Український вимір Другої світової війни

1. Українці у військових формуваннях держав об’єднаних націй у роки другої світової війни.

2. Внесок українського народу в перемогу над нацизмом

3. “Українське питання” на Ялтинській та Потсдамській конференції

4. Ціна війни

Українці у військових формуваннях держав об’єднаних націй у роки другої світової війни.

Наслідком зіткнення двох тоталітарних режимів стали небачені жертви як серед військових, так і серед цивільного населення України. Територія між Карпатами і Доном перетворилася на криваві землі. Такою була для українців ціна відсутності власної незалежної держави.

120 тис. українців воювали проти Вермахту у складі Війська Польського. Переважно це були польські громадяни, які походили з Галичини та Волині, що входили до міжвоєнної Польщі. Крім того, на польській службі перебували кілька десятків ветеранів українських армій 1917–1920 рр. Ці офіцери також захищали Польщу в 1939 р. Після поразки Польщі у 1939 р. українці продовжили воювати у складі польських збройних сил під радянським і британським командуванням.

Найчисельніша українська діаспора в Канаді неодночасно сприйняла початок війни: в середовищі прорадянського українства панували антигітлерівські настрої, в націоналістичних колах сподівалися, що розвиток подій створить можливість відновити українську державність.

З міркувань національної безпеки канадські спецслужби потурбувалися про відповідний контроль над українською меншістю.

Коли ж Канада стала членом антигітлерівської коаліції, українці дістали широкий доступ до її Збройних Сил. За різними джерелами в канадській армії служило від 35 до 50 тис. українців (11,4% канадських українців). Вони проходили службу як на американському континенті, так і в Гонконгу, де втрати серед них досягли 34% від загальної кількості.

Ставлення державної адміністрації США до тієї частини американських українців, які сповідували радикальні націоналістичні погляди, також було негативним. Однак значна частина українців, що мешкала в США, добровільно рекрутувалась в різні служби американської армії. Близько 40 тис. американців українського походження воювали в тихоокеанському регіоні, в Малій Азії, Північній Африці, Європі, брали участь в поставках до СРСР по ленд-лізу, брали участь в операції «Оверлорд» і, нарешті, зустрілися з своїми земляками-українцями на Ельбі в 1945 р.

Британський уряд також прохолодно сприймав визвольні тенденції в українському русі, по-перше, засуджуючи терористичний характер дій українських націоналістів проти польських владних структур, а по-друге, небезпідставно підозрюючи співробітництво Німеччини та ОУН. Однак Англія, а разом з нею і Франція своєрідно розігрували українську карту. Так, в інформації нацистської політичної розвідки від 3 березня 1940 р. говорилось «З початку війни активізувалася діяльність ворожих держав стосовно Радянського Союзу. Вони приділяють цьому питанню підвищену увагу, висунули лозунг звільнення від іга Москви й усіма засобами намагаються залучити на свій бік представників його народів. Активність Парижа та Лондона виявляються наприклад, у створенні «українського легіону» у Франції та національних частин кавказців у армії Вейгана».

Після нападу Німеччини на Францію українство, яке гуртувалось навколо Українського Народного Союзу (УНС), виявило бажання зі зброєю в руках захищати французьку землю. Лише через канцелярію УНС в Парижі заявили про своє бажання воювати 7000 українців. 5 тис. з них, визнаних придатними, в складі «Іноземного Легіону» брали участь у всіх великих боях за Фландрію, під Седаном, над Сомою (травень 1940 р.), над Сеною, Марною, Луарою, Соною (червень 1940 р.).

Статус окремих підрозділів у таборі французького руху Опору отримали, три українські формування – курінь ім. І.Богуна, курінь ім. Т.Шевченка та підрозділ поручика Круковського. Два перші сформовані в 1941–1942 рр., як українські батальйони «шуцманшафту», в складі 30 піхотної дивізії СС були кинуті проти «макі» і в серпні 1944 р. перейшли на їхній бік. До відділу поручика Круковського належали ті, хто втік з частин української дивізії «Галичина», яка навесні-влітку 1944 р. проходила підготовку у Франції.

Під час Другої світової війни німці створили з українських націоналістів батальйони «Нахтіґаль», «Роланд», а також дивізію «Галичина». Ці підрозділи комплектувалися з нацистських колаборантів, входили до структури СС, підпорядковувалися її керівництву та мали есесівські звання. «Нахтіґаль», «Роланд» та дивізія «Галичина» були створені для винищення мирного населення на окупованих територіях.

Внесок українського народу в перемогу над нацизмом

Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в західноєвропейських країнах. Одним із таких борців-антифашистів був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, уродженець села Соломірки (тепер с.Порик) Вінницької області. Втікши з табору, він успішно керував діями створеного ним партизанського загону. Порик став національним героєм Франції. Багато українців за боротьбу проти фашизму в лавах опору отримали високі бойові нагороди від польського, чехо-словацького, румунського, угорського, італійського та інших урядів.

Воїни-українці та уродженці України вписали безсмертні сторінки в історію війни, показавши приклади ратного героїзму. Так, подвиг білоруса капітана М. Гастелло (вихованця Луганської авіаційної школи) повторили й українці. Серед учасників повітряних таранів — 55 льотчиків-українців та уродженців України. З 15 фронтів, що діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювали маршали і генерали за походженням українці.

Україна зазнала великих людських і матеріальних втрат. Крім того на її території відбувались значні бойові дії, і народ України був втягнутий у громадянську війну між прихильниками ОУН УПА і більшовиками. Крім того, українці воювали на різних фронтах та показували приклад героїзму, за що їх було нагороджено медалями, званнями….багато хто не повернувся до рідних домівок.

“Українське питання” на Ялтинській та Потсдамській конференції

Наближення завершення війни все гостріше ставило на порядок денний питання про повоєнний устрій Європи і світу. Його розв’язанню були присвячені Ялтинська і Потсдамська конференції, де зібралися лідери США, Англії і СРСР.

Кримська (Ялтинська) конференція (4-11 лютого 1945 р.)

В Ялті відбулася зустріч глав урядів трьох союзних держав: СРСР (Й. Сталін), США (Ф. Рузвельт), Великої Британії (В. Черчилль).

Українські інтереси в Ялті виявлялися у двох сферах — щодо кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки. Продовження дискусії з "польського питання", започаткованої в Тегерані, охоплювало проблему Польщі в широкому контексті перспектив утворення тимчасового уряду національної єдності, майбутнього ладу, переселення, територіальних змін.

Природно, що під час перегляду територіальних змін виникло питання про східний польський кордон.

Рузвельт вважав за доцільне, щоб СРСР відмовився від Львова на користь Польщі. Сталін відхилив ці домагання, посилаючись на "лінію Керзона", запропоновану англійцями 1920 р. Зрештою, глави урядів трьох держав — СРСР, США й Великої Британії — схвалили рішення, що "східний кордон Польщі проходитиме вздовж "лінії Керзона" з відхиленням від неї в деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі" Це було досягнення й України, попри те, що частина земель, населених українцями, залишалася під польською владою. Ялтинська й Потсдамська конференції відкривали перспективу остаточного узгодження лінії радянське-польського кордону з самими поляками після утворення тимчасового уряду Польщі. Радянсько-польський договір від 16 серпня 1945 р. встановив державний кордон між СРСР і Польщею уздовж "лінії Керзона", передавши Польщі додатково "територію, розташовану на схід від "лінії Керзона" до р.Західного Бугу та р.Солокії, на південь від м.Крилов з відхиленням на користь Польщі максимально на ЗО кілометрів". Ялтинська конференція стала важливою подією, що відкрила для УРСР можливість широко вийти на міжнародну арену й зробити свій внесок у народження ООН

Ялтинська конференція мала видатне міжнародне значення. Вона прийняла конкретні рішення про координацію спільних дій СРСР, США й Англії на заключному етапі другої світової війни й у післявоєнний час, продемонструвала єдність і могутність антигітлерівської коаліції великих держав.

Берлінська (Потсдамська) конференція (17 липня — 2 серпня 1945 р.)

Зустріч глав урядів СРСР (Й. Сталіна), США ( Г. Трумена, який став президентом після смерті Ф. Рузвельта), Великої Британії (В. Черчилля, пізніше К. Еттлі, який після виборів став прем’єр-міністром).

У Потсдамі СРСР вдалося умовити союзників визнати його кордони станом на 22 червня 1941 р. (з деякими змінами на користь Польщі). Так, в складі СРСР залишилася Бессарабія та Північна Буковина (згідно з пактом про ненапад та договором про дружбу і кордони з Німеччиною – 1939 р.).

1. Потсдамська конференція підбила підсумки війни в Європі.

2. Відкрито шлях для розвитку Німеччини як миролюбної демократичної держави.

3. Було встановлено основні принципи політики щодо Німеччини:

демілітаризація — роззброєння Німеччини;

демократизація — запровадження принципів демократії, перебудова Німеччини на демократичних засадах, установлення демократичного ладу;

денацифікація — система заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків панування фашистського режиму в державному, громадсько-політичному й економічному житті німецького народу.

4. Конференція доказала можливість співробітництва держав з різними поглядами, різним соціально-політичним ладом.

5. Було прийнято рішення в інтересах миру й безпеки народів.

6. Змінилося співвідношення сил у світі між найбільшими державами. Наймогутнішою державою стали США. Значно посилились позиції та вплив СРСР.

Отже, ці дві конференції мали важливе значення для України.

Ціна війни

Наслідком зіткнення двох тоталітарних режимів - Гітлера та Сталіна - стали небачені жертви як серед військових, так і серед цивільного населення України; територія між Карпатами і Доном перетворилася, за висловом американського історика Тімоті Снайдера, на «криваві землі».

Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн осіб, інші — понад 40 млн, у тому числі 15— 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, в тому числі й демографічні, становлять більше 40 млн осіб. Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: Уже наприкінці 1941 р. Україна була окупована. Наприкінці листопада 1942 р. гітлерівці загарбали до 2 млн кв. км території СРСР, яку населяло до війни 85 млн. людей. Понад 41 млн з них були жителями України. Для порівняння: німецькі війська окупували лише 17% території Росії (600 тис. кв. км) з населенням у 27 млн осіб.

З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Знищення економіки, пограбування матеріальних і людських ресурсів було одним з найважливіших його завдань. Численні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.

На окупованій території було перетворено на руїни 714 міст та містечок, або 42% від усіх міських поселень, що постраждали від війни на території СРСР. Матеріальні втрати республіки становили 1,3 трлн крб. (30% національних багатств України).

Втрати цивільного населення України були ще більші, ніж її втрати на фронті. У 230 концтаборах і гетто, а також у 250 місцях масового знищення загинуло від рук окупантів 5,5 млн людей. Майже 2,5 млн полягло на фронтах. Втрати українського народу становили 40—44% від загальних втрат СРСР — понад 14 млн осіб

Значними були також демографічні втрати України. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн українці. Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР — у Польщу.

З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тис, що з давніх часів мешкали на території сучасної Південно-Східної Польщі. Тих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств.

У чотирирічній жорстокій боротьбі проти гітлерівського рейху радянські народи здобули всесвітньо-історичну перемогу. Радянсько-німецький: фронт був основним фронтом Другої світової війни. Саме тут було розгромлено 507 німецьких дивізій і не менше 100 дивізій сателітів. Основну масу бойової техніки (75%) Німеччина теж втратила у війні з Радянським Союзом — 167 тис. гармат, 48 тис. танків, 77 тис. літаків. На західноєвропейському та середземноморському театрах воєнних дій було розгромлено 176 дивізій, причому, як свідчать документи, то були з'єднання, менш боєздатні й гірше озброєні, ніж ті, які використовувались проти СРСР. Загальні втрати Німеччини вбитими, пораненими й полоненими становили 13,6 млн осіб, із них понад 10 млн на радянсько-німецькому фронті.

Втрати людства в Другій світовій війні, і, насамперед, України дуже жахливі. Україна втратила 1/5 свого населення, народне господарство країни зруйноване.Значна частина людей втратили дах над головою, з України вивозились матеріальні цінності, мешканців України відправляли на примусові роботи в Німеччину, на території України була значна кількість гетто і концентраційних таборів…..

Досвід минулої війни свідчить, що перемога — це заслуга й спільний капітал усіх держав і народів, які об'єдналися в боротьбі проти сил агресії.

Приклад антигітлерівської коаліції в роки війни довів, що у важкий час країни з протилежними соціально-економічними системами можуть об'єднатися проти спільного ворога, в ім'я миру. За бажання можна знаходити ефективні шляхи переборення суперечностей, альтернативу небезпечній конфронтації.

Page updated

Google Sites

Report abuse