Гамількар, Гамількар Барка (Баркас) (буквально — «Гамількар Блискавка», лат. Gamilcarus Barca, 270 (275)-228 до н. е.) — видатний карфагенський воєначальник, провідник інтересів торговельно-ремісничих кіл Карфагену, засновник роду Баркідів, що у подальшому виступив проти гегемонії Римської республіки у Середземномор′ї.
Як один з найвидатніших полководців Карфагену, він очолив військову кампанію в Сицилії на останньому етапі I Пунічної війни (247—241 до н. е.). Однак через хиткість військових позицій на острові та політику провідних політичних кіл карфагенської держави, Гамількар вимушений був укласти мир з Римом (241 до н. е.). З приїздом до Карфагену він був проголошений керівником карфагенських військ у придушенні повстання найманих воїнів, що в історичній літературі отримало назву Лівійської війни (241—238 до н. е.). З бажанням поширити вплив Карфагену він висадився в Іберії у 237 до н. е. Провівши ряд успішних кампаній, він загинув під час нападу одного з іспанських племен у 228 до н. е.
Гамількар Барка — батько знаменитого Ганнібала, який у подальшому продовжив справу, започатковану Гамількаром і став одним з ініціаторів II Пунічної війни (218—201 до н. е.).
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством.
Публій Корнелій Сципіо́н Африка́нський (лат. Publius Cornelius Scipio Africanus Maior; 236 до н. е. — 183 до н. е.) — давньоримський політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, найкращий римський полководець Другої Пунічної війни, консул 205 і 194 років до н. е. У битві при Каннах 216 р до н. е. римляни були розгромлені Ганнібалом. У 207 році до н. е. завдав поразки карфагенському полководцю Гасдрубалу і підкорив велику частину Іспанії. Підготував вторгнення в Африку та розгромив Ганнібала в битві при Замі в 202 році до н. е. Підписав вигідний для Риму мирний договір з Карфагеном. Після Африканської кампанії отримав прізвисько «Африканський».
Тит Фла́вій Веспасіа́н (лат. Titus Flavius Vespasianus, 30 грудня 39 — 13 вересня 81), на відміну від батька, свого повного тезка Веспасіана, увійшов в історію під особистим ім'ям Тит — римський імператор (79 — 81 рр.) з династії Флавіїв. Обожнений (божественний Тит, лат. Divus Titus).
У 197 р. до н.е. римський полководець Тіт Фламінін розбив македонське військо у битві біля поселення Кіноскефали, а з 148 р. до н.е. Македонія стала Римською провінцією. Римський полководець Тіт Фламінін