Австро-Угорщина — дуалістична монархія.

Вивчення теми допоможе вам:

• знати дати утворення дуалістичної Австро-Угорщини

• оволодіти і вільно оперувати поняттям "дуалістична монархія"

• охарактеризувати особливості розвитку Австро-Угорщини

План

1. Утворення Австро-Угорщини

2. Політичний устрій країни

3. Особливості економічного розвитку

4. Зовнішня політика Австро-Угорщини

Утворення Австро-Угорщини

В минулому могутня Австрійська імперія на середину ХІХ ст. стала втрачати свої позиції на міжнародній арені. Та і внутрішньополітичну ситуацію важко охарактеризувати як "стабільну". Що ж сталось? Чому відбувся занепад? Причини криються перш за все в самому устрої імперії. Це була клаптикова монархія, де австрійці складали меншість. В такій країні особливо відчутними будуть національні рухи підкорених народів. Таким, до прикладу, був національний рух угорців. Масла у вогонь підливали поразки у війнах. Найбільшими поразками були:

В результаті цих двох поразок, правлячі кола Австрійської монархії були змушені піти на поступки угорцям. Як писав один із тогочасних діячів: "Мир з Угорщиною означає для Австрії бути чи не бути, і цей мир необхідно укладати швидко". І він був укладений дійсно доволі швидко. вже в лютому 1867 р. було підписано австро-угорську угоду, яка перетворила Австрійську імперію на дуалістичну (подвійну) Австро-Угорську монархію, що складалася з двох самостійних у внутрішніх справах держав.

Політичний устрій країни

Австро-Угорщина складалась з двох частин:

1. Цислейтанія (входили Австрія, Чехія, Моравія, Сілезія, Гарц, Істрія, Трієст, Далмація, Буковина, Галичина та Крайна

2. Транслейтанію (включала Угорщину, Трансільванію, Фіуме й Хорвато-Славонію)

Імператор Австрії водночас був і королем Угорщини, правителем єдиних королівсько-імператорських інститутів — військового відомства, іноземних справ і фінансів. Австрія та Угорщина мали свої парламенти й уряди, склад яких затверджувався імператором. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За австрійською конституцією рейхсрат — двопалатний парламент (Палата панів і Палата депутатів, усього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник. Палата депутатів формувалася за результатами виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1907 р. було запроваджено загальне виборче право

Особливості економічного розвитку

Зовнішня політика Австро-Угорщини