Радянізація нових територій.

1.Позитивні сторони радянізації

2. Репресії та депортації

3. Становище церкви

Позитивні сторони радянізації

Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радянізації.

Радянізація — насильницьке насадження на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу.

У процесі радянізації виділяються два етапи:

до весни 1940р.,коли режим зовнішньо зберігав демократичність, а реформи зустрічали підтримку з боку більшості населення;
з весни 1940 р.,коли відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетворень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих перетворень більшістю місцевого населення.

З приходом до влади країни Рад у грудні 1939 року за рішеннями Президії Верховної Ради СРСР на території Західної України було ліквідовано старий адміністративний устрій утворено шість адміністративних областей:

У новостворених областях негайно розпочалися соціально-економічні, політичні та адміністративні заходи з радянізації краю: заборонялася діяльність усіх українських партій, закривалися громадські, культурні, наукові, промислові та кооперативні товариства, установи. Восени 1939 року з приходом на Галицькі землі Червоної Армії в Раві-Руській було створено тимчасове керівництво в складі трьох осіб на чолі з робочим Г. М. Кулькіним. Було встановлено контроль над діяльністю підприємств, забезпечено довіз для населення продовольчих і промислових товарів. Всю поміщицьку землю розділили між міщанами.

Вперше здійснено безоплатне лікування, відкрилася лікарня, поліклініка, жіноча і дитяча консультації. У зв’язку з реорганізацією системи народної освіти в західних областях УРСР вперше в історії відкрились українські середня і семирічна школи, а для дорослого населення створено вечірні школи і гуртки. В кінці 1939 року почали працювати дім культури, бібліотека, кінотеатр і інші культурно-просвітницькі заклади.

Заходи, які зустріли підтримку з боку населення:

ліквідація польського державного апарату;
конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці галузі перебували в руках поляків та євреїв);
українізація та зміцнення системи освіти (кількість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських); Львівський університет перейменовано на честь І. Франка, мовою викладання стала українська тощо);
розвиток системи соціального забезпечення, особливо охорони здоров'я.

Репресії та депортації

Репресії розпочалися практично відразу після зайняття краю Червоною армією, але спочатку вони зачепили переважно поляків — депортація на схід СРСР мільйона поляків, розстріл 15 тис. польських військовослужбовців. Серед українців раніше за інших репресій зазнали активісти політичних партій. Єдиною організованою силою Опору залишалась Організація Українських Націоналістів — ОУН, яка після організованого радянською владою вбивства Євгена Коновальця, починає розпадатись на дві фракції: яку очолив Андрій Мельник ОУН(м) та Степан Бандера ОУН(б)

Жертви терору НКВС в Західній Україні

Українці готуються до депортації в Казахстан, лютий 1940р.

Поїзд із депортованими

Навесні 1940 р. режим розпочав широкомасштабні репресії: до Сибіру й Казахстану депортовано 400 тис. українців; десятки тисяч людей перейшли на польські території, окуповані німцями; люди переслідувалися без суду і слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси.

Депортація – примусове переселення людей до іншого регіону країни або їх вислання за межі держави

З осені 1939 до осені 1949 р. у Західній Україні за політичними ознаками було репресовано і депортовано близько 10 % населення (318 тис. родин, близько 1,2 млн осіб). Смертність серед депортованих склала 16 %.Одночасно приходила великомасштабна масова депортація населення краю; за даними науковців, з краю було вислано 10 % населення (близько 1 млн. 200 тис. душ). Масова депортація супроводжувалася справжнім геноцидом проти населення.

Серед виселених були не тільки українські націоналісти, але й члени колишньої Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Окрему групу спецпереселенців становили так звані «класові вороги»: підприємці, купці, заможні селяни

Доповідна записка Берії Сталіну, з пропозицією знищити польських офіцерів і підписами всіх членів Політбюро

В 1940 р. у новоприєднаних західних областях України відбулися дві кампанії виборів – до Верховних Рад СРСР і УРСР та місцевих рад. Було націоналізовано понад 2,2 тис. промислових підприємств, реформовано аграрний сектор економіки регіону. У 1939 році в західних областях УРСР конфісковано понад 2,5 млн. гектарів землі, що належала поміщикам, колишнім державним урядовцям, монастирям. На початку 1940 року було створено понад 180 радгоспів. Були ув’язнені практично всі представники політичної еліти. Наймасовішим видом репресії стало вивезення населення з місць постійного проживання.

Внаслідок проведених реорганізацій музеїв, бібліотек, клубів і товари більша частина їх взагалі припинила свою діяльність, а нові часто функціонували мало ефективно. Всі церкви навчальні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації; майно — конфіскації.

На підготовку до виїзду населенню давалося від 30 хвилин до двох годин, дозволялося брати лише одяг, взуття, продукти харчування на один місяць, всього до 500 кг на сім’ю. Перевезення здійснювалося у товарних вагонах під озброєною вартою, оскільки ці люди називалися "ворогами народу”.

Заходи, які викликали невдоволення з боку населення:

заміна польських чиновників на місцевих комуністів та людей, присланих зі сходу України;
насильницька колективізація (на червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств);
тиск на церкву (як греко-католицьку, так і православну);
розгром політичних партій і громадських об'єднань, у тому числі таких впливових, як «Просвіта»;
масові репресії

Становище церкви

Жорстоких репресій і переслідувань зазнали священнослужителі православної і греко-католицької церков. Політичні репресії, жорстокий контроль над суспільно-політичним життям великою мірою нівелював в очах населення ті позитивні зрушення, які відбулись в промисловості та у соціальній сфері, що послаблювало авторитет радянської влади у регіоні. Масові політичні репресії призвели до того, що у частини західноукраїнського суспільства зміцніли антирадянські настрої.

Всі монастирі були розпущені, релігійні видавництва закриті, приміщення Львівських духовних шкіл були віддані під університетські гуртожитки. Серед заарештованих енкаведистами священнослужителів були: Василь Кулинич , Ілля Блавацький.

Свою сторінку в історію Західної України вписав митрополит Андрій Шептицький, який писав листи до Йосипа Сталіна і до Микити Хрущова, протестуючи проти зловживань, які чинили представники радянської влади на Західній Україні.

За згодою Папи Пія XII, 22 грудня 1939 року, Шептицький висвятив таємно митрата Йосипа Сліпого на єпископа.

Брат Андрія граф Лев Шептицький та його дружина були страчені більшовиками після вступу червоноармійських військ до Польської республіки. Їхнього сина Анджея було пізніше страчено в Катині.

Митрополита Андрія у 1939-1941 рр. радянська влада не чіпала зовсім, нікого не заарештували із кафедрального кліру і прислуги владики, будинок його залишили в повній недоторканості.