Великий князь московський Іван ІІІ почав титулуватися "Государем і ватаким князем усієї Русі", а в 1489 р. вперше зауважив великому князеві литовському й королю польському: "Наші города, і волості, і землі, і води король за собою держить».Такі претензії московського правителя вкрай загострили відносини між Москвою й Литвою та спричинили майже безперервну низку війн початку XVI ст.(1500-1503, 1507-1509, 1512-1522 рр.; 1534-1537 рр.), які були продовженням протистояння попереднього століття.

У результаті, спираючись на підтримку удільних чернігово-сіверських князів, що були переважно нащадками Рюриковичів, Московія збільшила свої володіння за рахунок Чернігово-Стародубського і Новгород-Сіверського князівств. Усіх, хто був невдоволений цим приєднанням, московські воєводи вбили або захопити в полон. Новопреєднані землі було поділено на повіти на чолі з воєводами. Удільні князі, що перейшли до Московії, отримали службу й володіння від великого московського князя. У 1523 р. Новгород-Сіверське князівство було ліквідоване.

Північне Причорномор'я та Крим у складі Золотої Орди утворювали окремий улус (область). Від кінця XIII ст. монгольські хани дедалі частіше обирали Крим для постійного проживання. Одним із таких місць було місто Солхат (Крим, тепер Старий Крим). У перекладі з кримськотатарської «кирим» означає рів, укріплення. Згодом ця назва поширилася на весь півострів.

Утвердження монголів на цих землях згодом посприяло й поширенню там ісламу, яке започаткував брат Батия золотоординський хан Берке (1209-1266), що особисто прийняв цю релігію і всіляко поширював її серед підданих. Поширення ісламу мало двоякі наслідки. З одного боку південноукраїнські землі на тривалий час долучилися до території поширення ісламської цивілізації, а Україна, розділена навпіл, стала прикордонням між християнською та мусульманською цивілізаціями. З іншого — це сприяло утворенню з етносів, що населяли Крим і Причорномор’я, кримськотатарського народу, формування якого завершилося в XVI ст.

Виникнення Кримського ханства пов’язане в ім’ям хана Хаджі-Гірея (1428-1466 рр.).Хаджі-Гірей зміг, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 або 1455 р. По смерті Хаджі-Гірея після міжусобиці влада перейшла до його сина Менглі-Гірея (1468—1514 рр.). Проте його влада була хиткою. На ханський престол претендували представники інших знатних родів. Менглі-Гірея було позбавлено влади та ув’язнено. Бунтівний бей Емінех звернувся по допомогу до турецького султана. Останній, скориставшись цим, оволодів у 1475 р. всім Південним узбережжям Криму та фортецею Азов у гирлі річки Дон.

Менглі-Гірей, що опинився на волі, був змушений визнати зверхність султана, а Кримське ханство 1478 р. стало васалом Османської імперії.

У Кримському ханстві склалася своєрідна система управління, яку частково було запозичено з ісламських країн. На чолі держави стояв хан — «Великий хан Великої Орди та престолу Криму і Степів Кипчаку». Хан як спадкоємець Магомета користувався правом верховного володіння землею. Частина землі була в безпосередній власності хана, яку він міг передати в спадок. Крім того, ханові належали всі соляні озера, а також необроблені землі. Основну частину прибутку хана складали надходження від торгівлі трофеями та людьми, що були захоплені в полон під час походів. Другим і третім за значенням після хана були офіційно оголошений спадкоємець — калга-султан і нуреддін-султан. Вони обидва мали значні володіння, а їхня влада відрізнялася від ханської лише тим, що вони не мали права карбувати власну монету.

Ясир — бранці полонені, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польщу, Московську державу.

Козак — слово тюркського походження, що означає: вільна озброєна людина. Спочатку застосовувалася для назви мешканців Дикого Поля, які на цій території на свій страх і ризик займалися різними промислами. Згодом стало позначати соціальний стан.

Через нищівні татаро-турецькі набіги постало питання захисту південних кордонів володінь Литви та Польщі. Однак Вільно й Краків виявилися не готовими вжити рішучих заходів для припинення набігів. Населенню українських земель довелося майже самотужки вирішувати це складне завдання. Опір українського населення став одним із важливих чинників формування українського козацтва, перша згадка про яке у письмових джерелах датується 1492 р. (Деякі історики називають 1489 р.)