Видатного поета і мислителя Данте Аліг'єрі на ряду з Франческо Петраркою та Джованні Боккаччо вважають творцем сучасної італійської мови. Саме Данте першим почав писати свої твори простою народною мовою, а не латиною. Ситуація почала змінюватись на початку чотирнадцятого століття, коли світ побачила поема Данте Аліг'єрі «Божественна комедія». Поема швидко завоювала серця читачів по всій Італії і це стало причиною того, що рідний для Данте тосканський діалект, якою вона була написана, став основою літературної італійської мови. Коли Данте заледве виповнилось тринадцять років, його заручили з Джеммою ді Донаті і через 14 років вони одружились, але істинним коханням та музою поета стала Беатріче Портінарі. Попри те, що в шлюбі з Джеммою він мав трьох дітей, ім'я дружини Данте жодного разу не згадує ні в одному зі своїх творів, однак Беатріче він присвятив більшість сонетів і канцон зі збірки «La Vita Nuova» (Нове життя) і вона є одним з головних персонажів «Божественної комедії». Свого часу Данте навіть вибрали на посаду пріора, але він був втягнутий в політичний конфлікт між партіями білих та чорних гвельфів і разом зі своєю партією білих гвельфів був вигнаний з Флоренції. Так почалися поневіряння поета по всій Італії, більше за життя до Флоренції він не повернувся. Данте Аліг'єрі помер по дорозі з Венеції в Равенну у віці 56 років. Коли прах Данте транспортували з Равени в рідну Флоренцію урна була викрадена монахами з сусіднього монастиря, які не бажали розлучатися з поетом. У 2008 році влада Флоренції, через майже 690 років після смерті Данте Аліг'єрі скасувала рішення про вигнання поета з міста.

Праці італійського поета Франческо Петрарки пов'язують з початком епохи відродження в світовій літературі. Визначний поет, мислитель та громадський діяч Петрарка є засновником гуманізму і навіть сьогодні його сонетами захоплюються мільйони людей по всьому світі. Петрарку заслужено називають «батьком філософії гуманізму», яка запалила епоху Ренесансу в Європі, а також завдяки його працям з'явилась визначна течія італійської поезії — петраркізм. Характерним для петраркізму є ідеалізація коханої жінки, драма і трагізм. Вірші Франческо Петрарки відіграли визначну роль в формуванні сучасної італійської мови. Про кохану Петрарки Лауру нам відомо дуже мало. Поет розповів, що вони вперше зустрілись в церкві Санта-К'яра і що вже через 21 рік вона померла. Поет оспівував та ідеалізував Лауру ще десять років і присвятив їй відомі у всьому світі збірки сонетів і канцон. Петрарка також писав латиною, зокрема дві автобіографії, релігійні та політичні трактати, а також інші твори. В честь Петрарки на планеті Меркурії названо кратер, а також астероїд головного поясу — 12722 Петрарка (12722 Petrarca). Історики свідчать, що Франческо Петрарка був також колекціонером і зібрав, крім чудової бібліотеки рукописів, велику колекцію античних монет.

Джованні Боккаччо народився в Парижі в 1313 році. Він є позашлюбним сином француженки і багатого флорентійського купця з роду Барді. На честь письменника було названо кратер на Меркурії. Перший пам’ятник Боккаччо був відкритий 22 червня 1879 року в Чертальдо. Батько Джованні призначив йому утримання тільки після того, як він протягом шести років вивчив канонічне право. Останній раз Джованні Боккаччо з’явився на публіці в 1373 році, коли він читав курс лекцій про Данте у Флоренції. З роками Боккаччо став ненависником і затятим противником шлюбу. «Декамерон» побачив світ лише через сто років після смерті автора. На основі історій, розказаних в ньому, створювали свої власні твори Шекспір, Лопе де Вега, Пушкін і багато інших авторів. Джованні Боккаччо – це перший письменник в Європі, який зробив жінку головною героїнею роману ( «Фьяметта») і показував її переживання. Завдяки його старанням у Флоренції було засновано кафедру грецької мови і літератури. Боккаччо одним з перших звернув увагу на жалюгідний стан науки в монастирях, які тоді вважалися її зберігачами. Джованні Боккаччо по праву вважають першим гуманістом Італії. Після знайомства з сонетами Петрарки, Боккаччо знищує власні літературні твори і йде в учні до Петрарке. Між ними зав’язалася міцна дружба. Джованні Боккаччо одним з перших заговорив про рівність між чоловіком та жінкою, в його оповіданнях зображені люди різних станів, різних вікових груп, описуються кумедні пригоди і трагічні події.

Характерною особливістю його таланту став реалістичний погляд на світ, слідування самій природі. Боккаччо писав, що, «коли люди дивилися на творіння Джотто, їм змінювало зір, і вони приймали живопис за дійсність». Відомо, що, ще працюючи в майстерні свого вчителя художника Чімабуе, він одного разу намалював муху на носі святого, та так правдоподібно, що повернувся додому вчитель став зганяти її, прийнявши за справжню. Джотто дійсно показував світ таким, яким він є насправді, яким бачив його кожна людина. Новаторство його творчої манери визначили принципово інша пластика, ритм ліній, що поєднують у єдине композиційне ціле всі обсяги і фігури. Художніми відкриттями Джотто стали нові принципи побудови простору, зображення інтер’єру, пейзажу і особливо внутрішнього світу героїв. Фрески в капелі дель Арена в Падуї присвячені життю Христа, Марії та її батьків. Художнику вдалося передати благородство і стійкість людського духу, цнотливість і материнську ніжність, жах зради і зради.

Мазаччо (1401–1428), італійський живописець флорентійської школи. Разом з архітектором Брунеллескі і скульпторами Донателло і Гіберті вважається одним із засновників Ренесансу. Своєю творчістю він сприяв переходу від готики до нового мистецтва, яке прославляло велич людини і її світу. Значення живопису Мазаччо було знову оцінено у 1988 році, коли його головне творіння – фрески каплиці Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміне у Флоренції – були відновленні в первинному вигляді. Мазаччо народився в провінційному тосканському містечку Кастель-Сан-Джованні 21 грудня 1401 року. Його повне ім’я – Томмазо ді Джованні ді Сімоне Кассаі. Прізвисько художник отримав за свою неуважність і байдужість (з італ. його можна перекласти як “той, що промахується”) щодо речей, які лежали за межами мистецтва, котрим Мазаччо, за спогадами товаришів, був одержимим. Припускають, що вчителем Мазаччо був флорентієць Мазоліно. Великий вплив на юнака мали творчість Джотто та контакти з відомими сучасниками: скульптором Донателло і архітектором Брунеллескі – одним з діячів флорентійського “кватроченто”. Очевидно, Брунеллескі допомагав Мазаччо у питаннях зображення перспективи у картинах.

Донателло (1386 – 1446) – італійський скульптор, художник, головний новатор в мистецтві Ренесансу. Повне ім’я – Донато ді Нікколо ді Бетто Барді. Донателло народився в Флоренції, в 1386 році. Для закінчення своєї художньої освіти в 1404-1407 роках їздив до Риму, разом з відомим архітектором Брунеллески. Одна з його перших робіт — мармуровий Давид (1404 р.) у соборі Санта Марія дель Фіоре, видно що це робота учня і має багато готичних рис. А ось «St. Mark» (Флоренція), «St. John the Evangelist» втілює нові гуманістичні вираження. Робота «St. George» є незвичайним відображенням ідеальної молодості. Більш важливою є супровідна сцена «St. George and the Dragon» ( 1416 ) – новаторська спроба працювати поза системою перспективи.

Живучи на кордоні XV і XVI століть, він став представником флорентійської школи. Справжнє ім’я живописця – Алессандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі. А своє прізвисько Боттічеллі він отримав від старшого брата. У перекладі воно означає «бочонок», відображаючи далеко не тендітну фігуру чоловіка. Сандро Боттічеллі ніколи не був одружений. Однак є відомості, що його таємницею любов’ю і одночасно моделлю багатьох картин була Симонетта Веспуччі. Вона відрізнялася красою, за що отримала прізвиська Незрівнянна і Прекрасна Симонетта. Саме вона зображена на відомій картині «Народження Венери». Живописець швидко набув популярності, так як його талант було неможливо не помітити. Тому римський папа Сикст IV розпорядився запросити його в Рим в якості керівника робіт по прикрасі Сікстинської капели. Він займався розписами стін Сікстинської капели.

Пачолі народився близько 1445 в італійському містечку Сансеполькро в провінції Ареццо. У дитинстві він допомагав у діловодстві купцеві Фольку де Бельфольчі, навчався в майстерні П'єро делла Франческо. В 1470 вступив у братство монахів-францисканців. У 1494 публікує свою роботу з математики під назвою «Сума арифметики, геометрії, дробів, пропорцій і пропорційності» (Summa di arithmetica, geometrica, proportione et proportionalita). Один з розділів, який називається «Трактат про обчислення та записи» (Tractatus de computis et scripturis), містить формулювання основних принципів сучасного бухгалтерського обліку (подвійний запис, дебет, кредит, баланс тощо). У 1497 на запрошення Людовіко Сфорца приїжджає в Мілан, де знайомиться з Леонардо да Вінчі.

Реґіомонта́н (лат. Regiomontanus, справжнє ім'я Йоганн Мюллер, нім. Johannes Müller; 6 червня 1436, Кенігсберг (Баварія) — 6 липня 1476, Рим) — видатний німецький математик, астроном, а також астролог, конструктор астрономічних інструментів, видавець, перекладач і католицький єпископ. Йоганн Мюллер народився в місті Кенігсберзі в Баварії. Уже в 11 років він став студентом Лейпцизького університету. Навесні 1450 в 14 років він перейшов у Віденський університет. У 15 років після закінчення факультету вільних мистецтв Реґіомонтан став бакалавром. З 1453 року слухав лекції з математики та астрономії Георга Пурбаха, з яким згодом співпрацював до раптової смерті останнього в 1461. У 1457 році Реґіомонтан став магістром і сам приступив до читання лекцій. У цьому ж році він приступив до систематичних астрономічних спостережень.