«Британські колоніалісти так пояснювали необхідність створення нових колоній (1902): “Ми повинні мати ринки для збільшення нашого виробництва, мати кудив ивозити наш капітал і де застосувати енергію й заповзятливість нашого надлишкового населення. Таке розширення — життєва потреба великих країн з виробництвом, що зростає. Коли значна частина нашого міського населення зайнята виробництвом і торгівлею, воно залежить від поставок сировини й продовольства з інших країн. Щоб купувати й оплачувати ці товари, ми повинні продавати за кордоном свої. Протягом першої третини XIX ст. ми могли легко це робити за рахунок розширення торгівлі з континентальними націями та нашими колоніями, оскільки вони були далеко позаду нас за якістю й кількістю товарів. …Після 1870 р. нашій промисловості й торгівлі почали перешкоджати інші країни, особливо Німеччина, Сполучені Штати та Бельгія, які швидко розвивалися… Уторгнення цих країн на наші старі ринки, навіть на наш внутрішній ринок, змушувало нас негайно шукати нові. Вони були в раніше невідомих країнах (переважно в тропіках), де існував великий попит на товари, які наші виробники й торговці могли запропонувати”».
Як, на Вашу думку, до аргументів економіста поставився б пересічний британець, а як — корінний мешканець колоній?
«Система, заснована на моральній і фізичній перевазі англосаксонського племені над азіатами, що управляє країною, рівною Європі і заселеною 180 мільйонами жителів, за допомогою декількох десятків тисяч британців і 300-тисячної армії тубільців — система сама штучна і, мабуть, ненадійна»
(Р. Візинський. «Теперішнє і майбутнє Англійської Індії»).
1. Про яку небезпеку говорить учений?
2. Які факти свідчили про ненадійність системи управління колоніями?