Загальна характеристика розвитку культури:

1) була збережена культурна основа другої половини XVI — першої половини XVII ст.;

2) культура розвивалася в умовах існування української державності — Гетьманщини;

3) підтримка української культури з боку гетьманів;

4) тенденція культури до набуття світського характеру;

5) з початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру;

6) відчутний вплив західноєвропейського бароко.

Освіта

• Початкову освіту здобували в початкових школах (Лівобережжя), братських школах (Правобережжя), єзуїтських школах для шляхти (Правобережжя). Вчителями виступали й так звані мандрівні дяки, які переходили з місця на місце.

• Закладами середньої освіти були Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми (Лівобережжя), Львівський, Каменецький, Луцький тощо єзуїтські колегіуми (Правобережжя).

• Вищу освіту давали Львівський університет та Києво-Могилянський колегіум (з 1701 р. — академія). Колегіум був відкритий для всіх верств населення, але серед учнів переважали діти козацької старшини, багатих козаків, духовенства та міщан.

Це цікаво! Київський колегіум став взірцем для створення вищих навчальних закладів у Яссах (1640 р.) та Москві (1687 р.)

Проте у XVIII ст. в освітній сфері відбулися негативні зміни: після Полтавської битви скоротилася кількість студентів Києво-Могилянської академії; звільнили «неблагонадійних» викладачів; царський уряд заохочував переїзд до Росії талановитих учених, митців, церковних діячів.

Наука

• Починає розвиватися філософія як самостійна наука.

• Відбувається формування історичної науки: «Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов’яно-руського народу» (1647 р.) фактично став першим систематизованим підручником із вітчизняної історії.

• Учені Києво-Могилянської академії провели перші археологічні дослідження — розкопки Десятинної церкви в Києві; відбувалася реставрація храмів часів Київської Русі.

Книгодрукування

Поширення грамотності серед населення спри­яло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкар­нею в Україні з 13 існуючих була Києво-Печерська. На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні. Найбільшими видавничими центрами залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Важливу роль відігравала й Чернігівська друкарня. Книги друкувалися українською, церковнослов'янською, латинською та польською мовами. Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду Російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зро­бив книжки більш доступними для широкого кола читачів.

Від другої половини XVII ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього періоду характерними були такі риси:

• зберігався зв'язок літератури з релігійним світоглядом;

• мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;

• усе виразніше проявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;

• головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв'язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко. Найбільш яскраво барокові риси проявляються в поезії. Пое­тичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних. Громадсько-політична поезія пов'язана з Національно-визволь­ною війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. Творцями релігійно-філософської поезії були представники духів­ництва — Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало. С. Яворський, Ф. Прокопович та ін. У творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напрямку найбільше проявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей. Важлива роль належить діяльності Климентія Зиновіїва, він був першим українським поетом хто оспівав працю. Також він уславився як один з перших фольклористів.

Великою популярністю користувалися епі­грами - жанр сатиричної поезії; невеликий вірш, дотепний чи дошкульний змістом. Значної популярності набула й сатирична віршована література. Серед прозової літератури найбільше зна­чення залишається за полемічною богословсь­кою. До богословської літератури належать і проповіді. Їх авто­ри викривають вади суспільства, засуджують аморальні вчинки, дають настанови щодо правильного життя. Так, вони схвалювали вірність православ'ю, прагнення миру, злагоди та спокою, засуджу­вали підступність, зрадливість, лицемірство, моральну розпусту. Продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис житій свя­тих). Великий пласт літературного доробку складає історична літе­ратура. Серед неї слід виділити «Синопсис» (1674 р.) — короткий нарис історії України та Московії від найдавніших часів до остан­ньої чверті XVII ст. (автор невідомий).

Козацькі літописи. У XVIII ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до подій Національно-визвольної війни. У 1702 р. з'явився перший такий твір — «Літопис Самовидця», створений одним із діячів часів Руїни Р. Ракушкою-Романовським. Найпопулярнішими творами ста­ли праці С. Величка «Сказання про козацьку війну з поляками» та «Повість літописна про малоросійські та частково інші події» і Г. Граб'янки «Дійствія презільної брані» («Події визначної війни»).

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися —нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народно-побутова частина вертепного дійства. Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов'язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярнішими драмами були «Комедія на день Рождества Христова» Д. Туптала та «Слово про збурення пекла». Шкільна драма поступово ускладнюва­лася, виникали її різноманітні форми — повчальні та історичні драми тощо. Під час вистав використовувалися декорації, бутафорії, сценічні ефекти. Найдавніша українська драма, що в повному обсязі збереглась до нашого часу, датується 1674 р., називається вона "Про Олексія, чоловіка Божого". 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму - твір Феофана Прокоповича "Володимир".

Музика

• Києво-Могилянська академія була провідним осоередком розвитку музичного мистецтва, де навчання музиці та співу вважалось обов'язковим предметом. У хорі студентів налічувалось близько 300 осіб. Музичні класи відкривалися і в колегіумах. Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові. Особливого розвиненим музичне мистецтво було при дворі останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, де існував професійний оркестр та оперний театр. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.

• Поширення козацьких маршових пісень.

• Поширення серед міського населення кантів або псалмів — побутового багатоголосного пісенного жанру, що широко використовувався в шкільному театрі та вертепі.

• Триває розвиток партесних (багатоголосних) співів.

• Розвиток музичної теорії: український композитор Н. Дилецький створив «Музичну граматику».

• Виникнення цехів музикантів, що обслуговували урочисті церемонії, військові походи та розваги.

Архітектура українського бароко

Загальноєвропейські риси бароко в Україні втілювались дуже своєрідно. Для бароко характерні ускладнення об’ємно-просторових композицій, неординарне художньо-декоративне рішення, тонке моделювання прикрашуваної поверхні та пластичні переходи одного елементу декору в інший. Для архітектурних споруд, що постали за тих часів дослідники використовують термін козацьке бароко. Характерні риси українського бароко, його композиційні і структурні особливості, об’ємність і вишуканість гарно уживаються з подібним явищем у тогочасній Європі, проте мають виключно етнічні особливості з огляду на те, що архітектура в нашому краї на той час була вже достатньо багатою, і нововведення в декорі накладалися на усталені бачення будівництва. Найбільшого розвитку українське бароко досягло за Івана Мазепи. Його коштом було споруджено близько десяти храмів. Багато храмів збудовано коштами інших гетьманів та козацької еліти. За рахунок стародубського полковника Михайла Миклашевського було збудовано кілька храмів по дорозі з Стародуба до Києва. Справжніми шедеврами стали споруди Преображенського собору Мгарського монастиря Лубен, Хрестовоздвиженський собор у Полтаві, Покровський у Харкові, Спасо-Преображенський в Ізюмі, церква Катерини в Чернігові.

Найсуттєвішою відмінністю барокового храму від храму княжого, було те, що він не мав чітко вираженого фасаду, був однаковий з усіх боків. Внутрішній простір був позбавлений чітких меж, стіни вигинаються, подрібнюються, створюючи враження нескінченності. Характерною рисою розвитку архітектури зазначеного періоду було зростання уваги до цивільних споруд, наприклад корпус Київської академії. Одним з найвидатніших архітекторів тих часів був Йоган Шедель, який і спроектував другий поверх з церквою над корпусом Київської академії.

Образотворче мистецтво

Найвидатнішими майстрами графіки кінця XVII - початку XVIII ст. були Олександр та Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський. Саме цим майстрам належать величезна кількість першокласних графічних творів, сповнених символічного змісту та пишної алегоричної театральності. В 1702 р. в Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Український іконопис зазнав меншого впливу бароко ніж графіка. Найвидатнішими майстрами малярства були Іван Руткович, Йов Кондзелевич. Варто зазначити, що іконопис продовжував грунтуватись на руську живописну традицію. Від тих часів збереглось чимало безіменних іконописних шедеврів. Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою. Найчастіше народні іконописці звертались до образу Божої Матері. Великого поширення набула ікона Покрови. Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, яскравим прикладом є портрет полковника Михайла Миклашевського та Григорія Гамалії. Особливо популярним було зображення козака Мамая, протягом XVIII ст. його можна було побачити в кожній українській хаті.

Українська культура не замикалася в національних межах. Українські студенти навчалися в європейських університетах, випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв’язки сприяли збагаченню духовного світу українців.