СЛОВНИК
Політизація національного руху — зростання інтересу до участі в політиці окремих соціальних груп та індивідів. Зміни в свідомості і поведінці, що відбуваються в результаті панівного впливу політики на всі сфери їхньої життєдіяльності.
Політична партія — це організована група однодумців, що представляє інтереси певної частини народу і має головною метою їх реалізацію шляхом завоювання влади або участі в її здійсненні.
Робітничий і селянський рухи
Причини:
Суперечливий характер модернізації.
Численні патріархальні й кріпосницькі пережитки в соціально- економічному і політичному ладі країни.
Погіршення становища селян у зв’язку з голодом 1902 р.
Зниження життєвого рівня фабрично-заводських робітників у зв’язку з кризою 1903-1905 рр.
Зростання рівня безробіття.
Відсутність досконалого фабричного законодавства, що давало можливість для безкарних зловживань фабрикантів і заводчиків.
Зміни в свідомості робітників, посилення їхнього прагнення до організації з метою захисту своїх інтересів.
Страйкова боротьба в Західній Європі.
Основні виступи:
Селянські виступи на Полтавщині та Харківщині у 1902 р. (підпалення поміщицьких садиб, цукроварень, інших підприємств).
Першотравневий масовий робітничий страйк 1900 р. в Харкові та 10-тисячна демонстрація, що проходили не лише під економічними, а й під політичними гаслами.
Страйк робітників південних міст імперії, у т. ч. українських влітку 1903 р.
Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель.
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
Прихід до українського руху молодого покоління діячів, яких не влаштовало старе культурництво громадівців.
Розгортання російського, польського і єврейського суспільно-політичних рухів в Україні.
Соціально-економічні зміни другої по ловини ХIХ ст. — індустріалізація економіки, пролетарізація,обезземелення
селянства, загострення соціальних протиріч і політизація суспільства.
Перша українська політична партія в Наддніпрянській Україні була створена студентами Харкова 1900 р. - Революційна українська партія (РУП).
Члени партії: Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Д. Познанський, Ю. Коллард - загалом близько десяти осіб.
Очолив партію: Д. Антонович.
Гасло РУП: вислів одного з провідних європейських соціал-демократів Є. Бернштейна: «Рух - усе, мета - ніщо».
Першим політичним маніфестом РУПівців була промова Миколи Міхновського, виголошена ним на Шевченківських святах 1900 р. в Полтаві та Харкові. Вона вийшла окремою брошурою у Львові під назвою "Самостійна Україна".
У промові проголошено гасло: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна, від Карпатів аж по Кавказ». Державна самостійність єсть головна умова існування націй, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері національних відносин. Україна - для українців. Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас».
Брошура справила неабияке враження в Україні. Із брошурою М. Міхновського пов’язують зародження українського націоналістичного руху в Наддніпрянщині, учасники якого рішуче боролися за повну самостійність України (самостійники).
У 1903 році РУП очолив Микола Порш. Керівники РУП виступили з критикою брошури Міхновського, визнали її проголошення помилковим. Гасло самостійності України було відкинуто і замінено вимогою національно-територіальної автономії України в межах Російської імперії. Така еволюція аж ніяк не влаштовувала настроєну вкрай націоналістично групу під проводом М. Міхновського, тому в 1902 році вона відкололася від РУП і утворила окрему партію - Українську народну партію (УНП), започаткувавши існування націоналістичної течії в українському русі.
Засновники: М. Міхновський та його однодумці (брати Шемети, О. Макаренко, І. Бойко та ін.)
Програмний документ: “Десять заповідей”
Основне гасло: «Україна для українців»
Мета: утворення самостійної демократичної держави - України
Основний засіб здобуття незалежності: збройне повстання.
“Десять заповідей” М. Міхновського звернені до третьої генерації української інтелігенції, яка має заснувати нову, самостійну Україну.
Єдина й неподільна від Карпат і до Кавказу самостійна, вільна Українська Демократична Республіка - це національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.
Усі люди - твої брати, але москалі, ляхи та жиди - вороги нашого народу, доки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців. Отже, проганяй звідусіль з України чужинців -гнобителіа.
4. Усюди й завжди вживай українську мову. Нехай ані дружина твоя, ані діти не дають поганити твоєї господи чужинцям-гнобителям.
5. Шануй діячів, рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде твоєму народові й тобі.
6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інггересів.
7. Не стань ренегатом-відступником.
8. Не обдирай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх.
10. Не бери собі дружину з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо це додає їм сили й відваги; не підтримуй гнобителів наших, бо зрадником станеш».
Висновки
Більшість українських партій формувалися за національним принципом, а не за соціальним.
Лідером формування національних партій була українська інтелігенція.
Політичні партії відображали інтереси різних груп населення.
Ідея державностi України була представлена двома формами держави: самостiйна українська держава, автономiя України у складi федеративної Росiї.
Право Українин а самостiйну державу вiдстоювала до кінця лише Українська народна партія (УНП).
Українські національні партії були слабкими організаційно, не мали практичного досвіду революційної боротьби.
Революція 1905—1907 рр. у Російській імперії зіграла роль каталізатора у формуванні політичних партій, груп, громадських організацій і національнодемократичних рухів. Особливістю політичного процесу в Україні було те, що водночас із появою українських політичних партій тут були створені і діяли філіали загальноросійських партій різного напряму: від ліворадикальних, демократичних до монархічних. Окремі з них активно виступали за збереження монархії і “єдиної, неподільної” Російської імперії. Їхню діяльність широко підтримували урядові особи, навіть високого рангу.
Демонстрація чорносотенців в Одесі
Чорносотенці - члени крайньо правих організацій у Росії в 1905 -1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму: «Православ'я, самодержав'я, народність».
Головна з чорносотенних оргнізацій - Союз Русского Народа на чолі з лікарем О. Дубровіним у Петербурзі