Презентація теми

Австрійський імператор Йосиф II (1780-1790) слідом за своєю матір’ю Марією Терезією (вони правили разом до смерті імператриці в 1780 р.) намагався обмежити привілеї знаті й духовенства. Він керувався принципом «одне право для всіх» і встановив рівність підданих перед законом, незалежно від їхньої станової приналежності. Недворянам дозволялось обіймати будь-яку державну посаду, що відкривало широкі можливості перед здібними вихідцями з народу.

Важливе значення для багатонаціональної імперії Габсбургів мало оголошення віротерпимості. Припинилося переслідування протестантів і зневажання православної церкви, було знищено єврейське гетто (місце, куди виселяли євреїв, відокремлене від інших територій). Йосиф II розпустив релігійні ордени й монастирі, які не займалися корисною діяльністю - лікуванням хворих або навчанням дітей. Багатства монастирів він передав на потреби освіти. Імператор запровадив обов’язкову безкоштовну початкову освіту для народу.

Реформи Йосифа II були важливими, але часто не до кінця продуманими. Скасувавши кріпосне право, імператор звільнив селян від особистої залежності, але зберіг їхні повинності. Він прагнув створити в багатонаціональній Австрії зразок освіченого абсолютизму, але при цьому не брав до уваги інтереси окремих народів. Йосиф II хотів удосконалити управління своєю державою і тому зробив німецьку єдиною державною мовою. «Мрійник на троні» сподівався, що це допоможе різним народам його держави перетворитися на єдину націю. Проте така політика наштовхнулася на протест населення «клаптикової імперії» і викликала рух, спрямований на розвиток національних культур.

Реформи освічених монархів позитивно впливали на становище в державі. Вони сприяли демократизації порядків і розвитку підприємництва. Проте нерідко нововведення мали тимчасовий характер і закінчувалися зі зміною правителя. Після смерті Иосифа II майже всі перетворення були скасовані його братом і наступником Леопольдом.

Після смерті імператора Петра І у 1725 р. розпочалася нещадна боротьба за володіння російською короною. Епоха палацових переворотів супроводжувалася придворними інтригами та заколотами. Протягом 37 років престол належав переважно жінкам і дітям. За їх правління величезну роль відігравали фаворити. Прикладом цьому може бути правління доньки Петра І Єлизавети Петрівни (1741-1761). Вона не переобтяжувала себе державними справами і передовірила їх фаворитам - братам Розумовським, Шуваловим та Воронцовим. На зміну іноземцям прийшли російські вельможі, які розширили привілеї дворянства: тільки йому дозволялося володіти землею і селянами. Разом з тим було створено сприятливі умови для розвитку російської промисловості й торгівлі, науки та культури.

Російський трон Єлизавета заповіла своєму племіннику Петру III, який виріс у Німеччині й не любив чужої для нього Росії. Менше ніж за рік у ході чергового державного перевороту Петра вбили. На престол зійшла його дружина Катерина II (1762-1796) - донька дрібного володаря одного з німецьких князівств, учасниця змови проти свого чоловіка.

За взірець Катерина вважала царя-реформатора Петра I. Але, на відміну від нього, Катерина мала програму перетворень і впродовж свого тривалого правління намагалася втілювати її в життя. Імператриця виявила розум і здібності неабиякого державного діяча. Вона листувалася з Вольтером та його однодумцями, радилася з ними про державні справи і відповідно до умов Нового часу проводила політику освіченого абсолютизму.

Однією з перших реформ став поділ Сенату на департаменти. Це покращило управління країною, однак позбавило Сенат законодавчої влади, яка перейшла до імператриці. У 1764 р. було скасовано гетьманство в Україні. Катерина ліквідувала автономію України, стверджуючи, що вся країна повинна мати єдине управління. Цариця також секуляризувала церковне майно, яке в результаті реформи перейшло до держави, і запровадила віротерпимість.

Повстання 1773-1775 рр. під проводом донського козака Омеляна Пугачова продемонструвало глибокі протиріччя в російському суспільстві. Пугачовщина змусила Катерину ІІ провести реформи, спрямовані на зміцнення системи державного управління. Маючи на меті укріпити адміністративний апарат і полегшити нагляд за населенням, імператриця збільшила кількість губерній до 50. На чолі їх стояли губернатори, підпорядковані безпосередньо монархині. У губерніях виникли нові органи місцевого управління, сформовані переважно з дворян, що сприяло посиленню ролі дворянства в державі. Паралельно зживалося заходів для створення третього стану: приватна власність і свобода підприємництва переходили під охорону закону. Водночас із заснуванням губерній було створено становий суд. Для дворян, городян і вільних селян вводилися окремі судові заклади, але кріпаки залишилися під судовою владою власника-поміщика, який міг зробити з ними все, що захоче.

У 1785 р. Катерина ІІ підписала ще два важливих документи - Жалувані грамоти дворянству і містам. Перша з них закріплювала за російським дворянством свободу вирішувати - відбувати чи ні державну службу, звільняла його від особистих податків та тілесних покарань, надавала право займатися торгівлею та підприємництвом і присвоювала назву «благородне». Друга грамота визначала права та обов’язки міського населення й фактично оголосила наявність у Росії третього стану - городян.

Катерина II замислила ввести в країні загальну освіту і виховати «нову породу людей». У Петербурзі було створено Учительську семінарію, де вперше в Росії почали готувати вчителів. Невдовзі за наказом Катерини ІІ в містах було відкрито загальноосвітні й доступні для всіх школи - народні училища.

У цих училищах уроки починалися взимку о 8, а влітку о 7 ранку і тривали до 11 години. Потім робили перерву, а від 14 до 16 знову вчилися. Раніше вчитель займався з кожним учнем окремо, через що в приміщенні стояв безперервний шум. Тепер він працював з усім класом. Викладання велося рідною мовою - такого ще не було. У класній кімнаті з’явилася дошка, на якій писали крейдою; на початку уроку робили перекличку. Хто хотів відповідати або щось спитати - підіймав ліву руку. З того часу прийшли до нас класний журнал, іспити, канікули.

Катерина II не встигла здійснити всі свої проекти, однак її правління вважається доленосним для історії різних народів, у тому числі - українського. Вона реалізувала чимало із задуманого, уникнувши при цьому серйозних потрясінь у суспільстві.

XVIII ст. Наказ імператриці Катерини II, наданий Комісії для складання нового зводу законів

Для введення кращих законів необхідно розуми людські до того підготувати... Вироки суддів повинні бути народу відомі, також як і докази злочинів, щоб усякий з громадян міг сказати, що він живе під захистом законів.

Людину не можна вважати винною до вироку суддівського...

Нещасливим є те правління, у якому змушені встановити жорсткі закони.