План уроку

1. Давньоримська релігія.

2. Міфи і легенди стародавніх римлян.

Основні поняття:

Релігія —  (від латинського дієслова «зв’язувати») — зв’язок богів і людей.

Пенати — (домашні боги) опікувалися помешканнями.

Верства — частина суспільного класу, соціальна група, соціальний стан.

Квінкватрії — (лат. Quinquatrus або лат. Quinquatria) — у Стародавньому Римі свято на честь Марса і особливо Мінерви, з 19 по 23 березня.

Лібе́ра (лат. Libera) — давньоримська богиня родючості, дружина Лібера (Бахуса). Вважалась помічницею виноробів та виноградарів, також — покровителькою жіночого запліднення.

Понтифік — глава римських жерців. слово «понтифік» латиною означає «той, хто будує міст», тобто «пов’язує» богів і людей. титул великого понтифіка і сьогодні має папа Римський.

Релігійні уявлення стародавніх римлян схожі з уявленнями інших на родів стародавнього світу. Стародавні римляни вважали, що спочатку був лише темний і безмежний Хаос, у якому нічого не існувало, навіть часу. Із Хаосу виникла земля, яка і народила гори, ліси, річки, тварин і людей. У той самий час із Хаосу з’явилися перші боги. Серед них був і володар часу Сатурн. За уявленнями римлян, саме він веде відлік життя, завдяки йому росте все живе, змінюються пори року. Спочатку римляни поклонялися Сатурну як єдиному богу.

На його честь проводилися сатурналії — свята, під час яких римляни мінялися місцем із рабами. Цим вони показували, що перед богом усі люди рівні. Вважалося, що біля Сатурна стояло дві чаші. Одна з них була наповнена щастям, а друга— лихом.

Бог виливав, за власним бажанням, вміст чаші на голови людей, і вони були щасливими або страждали. Із давніх часів римляни вірили в багатьох духів, божеств, які не мали людської подоби. Кожен із них відповідав за певні явища природи, події в житті людини. Духи виступали захисниками та охоронцями. Добрі генії охороняли людину протягом її земного життя. До наших часів дійшов вислів «повернутися до рідних пенатів», що означає повернення додому. Як і стародавні греки, римляни вірили, що в кожному кущі,у річці, лісі живуть надприродні істоти, які можуть бути добрими або злими, допомагати чи шкодити людям. Божествам, духам і надприродним істотам приносили жертви. Римляни вірили, що померлі впливають на справи живих і можуть мстити за неповагу до них. Померлий батько ставав для синів богом.

Коли римляни наприкінці VI — на початку V ст. до н.е. ознайомилися з грецькою культурою, богів стало більше. У Сатурна з’явилися діти,серед них — Юпітер. Коли Юпітер підріс, він вирішив позбавити батька влади і скинув Сатурна з небес. Молодий бог — володар блискавок і грому — став царем богів. Згодом римляни наділили своїх богів, не змінюючи їхніх імен,тими самими силами й обов’язками, що мали й грецькі. Юпітер мав старших братів — Плутона і Нептуна, з якими і поділив Всесвіт. Плутон став володарем підземного світу, а Нептун— володарем морів.

Кожна верства населення Риму мала власних богів. Головними патриціанськими богами були Юпітер, Юнона і Мінерва. Вони відповідали грецьким Зевсу, Гері й Афіні. Цим богам були споруджені храми на Капітолії. Головним римським святилищем був храм Юпітера Капітолійського. На честь Юпітера щорічно влаштовувалися Великі, або Римські, ігри. На Капітолії розташовувався храм Юнони-порадниці (латиною — Монети). При ньому був двір, де карбували металеві гроші. Звідси пішло слово «монета»,а двір став називатися монетним. Головними плебейськими богами були Церера, Лібер, Лібера. Церера відповідала грецькій Деметрі, Лібер— Діонісу, а Лібера—Персефоні. Цим богам був побудований храм на пагорбі Авентин. Покровителькою латинів, особливо простих людей, вважалася богиня-мисливиця Діана, що відповідала грецькій Артеміді.

У римлян існували колегії (об’єднання) жерців. Головною ж була колегія понтифіків, очолювана великим понтифіком. Великий понтифік був главою всіх римських жерців, стежив за їх діяльністю, судив їх. У Римі жерців вибирали серед знатних і особливо доброчесних людей. Жерцями ставали за посадою і деякі вищі магістрати. Окремої верстви жерців, що були виключно священнослужителями, у Римі, як і в Греції, не існувало.

Цікаво знати:

Деякі професії теж мали покровителів. У торгівців — Меркурій, у ремісників, художників, письменників, учителів — Мінерва. Спільними богами для жителів Апеннінського півострова були Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя,успіху),Флора (богиня квітів), Фауна(богиня родючості й материнства), Венера (богиня весни і садів, потім —кохання і краси).

Згодом римляни запозичили богів зі Сходу: Озіріса та Ізіду — з Єгипту, Кібеллу з Фригії, Ваал —з Фінікії та ін. Італійським богом, сприйнятим римлянами, був Янус — бог входу і виходу, дверей і воріт, минулого і майбутнього. Він зображувався з двома обличчями. Одне було спрямовано вперед, інше — назад.На честь Януса названий місяць січень.

Римська міфологія являє собою сукупність уявлень стародавніх римлян, в якій у формі оповідей про діяння богів, духів та героїв відбито їхні пояснення влаштування світу. З міфології римлян походять багато ритуалів і обрядів, які відзначали древні римляни з найдавніших часів до часу, коли християнство повністю замінило корінні релігії Римської імперії. Численні вислови та імена римської міфології використовуються в різноманітних сферах сучасного життя.

Римська міфологія суттєво різниться від грецької. Якщо греки відділяли міфи від своєї сучасності, поміщаючи їх в давнину, невизначений «міфологічний час», то римляни розглядали міфи як конкретну частину власної історії, нерідко з точними датами. Як наслідок міфологічні події розглядалися як реальні, а реальні міфологізувалися, що сприяло прийняттю вірувань інших народів до римської міфології та пізніше обожнення імператорів Римської імперії. Діяльність надприродних сил бачилася такою ж активною тепер, як і в давнину, що відбивалося в віруваннях у численних божеств, віщування і ворожбу.

Римські міфи були відображенням повсякденного життя римлян, оспівували невибагливий спосіб їхнього життя, суворість звичаїв і правил, а особливо воєнні подвиги в ім’я батьківщини. Так, давні перекази розповідали про батька-воєначальника, який стратив свого сина за пору- шення військової дисципліни, про уславленого вождя, який обробляв своє поле і після переможної битви знову повертався до звичних справ, про непідкупність римських вождів,провоїна, який, потрапивши у полон, спалив собі руку на вогнищі, щоб довести ворогам мужність римлян. Вражені скоєним вороги відпустили героя і зняли облогу Риму. Існували міфи про різних священних тварин і птахів. Чільне місце серед них посідали перекази про вовка. Ця тварина наділялася магічними та людськими якостями, приклад вірністю. Не випадково Ромула і Рема врятувала саме вовчиця. На основі переказу про те, як капітолійські гуси врятували Рим, З’явився звичай приносити в жертву собак, які мовчали і пропустили ворогів.

Римські боги

Боги, що мали однакове ім'я або схожі функції, зливалися, набували епітетів і функцій інших, схожих за значенням божеств. Тому головні боги римського пантеону мають безліч імен і епітетів. Так, Юпітер шанувався як бог світла, бог неба і грози, подавець перемоги, хоронитель кордонів, заступник виноградників, гарант клятви. А його епітети увібрали імена безлічі місцевих божеств: Луцетій (світлий або світлоносний), Лібер (виноградар), Фругіфер (плодоносний), Дапаліс (від священної трапези — дапс, яку влаштовував для нього хлібороб, що молив про гарний врожай), Пенін (гірський бог), Клітумн (бог річки Клітумн), Сумман (бог нічних блискавок).

Юнона, яка спочатку втілювала безліч богинь жінок (існує вказівка, що в кожної жінки була своя Юнона, як у кожного чоловіка — свій Геній), згодом стала великою фігурою в римському пантеоні. Вона була родопомічмицею (Юнона Луцина), царицею (Популона), Куритис (войовнича богиня, атрибутами якої були колісниця й спис). Діана поєднувала функції лісової богині, богині місяця, родопомічниці. Фортуна — богині-матері, годувальниці, провісниці, богині долі й щасливого випадку. Геракл шанувався як військовий бог (Переможець, Непереможний) і в такій іпостасі мав свою колегію саліїв, як і Марс. Але, крім того, він міг бути і богом прибутку, якому в Римі жертвувалася десята частина торговельного прибутку і військової здобичі. Після злиття сабінських і римських громад сабінська богиня Вакуна злилася з Церерою (богиня родючості), Вікторією (богиня перемоги), Мінервою й Діаною.

Висновок: Таким чином, боги громад, що ввійшли до Риму, зливалися, поєднували свої функції, ставали загальноримськими богами або ж залишалися місцевими божествами. А деякі з них просто забувалися.