Бойові дії в 1941–1942

1. План «Барбаросса». Напад нацистської Німеччини на СРСР.

2. Хід подій на радянсько-німецькому фронті влітку 1941 року.

3. Мобілізаційні заходи та проведення евакуації на території України.

4. Битва за Україну. Літньо - осіння кампанія 1941 р.

5. Зимово-осіння кампанія 1942 р.

6. Радянська тактика «випаленої землі» 1941 року

План «Барбаросса». Напад нацистської Німеччини на СРСР.

Великою Вітчизняною війною була названа війна СРСР із фашистською Німеччиною та її союзниками, що почалася 22 червня 1941 р. віроломним нападом Німеччини на СРСР. Авіація Німеччини нанесла масовані удари по аеродромах, залізничних вузлах, військово-морських базах, місцях розквартирування військових частин, багатьох містах на глибину 250 - 300 км від державного кордону. Після цього в межі СРСР вторглись сухопутні сили Німеччини. Майже одночасно у війну проти СРСР вступили Румунія, Італія, Фінляндія, Угорщина. На усьому фронті розгорнулися запеклі бої. Велика Вітчизняна війна була найважливішою і вирішальною складовою частиною Другої світової війни.

План Барбаросса

План війни Німеччини проти СРСР (план «Барбаросса») був розроблений головнокомандуванням сухопутних військ за наказом Гітлера. Остаточний варіант плану «Барбаросса» після тривалого обговорення у Ставці Гітлера, у Генштабі сухопутних військ, інших штабах був затверджений 18 грудня 1940 р.

Зміст плану «Барбаросса»

Завдання німецьких військ і військ їхніх союзників:

Загальне стратегічне завдання німецьких військ і військ союзників Німеччини - нанесення поразки СРСР до настання зими.
Для здійснення стратегічного завдання необхідно:

розколоти радянський фронт північніше і південніше Прип’ятських боліт.
знищити радянські війська на захід від річок Дніпро і Західна Двіна, не допустити їхнього відходу у глиб Росії.
захопити Мурманськ, Ленінград, Донбас. Вийти на лінію Архангельськ-Волга- Астрахань.

Дата нападу на СРСР - травень 1941 р. (незабаром дата нападу була змінена на 22 червня 1941 р.)

Для здійснення плану «Барбаросса» гітлерівське командування виділило:

190 дивізій (5,5 млн чоловік);

3712 танків;

4950 бойових літаків;

193 бойові кораблі;

47260 польових гармат і мінометів.

Вздовж західного кордону СРСР були розгорнуті три групи армій:

У Фінляндії була розгорнута німецька армія «Норвегія». Її завдання - оволодіти Мурманськом. Фінські війська повинні були сприяти групі армій «Північ» у захопленні Мурманська.

Група армій «Південь» була націлена на територію України. До її складу входило 57 дивізій (44 німецьких і 13 румунських), 9 румунських і 4 угорські бригади. Воєнні дії група армій «Південь» повинна була здійснювати за підтримки 4-го німецького повітряного флоту (близько 800 літаків) і румунських ВПС (близько 500 літаків).

Висновки:

Маючи наочну перевагу в техніці, а також перевагу в раптовості гітлерівці мали впевненість в тому, що війна з Радянським Союзом триватиме 3-4 місяці. 22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР...розпочалась Велика Вітчизняна Війна.

Хід подій на радянсько-німецькому фронті влітку 1941 року.

Ціною величезних жертв радянські війська намагалися спочатку зупинити, а потім максимально уповільнити просування німецько-фашистських військ у глиб території СРСР. 23-29 червня 1941 р.

Найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне — Дубно. З обох боків брало участь 2 тис. танків. Протягом трьох тижнів противник просунувся на північно-західному напрямку до 500 км, на західному - до 550 км, на південно-західному - до 300 - 350 км.

Німецькі війська і війська їхніх союзників окупували територію Латвії, Литви, значну частину Білорусії, Молдавії, України, Росії. їм вдалося блокувати із суходолу Ленінград, вийти на ближні підступи до Москви, захопити майже весь Крим. Над Радянським Союзом нависла смертельна небезпека. Під загрозою опинився не тільки державний суверенітет, але й саме життя населення СРСР.

Мобілізаційні заходи та проведення евакуації на території України.

30 червня 1941 р. Створено Державний комітет оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота влади в країні.

7 липня 1941 р. Президія Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У опублікували звернення до українського народу, в якому закликали його дати рішучу відсіч ворожій навалі.

Першочерговим завданням стала мобілізація до лав Червоної армії.
До загонів народного ополчення прийшло 1,3 млн добровольців.
Розпочалося спорудження оборонних укріплень.

Мобілізація — комплекс заходів, здійснюваних із метою переведення економіки, діяльності органів державної влади, установ і організацій, збройних сил на функціонування в умовах воєнного часу.

Евакуація — виведення з місцевості, що перебувала під загрозою нападу ворога, у тил населення, поранених, а також матеріальних засобів.

Битва за Україну. Літньо - осіння кампанія 1941 р.

Оборона Києва.

7 липня розпочалася героїчна оборона столиці України Києва, що тривала 72 дні.
Захищали місто частини Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М. Кирпоноса. Незважаючи на героїчний опір захисників, німецькі війська захопили Київ.
10 вересня танкові з'єднання Гудеріана вже були в Чернігові. 15 вересня німецькі танкові частини з'єдналися в районі Лохвиці на Полтавщині. За запізнілим наказом Ставки радянські війська намагалися вийти з оточення. Під час бойових дій загинув М. Кирпонос із частиною свого штабу, інші потрапили в полон.

Оборона Одеси. Під Одесою, де спільно з німецькими військами вели наступ 18 румунських дивізій, окупантів було зупинено. Це велике місто, важливий промисловий центр і порт захищала окрема Приморська армія, підтримувана Чорноморським флотом. Оборона Одеси тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.

Оборона Севастополя. У другій половині жовтня 1941 р. гітлерівці прорвалися до Криму, але їхня спроба відразу оволодіти Севастополем успіху не мала. Оборона Севастополя тривала 250 днів — Із 30 жовтня 194І р. по 1 липня 1942 р., скувавши значні сили противника. Обороною Севастополя командував генерал І. Петров.

Висновки:

За перші п'ять місяців війни Німеччина та Ті союзники окупували Прибалтику, Білорусь, Молдову, майже всю Україну, в тому числі частину Донбасу і Криму, а також західні області Росії. Територія, захоплена ворогом, становила понад 55 млн кв. км. До війни на ній проживало 74,5 млн душ. До кінця літа 1941 р. в німецький полон, за даними начальника генерального штабу вермахту Ф. Гальдера, потрапило близько 4 мли солдатів і офіцерів Червоної армії. Там опинилися цілі з'єднання. Навіть штаб Південно-Західного фронту був знищений ворогом.
Головною причиною тих величезних втрат, яких зазнав Радянський Союз у перший рік війни, були грубі помилки та прорахунки політичного та військового командування, особливо И. Сталіна. Однак, незважаючи на тимчасові поразки СРСР, гітлерівський задум "блискавичної війки" провалився.

Зимово-осіння кампанія 1942 р.

Цей період виявився найважчим для країни і народу. Влітку 1942 р. рівень дезорганізації відступаючих радянських військ змусив Ставку ввести наказом 227 загороджувальні загони, розстрілювали на місці панікерів .

Після перемоги під Москвою і зимової кампанії з'явилася можливість стабілізації фронту і накопичення сил. Але в першій половині 1942 р. з метою закріплення перемоги Сталін зажадав розвернути серію наступальних операцій. Ця чергова помилка Головнокомандувача призвела до серії важких поразок і величезних втрат.
Новий наступ німецьких армій, що почалося після невдалих радянських операцій, розвивалося на південь, що виявилося несподіваним для Сталіна. Зайнявши Харків, Крим (де намагалася перейти в наступ Червона Армія), німецькі війська знову оволоділи стратегічну ініціативу. Німецькі війська окупували Донбас, вийшли до Північного Кавказу і Волги.

Радянська тактика «випаленої землі» 1941 року

До початку німецько-радянської війни багата сировинна база та численні кваліфіковані фахівці в Україні становили величезну частинну воєнно-промислового комплексу СРСР. Евакуація людей, промислового обладнання, сільськогосподарської техніки та худоби з території України стала однією з найбільш драматичних сторінок війни.

Відступ Червоної армії у 1941-1942 роках з території України супроводжувався застосовуванням тактики «випаленої землі» яка була «узаконена» постановами РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 27, 29 та 30 червня 1941 р. та власне зверненням Сталіна 3 липня 1941 року, які приписували партійним осередкам та органам влади знищувати все, що не вдалося евакуювати у східні райони СРСР: техніка, промислове обладнання, сировина, худоба, продовольство. Про людей не йшлося, оскільки на це, нібито, не вистачало ні часу, ні практичних можливостей. Однак на Схід вивозилася партійно-державна номенклатура з родинами, фахівці, інтелектуально-мистецька еліта, військові. Проводився демонтаж та відвантаження устаткування заводів і фабрик.

Виконання «руйнівних» директив гнітюче діяло на населення, сприяло поширенню антирадянських настроїв. Особливо, коли спалювали найсвятіше для кожної людини – хліб. Відхід радянських військ супроводжувався руйнівними роботами на залізничному транспорті, аби затримати просування німецької армії вглиб країни. Були підірвані залізниці, мости у Черкасах, Кременчуці, Каневі, Дніпропетровську, Запоріжжі. Лише на Харківському залізничному вузлі і прилеглих до нього ділянках було встановлено 1303 міни уповільненої дії. У результаті цього було пущено під укіс 106 поїздів, висаджено у повітря 9 мостів. Для підтримки порядку у прифронтовій зоні створювалися загороджувальні загони, які мали зупиняти всіх «дезертирів і мародерів», тобто місцевих жителів, які без відповідних документів намагалися виїхати в тил.

Висновки

Тактика “випаленої землі” супроводжувалась масовим вивезенням промислових об’єктів, сільськогосподарської техніки та худоби.
Влада знищувала все, що не вдалося евакуювати.
Виконання «руйнівних» директив сприяло поширенню антирадянських настроїв серед населення.
Було створено загороджувальні загони, які мали зупиняти всіх «дезертирів і мародерів», людей які намагались втекти в тил.