Освіта і наука

Українська культура другої половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, продовжувала успішно розвиватися. Особливість розвитку української культури другої половини XIX ст. полягала в тому, що з середини XIX ст. у культуротворчих процесах вимальовуються певні закономірності, властиві багатьом народам Європи, що перебували під імперською владою й торували шлях до незалежності. Якщо в першій половині XIX ст. пошук шляхів еволюції національної культури спирався насамперед на національну минувшину, її ідеалізацію (особливо козацько-гетьманської доби), то в другій половині XIX ст. відбулася трансформація суто культурницького руху в рух національно-визвольний, завданням якого стало вирішення широкого спектру соціально-економічних і політичних проблем - від повалення самодержавства та скасування кріпацтва до створення інфраструктури української культури. До особливостей розвитку культури варто також віднести такі особливості:

• буржуазні реформи в імперіях створили кращі умови для культурного розвитку;

• завершення промислового перевороту зміцнило матеріальну базу, стимулювало розвиток освіти й науки;

• значна роль підприємців-меценатів, що виділяли суттєві кошти на розвиток культури;

• народницька ідеологія спрямувала увагу інтелігенції на селянство, сприяла вивченню проблем етнографії. мови,фольклору;

• національний рух об’єднував культуру в обох імперіях.

Характерною рисою освіти на українських землях в складі двох імперій (Російської та Австро-Угорської) стало те, що кількість україномовних шкіл була недостатньою для потреб українського населення. Наведемо приклади.

На території Наддніпрянщини, за освітньою реформою 1864 р. діяли народні училища (початкові заклади освіти). До речі, процеси модернізації сприяли збільшенню кількості закладів початкової освіти. в 1900-1911 рр. їх кількість збільшилась на 40%. Однак навчальна програма і російська мова викладання не сприяли високій якості освіти. Неписемними залишалось 24 % населення.