Феофан Прокопович
Феофан (Єлеазар) Прокопович (Теофан Прокопович) 18 червня 1681 – 19 вересня 1736) – український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-1716 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.
Єлеазар Прокопович народився у Києві 18 червня 1681 р. в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський Володимир-Волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицизму серед прихильників східного православ'я. 1704 р. повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.
З 1705 р. викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. У 1711 р. вирушає у складі почту царя Петра I в Пруський похід, під час якого в Яссах Ф. Прокопович виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, що сподобалася цареві. Після повернення до Києва, Ф. Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов'я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.
У 1716 р., за бажанням Петра I, Ф. Прокопович переїжджає до Петербурга. У 1718 р. призначений єпископом псковським і нарвським. Ф. Прокопович стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент». У 1725 р. Ф. Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом Синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури .
У 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф. Прокопович у Києво-Могилянській академії в 1705-1709 рр. Раніше, в радянські часи, були опубліковані твори Ф. Прокоповича у Москві та Ленінграді (Ф. Прокопович. Сочинения. – М.-Л., 1961).
Ф.Прокопович – автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов' янських країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» витримало 7 перевидань.