Персоналії

Микола Міхновський (1873 - 1924) - ідеолог українського самостійництва, адвокат, публіцист. Діяч Української Республіки і організатор її війська, збройних сил. Представник священницького роду Міхновських. Член Братства тарасівців, засновник Української народної партії (1902), один із лідерів Української демократично-хліборобської партії, член Братства самостійників. Один з популяризаторів словосполучень «козаки-українці» і «українці-козаки» в якості назви і самоназви представників українського народу. Прихильник розпаду Російської імперії і перетворення її на спільноту пов'язаних спільною історією країн і народів. Автор брошури «Самостійна Україна» (1900), підготував проект Конституції (1905)

Антонович Дмитро Володимирович (псевдоніми Войнаровський, Муха, Шельменко; (1877 - 1945) - український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Володимира Антоновича. Закінчив Харківський університет. Був одним із засновників і лідерів Революційної української партії (1900 - 1905 pp.), редактором її видань «Гасло» і «Селянин». З 1905 р. - один із керівників Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). З 1912 р. викладав історію у Київській школі мистецтв.

У 1917 р. Д. Антонович був обраний товаришем голови Київської міської думи, членом Центральної ради і водночас працював редактором органу УСДРП «Робітнича газета» і партійного часопису для селян «Воля». В 1918 р. очолював Міністерство морських справ в уряді В. Голубовича. За часів Директорії був міністром мистецтв, а потім - головою дипломатичної місії УНРеспубліки в Італії.

Після падіння Директорії залишився в еміграції, де активно займався науковою і викладацькою роботою. Упродовж багатьох років читав лекції з історії українського мистецтва в Українському вільному університеті у Празі.

Володимир Винниченко (1880 - 1951) - український політичний та громадський діяч, прозаїк, драматург та художник. У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де став членом Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправленні революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги, Винниченку, за допомогою товаришів, вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом із Михайлом Грушевським видає часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Чикаленко Євген (1861-1929) - видатний громадський і політичний діяч, меценат, теоретик і практик сільського господарства. Навчався на природничому ф-ті Харківського ун-ту, 1884 за участь в українському національному русі на 5 років засланий у рідне село. 1894 переїхав до Одеси, 1900 - у Київ. Належав до Громади, УДП (з 1904), УРДП (з 1905), ТУП (з 1908). Чикаленко був видавцем щоденних українських газет «Громадська думка» (1906), «Рада» (1906-1914), фінансував багатьох українських письменників і науковців, виділив 25 тис. рублів на будівництво студентського гуртожитку в Львові тощо. У роки Першої світової війни зазнав переслідувань з боку властей. Член УЦР, був в опозиції до її соц. курсу. З 1919 Чикаленко на еміграції в Австрії та Чехо-Словаччині. Очолював термінологічну комісію при Українській господарській академії в Подєбрадах. Чикаленко - автор «Розмов про сільське господарство», «Розмови про мову», «Спогадів» (1925-1926), «Щоденника 1917-1919» (1931).