Після початку Другої світової війни військові час­тини Червоної армії західних округів були приведені у стан боєготовності. 14 вересня в радянській пресі з'явились статті про повстання галичан проти Польщі. Польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду. 17 вересня 1939 р. Червона армія під командуванням генерала С. Тимошенка перейшла р. Збруч і вступила на територію Західної України.

Окупація Червоною Армією Західної України -анексія Радянським Союзом на основі секретного протоколу щодо розподілу сфер впливу в Європі пакту Молотова — Ріббентропа між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною частини етнічних українських територій Польщі і Румунії, включення цих земель до складу СРСР, з їх подальшим входженням до УРСР та встановленням радянського тоталітарного окупаційного режиму на цих територіях.

Розпочаті воєнні дії повністю узгоджувалися з домовленостями таємного протоколу до пакту Ріббентропа-Молотова. Офіційно ж уведення радянських військ пояснювалося потребою захистити життя та майно населення Західної України і Західної Білорусії. Протягом кількох днів німецьке командування вивело свої військові з’єднання з радянської зони окупації за р. Сян. Новоприєднані землі становили більшість тих західноукраїнських теренів що входили до складу Польщі. Решта українських територій Холмщина, Посяння, Лемківщина й Підляшшя (так зване Закерзоння) — увійшли до зони німецької окупації.

Щоб узаконити приєднання західноукраїнських земель до Української РСР, відповідно до рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 26 вересня 1939 р., розгорнулася робота зі встановлення радян­ської влади. 22 жовтня 1939 р. були проведені вибори до Народних зборів Західної України. У них взяли участь 93 % місцевого населення . Для західних українців, які мали демократичні традиції, вони мали щонайменше дивний вигляд. Адже всі, без винятку, кандидати повинні були належати до блоку партійних (тобто комуністів) і непартійних. Вибори проводилися під пильним наглядом радянських офіцерів і партійних функціонерів, голосувати дозволялося й солдатам Червоної армії, хоча вони не були мешканцями цих областей. Нарешті, будь-які спроби висувати альтернативні кандидатури придушувалися силою. Обрані за принципами радянської демократії, депутати 27 жовтня 1939 р. провели Народні збори й проголосили встановлення радянської влади на території Західної України. 29 жовтня Народні збори звернулися до Верховної Ради СРСР з проханням долучити західноукраїнські землі до складу УРСР. 1 листопада це прохання було задоволене, а 15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР прийняла Західну Україну до свого складу.

Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. У квітні-травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше — під Харковом та в інших місцях було розстріляно понад 15 тисяч польських офіце­рів — від молодших командирів до генералів.

Внаслідок входження західноукраїнських земель та Північної Буковини і частини Бессарабії до складу СРСР і возз’єднання їх з УРСР було утворено вісім нових областей: Львівську, Волинську, Рівненську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську, Ізмаїльську та Чернівецьку.

Населення Української PCP у 1940 р. після приєднання західноукраїнських земель збільшилося на 8,1 млн і на 1 червня 1941 р. в республіці проживало 41 млн 657 тис. осіб, а територія України становила 560 тис. кв. км.