Embedded Files
- Причини революції і початок 1905-1907 рр.
- Основні революційні події 1905-1907 рр. в Україні
- Національно-визвольний рух України в роки російської революції
- Діяльність українських парламентських громад у І та II Державних Думах. «Українське питання» в III і IV Державних Думах
- Причини революції і початок 1905-1907 рр.
Причини революції:
погіршення соціально-економічного становища внаслідок економічної кризи 1900-1903 рр.;
невдоволення політикою самодержавства (невирішені аграрне, робітниче, національне питання, необхідність здійснення політичної реформи);
відсутність демократичних свобод;
поширення ідей марксизму, діяльність революційних організацій.
Відступ росіян після битви під Мукденом
Остаточно підірвала авторитет самодержавства і стала каталізатором до революції поразка Росії у війні з Японією 1904-1905 рр.
Привід до початку революції:
У неділю 9 січня 1905 р. в Петербурзі зібралася велелюдна, але мирна демонстрація протесту проти дій імперського уряду. Однак її розігнали, стріляючи на ураження, царські війська. Ця подія увійшла в історію під назвою «Кривава неділя».
Це цікаво! 2,5 тисячну мирну демонстрацію робітників очолював відомий священик Георгій Гапон і князь Ільніцький. Перед Зимовим палацом демонстрантів атакувало царське військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб та близько 300 поранено; ймовірно ці цифри занижено. Ці події викликали обурення в Росії; ця дата вважається початком революції 1905 року.
2. Основні революційні події 1905-1907 рр. в Україні
2. Основні революційні події 1905-1907 рр. в Україні
Мітинг під час Всеросійського жовтневого страйку в м.Харков. 1905 р.
У відповідь на «Криваву неділю» масові виступи охопили багато регіонів імперії, зокрема українські землі. У найбільших містах України - Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві - розпочалися страйки, утворилися ради робітничих депутатів та профспілки. Ради та профспілки висунули такі вимоги: встановлення робітничого контролю над виробництвом, 8-годинний робочий день, зниження цін на товари у фабрично- заводських крамницях тощо.
Початок жовтня 1905 р. - загальноімперський політичний страйк, до якого в Україні долучилися робітники та службовці Катеринослава, Києва, Одеси, Миколаєва тощо (в середині жовтня в Україні страйкувало понад 120 тис. робітників).
Мітинг на броненосці «Потьомкін»
У червні 1905 р. вибухнуло повстання на чорноморському панцернику «Князь Потьомкін-Таврічеський» під проводом українців Григорія Вакуленчука і Панаса Матюшенка. Коли ж до нього наблизилася каральна ескадра російського флоту, то її матроси відмовилися відкривати вогонь по кораблю повсталих.
15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту. їх очолив лейтенант П. Шмідт (крейсер “Очаків”). Повсталі висунули вимоги до царя - скликати Установчі збори. Після 13-годинного бою виступ було придушено. П. Шмідта і його найближчих помічників заарештовано і за вироком військово-морського суду розстріляно.
Група учасників повстання саперів у дворі Лук’янівської в’язниці в м.Київ. 1905 р.
18 листопада 1905 р. в Києві озброєні солдати трьох рот саперної бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Борисом Жаданівським, приєдналися до страйкуючих робітників Південноросійського заводу. Урядові війська відкрили вогонь по колоні. Загальні втрати з обох сторін становили понад 250 осіб. Б. Жаданівського засудили до розстрілу, який потім замінили на безстрокову каторгу. Збройні виступи військових відбувалися також в інших гарнізонах. Узагалі в 1905 р. в Наддніпрянщині у виступах солдатів і матросів узяли участь близько 15 тис. осіб.
Під тиском подій імператор Микола II видав Маніфест 17 жовтня 1905 р., що проголошував:
громадянські свободи
дозволяв створювати політичні партії та громадські організації
передбачав скликання парламенту Російської імперії - Державної Думи.
Після опублікування Маніфесту утворилася низка політичних партій. До збереження імперії закликали монархісти, компромісу з владою - ліберали, ліквідації самодержавства - ліві політичні сили із соціалістичними гаслами. Активізували свою діяльність і українські політичні партії.
Маніфестація 17 жовтня 1905 р. Художник І. Рєпін
Це цікаво! Маніфест 17 Жовтня населення сприйняло по-різному. Частина раділа, висловлювала подяку цареві й відправляла молебні по церквах на знак подяки, сподіваючись, що прийде конституція і почнеться нова доба в історії Російської імперії, в тому числі й України. Натомість революційні групи вважали, що цей маніфест є тільки перервою у боротьбі уряду з революцією, й вони поставилися до нього вороже. Але була ще частина населення (праві монархісти; особи, наближені до царського дому), які вважали, що маніфест був проголошений внаслідок насильства над царем і вимагали збереження царського самодержавства у повній силі.
3. Національно-визвольний рух України в роки російської революції
3. Національно-визвольний рух України в роки російської революції
У Наддніпрянській Україні після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня ситуація залишалася напруженою. Радикали організовували мітинги, закликаючи до повалення монархії. Відбувалися єврейські погроми, організовані чорносотенцями. Останні вважали євреїв, які становили велику частку професійних революціонерів, винуватцями революції. Наймасштабніші погроми відбулися в Києві, Одесі, Катеринославі та містах Донбасу.
Поява Маніфесту 17 жовтня суттєво змінила суспільно-політичне життя як Російської імперії в цілому, так і Наддніпрянської України. Проголошені ним політичні свободи сприяли появі нових легальних загальноросійських партій. Ліберали утворили «Союз 17 жовтня» (октябристи) та Конституційно-демократичну партію (кадети). Найвпливовішою організацією консерваторів-чорносотенців став «Союз руського народу». Загальноросійські партії соціал-демократів та соціалістів-революціонерів стали легальними й використали це для посилення боротьби із самодержавством. Усі загальноросійські партії активно діяли в Наддніпрянщині. Українські політичні партії також перейшли від нелегальної роботи до відкритої пропаганди й діяльності. У роки революції найактивнішою з-поміж українських партій була УСДРП (С. Петлюра, Д. Донцов, Л. Юркевич).
СЛОВНИК
Чорносотенці - спільна назва членів крайньо правих організацій у Росії в 1905-1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.
Розправа над селянами у Великих Сорочинцях. Художник І. Шульга
Якийсь час після опублікування Маніфесту революційний рух не згасав. У Великих Сорочинцях, що на Полтавщині, селяни в грудні 1905 р. на кілька днів захопили владу, обрали селянський комітет і встановили свої порядки. Проте зазнали поразки у сутичці з надісланими каральними загонами (загинули 63 особи). Згодом цю подію назвали Сорочинською трагедією.
Грудень 1905 р. - збройні виступи робітників Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва з метою захоплення влади, організовані більшовиками, анархістами та частиною меншовиків та есерів (ці виступи були придушені урядовими військами, а їх організатори й активні учасники засуджені або страчені).
Маніфест 17 жовтня сприяв ослабленню революційного та піднесенню національно-культурного руху на українських землях. Фактично перестали діяти Валуєвський циркуляр та Емський указ. Патріоти засновували українські видавництва, друкували українською мовою газети і журнали. 1905 р. в місті Лубни почала виходити перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб».
Першою щоденною українською газетою стала «Громадська думка» (м. Київ). Коли ж у 1906 р. вона була заборонена до друку, то її перейменували на «Раду» і видавали до 1914 року. Фінансував видання землевласник, громадський діяч і меценат української культури Євген Чикаленко. Загалом упродовж 1905-1907 рр. виходило близько 20 україномовних періодичних видань.
Наприкінці 1905 р. у Наддніпрянщині почали відкривати філії товариства «Просвіта». Перша «Просвіта» була відкрита в Одесі 30 жовтня 1905 р. Вона мала власну бібліотеку, створила окремий фонд для видання книжок. Головні центри товариства «Просвіта» працювали в Києві, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. Їх очолювали відомі діячі української культури: у Чернігові - М. Коцюбинський, у Полтаві - П. Мирний, у Миколаєві - М. Аркас.
Близько чотирьох сотень членів налічувало товариство «Просвіта» в Катеринославі. Там робота проводилася в чотирьох секціях: драматичній, вокально-музичній, літературній та бібліотечній.
Згодом відкрили й читальню. «Просвіта» у Кам’янці-Подільському домоглася права ввести українську мову в початкових школах. Того самого року з’явилося товариство «Просвіта» і в Києві, де його започаткували видатні діячі української культури Борис Грінченко, Микола Лисенко, Григорій Коваленко та ін. Історик Микола Аркас організував «Просвіту» в Миколаєві. Організовувати «Просвіти» було нелегко, бо кожне товариство повинно було затверджувати власний статут і діяти як самостійна організація чи філія. У зв’язку із цим доля кожної організації повністю залежала від місцевого губернатора. І все ж попри всі перешкоди на середину 1907 р. в Україні вже діяло 35 осередків «Просвіти». Там, де це вдавалося, діячі «Просвіти» налагоджували контакти з українським селом. У Катеринославській і Полтавській губерніях діяла мережа сільських хат-читалень.
«Просвіти» не лише поширювали українську літературу, а й ідеї та знання, покликані витягти село з відсталості. Цьому сприяла праця просвітян у сільських кооперативах. Кооперативи допомагали селянам здобути елементарні знання з агротехніки, взагалі навчити використання хоча б певною мірою досягнень науки. Діячі «Просвіти», займаючись щоденними господарськими справами і поширюючи українознавчу літературу, «українізували» кооперативи.
Відбулися зміни в освіті: у деяких школах почали навчати українською мовою; в Одесі Олександр Грушевський (брат Михайла Грушевського) викладав історію України, а в Харкові Микола Сумцов - історію української літератури. У Києві в 1907 р. було засноване Українське наукове товариство (УНТ), яке очолив Михайло Грушевський. Без штучних обмежень з боку влади пожвавився кооперативний рух.
СЛОВНИК
«Просвіти» - українські громадські організації культурно-освітянського спрямування.
Це цікаво! «Просвіти» відігравали важливу роль у розвитку національного та суспільного руху в Наддніпрянській Україні. Яскраву оцінку діяльності цих українських громадських культурно-освітянських організацій дав відомий український поет Олександр Олесь:
О, як я вірити хотів би в ту годину,
В той день ясний, після негод,
Коли зогріють, як дитину,
«Просвіти» наші весь народ.
4. Діяльність українських парламентських громад у І та II Державних Думах. «Українське питання» в III і IV Державних Думах
4. Діяльність українських парламентських громад у І та II Державних Думах. «Українське питання» в III і IV Державних Думах
Микола II вітає депутатів І Державної думи
І Державна Дума розпочала роботу в 1906 році. Українські політичні партії, за винятком радикальної та демократичної, бойкотували вибори. У результаті від України було обрано 102 депутати. Українці створили в Думі для відстоювання своїх інтересів Українську парламентську громаду на чолі з І. Шрагом, до складу якої увійшли 42 особи. Програму думської громади обґрунтував М. Грушевський.
Програма передбачала:
надання права на національно-територіальну автономію України зі своїм обласним сеймом;
запровадження української мови в народній школі як мови викладання тощо.
Українська громада збиралася поставити ці вимоги перед Думою, проте здійснити цю акцію не вдалося у зв’язку з розпуском І Державної думи 8 липня 1906 р.
Зала засідань Державної Думи
У виборах до II Державної Думи (1907 р.) взяли участь усі українські політичні партії. У результаті Україну в Думі представляли 102 депутати. Українські делегати створили свою фракцію Українську думську громаду, яка видавала часопис «Рідна справа. - Думські вісті» і налічувала 47 осіб, більшість яких становили селяни.
Українська думська громада вимагала:
автономії України:
запровадження української мови в систему освіти та державного управління;
створення кафедр української мови, літератури, історії в університетах; запровадження української мови в учительських семінаріях із метою підготовки викладачів
Оскільки II Державна Дума була так само непідконтрольна уряду, як і перша, Микола II 3 червня 1907 р. оголосив про її розпуск та прийняття нового виборчого закону, що забезпечив перевагу в Думі землевласникам та буржуазії. Ця подія стала державним переворотом і, по суті, відновила самодержавство. 3 червня 1907 р. вважають днем поразки революції.
ВИСНОВКИ
Революція 1905 -1907 рр. була однією з найважливіших подій суспільно-політичного життя Російської імперії та вплинула на розвиток усіх народів, що перебували в її складі.
У роки революції активізувався й політизувався український національний рух, позитивні зрушення відбулися в національно-культурному житті українців.
Участь у діяльності І та II Державних дум дали змогу українцям Наддніпрянщини вперше набути досвіду парламентської діяльності. І хоча жодного закону, корисного для України, прийнято не було, депутати-українці, об’єднавшись у громаду, мали можливість висловити національні потреби народу і закарбувати їх у суспільній думці.
Page updated
Google Sites
Report abuse