Персоналії

Був п'ять разів поранений. Кавалерійська дивізія Семена Тимошенко брала участь у боях під Воронежем, Касторною, Ростовом, Житомиром і Бродами, переслідувала білих на Південному фронті. Взимку 1921 року його дивізія розгромила військо Нестора Махна під Гуляйполем. У вересні 1939 року очолював Вторгнення СРСР до Польщі, в результаті якого території Західної України та Західної Білорусі були приєднані до СРСР. Взимку 1939 року почалася радянсько-фінська війна. Погано підготовлені й оснащені частини Червоної армії, під командуванням маршала Ворошилова, зазнали величезних втрат у ході бойових операцій. Хід військових дій вдалося переломити лише тоді, коли операцію очолив Семен Тимошенко. З 7 січня 1940 року він командував Північно-Західним фронтом, війська якого здійснили прорив «лінії Маннергейма». На початку Німецько-радянської війни 2 липня 1941 року призначений командувачем Західного фронту. Безпосередньо керував військами під час оборони Вітебська, Донбасу і Харкова. Під час Смоленської битви його війська зазнали важких втрат, але проявили героїзм і не дозволили німцям продовжити наступ на московському напрямку. 13 вересня 1941 року призначений головнокомандувачем військами Південно-Західного фронту, які зазнали поразки в битві під Києвом. З іншого боку відволікання 2-ї танкової групи вермахту з центрального напрямку на південь сповільнило просування групи армій «Центр» і дозволило радянському командуванню підготуватися до оборони Москви. У листопаді - грудні 1941 року успішно провів контрнаступ під Ростовом-на-Дону, здобув перемогу в Єлецькій операції. Ростовська операція (1941) була однією з перших успішних наступальних операцій Червоної Армії у війні, поряд з Єльнінскою операцією і битвою за Москву. У травні 1942 р. керував Харківською операцією, під час якої його війська були оточені і зазнали поразки. Командуючи Сталінградським фронтом Тимошенко зупинив противника і не допустив його виходу до Волги (вересень 1942). З березня 1943 р. й до кінця війни був представником Ставки Верховного головнокомандування, брав участь у розробці та проведенні Новоросійської десантної операції, здійснював координацію Північно-Кавказького фронту, Чорноморського флоту і Азовської військової флотилії, у результаті якої були звільнені порт та місто Новоросійськ, Тамань і Таманський півострів. Також успішно провів Яссько-Кишинівської операцію, у результаті якої були знищені німецько-румунські війська, визволені території Молдови та Румунії. За успішне проведення військових операцій і координацію дій фронтів Тимошенко був нагороджений орденом «Перемога». У післявоєнний час командував військами Барановичського (1945—1946), Південно-Уральського (1946—1949) і Білоруського військових округів (1949-1960). У 1961-1970 роках — голова Ради комітету ветеранів війни. Другою медаллю «Золота Зірка» маршал Радянського Союзу Тимошенко був нагороджений 18 лютого 1965 року за заслуги перед Батьківщиною і Збройними Силами СРСР, у день свого 70-річчя. Помер 31 березня 1970 року. Похований у Москві.

У 1939 брав участь у вторгненні СРСР до Польщі, на завершальному етапі якого, 22 вересня 1939 року комбриг Кривошеїн разом з німецьким генералом Ґудеріаном приймали парад союзних радянських і німецьких військ у місті Берестя. У 1939 - 1940 роках брав участь у Зимовій війні. 4 червня 1940 року Кривошеїну було присвоєно військове звання «генерал-майор». З 1940 року він командував 15-ю механізованою, а потім 3-ю танковою дивізією. З червня 1941 року Семен Кривошеїн учасник Німецько-радянської війни. Брав участь у Курській битві, Вісло-Одерській, Берлінській операціях. Командував 3-м механізованим корпусом (23 жовтня 1943 року перейменований у 8-й гвардійський механізований корпус). 21 серпня 1943 року генерал-майору Кривошеїну присвоєно військове звання «генерал-лейтенант танкових військ». З 10 лютого 1944 року і до кінця війни генерал-лейтенант танкових військ Семен Кривошеїн — командир 1-го За вміле командування корпусом і особисту мужність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 гвардії генерал-лейтенанту танкових військ Кривошеїну присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Після війни Кривошеїн обіймав командні посади у військах, був на викладацькій роботі, керував кафедрою у Військовій академії імені Фрунзе. 1952 року він закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. З 1953 року генерал-лейтенант танкових військ Кривошеїн — в запасі, а потім у відставці. Помер 16 вересня 1978 року. Похований у Москві на Кунцевському кладовищі

В лютому 1907 здає екзамен на атестат зрілості. Після навчання в кадетському корпусі почав військову службу в лютому 1907 року фенріхом (кандидат у офіцери) в 10-му єгерському батальйоні, яким командував його батько. 1907 року пройшов 6-місячний курс у військовому училищі та 27 січня 1908 отримав звання лейтенанта. В 1912—1913 рр. служив у 3-му телеграфному батальйоні. З жовтня 1913 до початку Першої світової війни навчався у військовій академії в Берліні. Після Першої світової війни капітан Гудеріан продовжив службу в рейхсвері, літом 1919 року служив у штабі «Залізної дивізії» в Латвії. З 1938 р. — командувач 16-м армійським корпусом (моторизованим). З лютого 1938 року — генерал-лейтенант, з листопада 1938 року — генерал танкових військ. З серпня 1939 р. — командир 19-го армійського корпусу (моторизованого). Гудеріан також закінчив Казанську танкову школу. За іншою версією він приїжджав туди лише одного разу в 1932 році, де побував на курсах як інспектор. Гудеріан під час спільного німецько-радянського параду з нагоди виводу частин Вермахту з Брест-Литовська та зайняття його Червоною армією. Праворуч — командир 29-ї легкої танкової бригади РСЧА комбриг С. М. Кривошеїн (22 вересня 1939). З 1941 року командувач 2-ю танковою групою у складі групи армій «Центр». Після поразки під Москвою був знятий з посади та звільнений у запас. З березня 1943 р. — генерал-інспектор танкових військ, з липня 1944 р. — начальник Генерального штабу сухопутних військ. У березні 1945 за поразку на радянсько-німецькому фронті звільнений у запас. Гудеріан був взятий в полон американськими військами 10 травня 1945 року в Тіролі. Він був зісланий в Нюрнберг, але виступав на трибуналі лише як свідок. Радянська сторона хотіла висунути йому звинувачення у військових злочинах, але союзники з цим не погодились. В 1946 році Гудеріан був ув'язнений у тюрмі в Аллендорфі, а потім в Нейштадті. В червні 1948 року його було звільнено.