Урядники Московські, що панують над нами і не знають прав та звичаїв наших і майже неписьменні, відають тільки те, що їм вільно робити усе, не займаючи лише душі наші.
Поневолювати народи і володіти рабами та невільниками є справа Азіатського тирана, а не Християнського Монарха, який мусить славитися і направду бути верховним батьком народів.
(В звертанні до імператора Петра I)
Полуботок Павло Леонтійович народився близько 1660 року в Чернігові в заможній родині козацького старшини.
Був двічі одружений. Після смерті першої дружини у лютому 1717 року (в шлюбі з нею вони виховували п’ятьох дітей) Павло Полуботок у віці 58 років одружується на Ганні Лазаревичевій – доньці ніжинського полкового судді Його дочка Олена стала дружиною відомого Якова Маркевича (він є автором «Щоденника»)
Після так званої «зради» Мазепи та знищення гетьманської столиці Батурина російськими військами, цар Петро І зібрав у Глухові козацьку старшину, щоб обрати нового гетьмана. Козаки висловилися одностайно: булава повинна перейти до Полуботка. Але самодержець вагався, і врешті-решт гетьманство дісталося Павлові Скоропадському.
У його маєтку в Чернігові було знайдено понад сто релігійних ікон.
Павло Леонтійович уклав власний літопис під назвою «Кроніка» за 1452 – 1715 роки.
За свою любов до Батьківщини, Павла Полуботка було ув’язнено Петром І до Петропавловської фортеці. Там у нього намагалися вибити зізнання про свої діяння проти царизму. Наказний гетьман наостанок, не зізнавшись у наклепах, заявив цареві, що той помре у страшний муках невдовзі після його смерті. Збіг чи випадковість, але так і сталося.
Існує легенда, що наказний гетьман свого часу віддав на зберігання в англійський банк під 7,5 % 200 тисяч золотих монет. Наче у своєму заповіті він 80% золота заповів на майбутнє незалежної України.
У 1922 році прямий спадкоємець сина Полуботка, Остап, прибув із Бразилії до Відня, де зустрівся з послом УРСР Ю. Коцюбинський. Він показав фотокопію заповіту гетьмана і запропонував: якщо представники української влади допоможуть йому отримати спадщину з англійського банку, гроші будуть передані Україні. Сам Остап претендував тільки на один відсоток коштів свого предка. Керівництво УРСР зробило запит, і представник «Bank of England» під час зустрічі з Ю. Коцюбинським офіційно визнав існування гетьманського внеску. Існувало лише три перешкоди – відсутність оригіналу заповіту, непризнання Англією на той час існування УРСР і те, що видача такої суми, на яку перетворились червінці Полуботка з відсотками, була здатна зруйнувати тогочасну британську економіку.
Павло Леонтійович залишив про себе пам’ять як і про мецената. За його кошти було збудовано та реставровано безліч церковних споруд.