтримку миру й національної свободи.

Однак серйозних ускладнень зазнали в ті роки відносини з Китаєм. Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х рр. КНР висунула претензії на деякі райони в Гімалаях, провадила шовіністичну політику стосовно народів Тибету. Це призвело до втечі з Тибету «живого бога» всіх буддистів далай-лами до Індії. Підтримка далай-лами індійським урядом погіршила відносини між державами. Спалахнув збройний конфлікт. Китайські війська захопили частину індійської території в Гімалаях. Ці події згубно вплинули на стан здоров’я Дж. Неру, і в травні 1964 р. він помер.

Зі смертю Дж. Неру завершилася ціла епоха в житті незалежної Індії, оскільки саме Неру був творцем політичної системи країни та її зовнішньої політики.

На загальних виборах до центрального парламенту у грудні 1984 р. індійський народ рішуче висловився на підтримку національної єдності й суверенітету республіки, перемогу отримав ІНК. Уряд очолив Раджив Ганді (1984–1989 рр.), який проголосив основними завданнями у внутрішній політиці подальше зміцнення єдності країни, боротьбу проти сепаратистських елементів і «старих ворогів» індійського суспільства – бідності, безробіття, неписьменності, хвороб. Але все ж становище у країні було складним. Однією із головних проблем країни залишалося стрімке зростання населення. 21 травня 1991 р. тамільським терористами був убитий Р. Ганді.

На початку ХХІ ст. Індія посідає 5 місце у світі за сумою головних макроекономічних показників і входить у десятку країн, що найбільш динамічно розвиваються. У 2004 р. прем’єр-міністром країни став Манмохан Сінгх. Потрібно зазначити, що сьогодні в Індії значного успіху набув розвиток ядерних та аерокосмічних технологій.