Посилення колоніальної політики Російської імперії

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і репресій. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя в Лебедині, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідування зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. Після початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя. Заохочувалися доноси.

СЛОВНИК

Терор — розправа з політичними противниками шляхом насильства.

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп чи прошарків, етнічних спільнот із метою встановлення панування або зламу опору.

Поступово звужувалася влада гетьмана:

• воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України.

• Для нагляду за гетьманом був приставлений царський міністр-резидент (від 1710 р. їх уже було двоє).

• У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки російської армії.

• У 1708—1709 рр. запроваджується губернський устрій при збереженні полково-сотенного. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції.

• У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким у цьому процесі відіграв роль царський представник. У старшину почали обирати іноземців, яких поступово стала більшість. А згодом Петро І сам наказав призначити свого соратника Петра Толстого ніжинським полковником, а Антона Ганського — київським, тим самим присвоївши право призначати старшину і порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині.

• Росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що спричинило виникнення великих територій, непідконтрольних гетьману.

• 1720 р. Петро І обмежив функції генерального суду.

Посилилося втручання російського уряду в економічне життя:

• Українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти, і то не українськими купцями.

• Заборонялося ввозити певні товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а купувати замість них продукцію російських фабрик.

• запроваджувалося особливе мито для російської казни.

• 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні гроші, щоб срібні і золоті залишалися в обігу населення Росії і якомога більше зосереджувалися в державній казні».

• Запоріжжю оголошена економічна блокада.

Козаки стали частіше використовуватися за межами Гетьманщини:

• На будівництві Волго-Донського каналу працювало 10 тис. козаків, Ладозького каналу — 12 тисяч, укріплень уздовж річки Терек — 10 тисяч, фортеці Св. Хреста на Кавказі — 10 тисяч, Санкт-Петербурга та інших містах. На цих роботах загинула третина козаків.

• Тільки за п’ять років (1720—1725 pp.) на державних роботах загинуло 20 тис. козаків. Крім того, Петро І залучив козаків до Дербентського походу 1725р., у якому із 6790 козаків загинуло 5183 тощо.

• У той же час господарства козаків на батьківщині занепадали. Населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ.

Крім того, поширеними були утиски і в культурній сфері:

• Із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя.

• Заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних, а в тих, що друкувалися «щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було». Цим самим цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації і духовному поневоленню українського народу.

• 1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковно-слов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

• 1720 рік. Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.

• 1720 року. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб – "во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".

• В офіційних актах царського уряду Гетьманщину починають називавати "Малоросією", "Малою Руссю", "Малоросійським краєм".

• У 1709 р. при гетьмані було запроваджено посаду міністра-резидента, який мав спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду; ним став А. Ізмайлов.

• Резиденція гетьмана була перенесена ближче до російського кордону — до Глухова; тут перебували два російські полки, підпорядковані безпосередньо міністру-резиденту.

• Петро І самостійно призначав генеральну і полкову старшину, в тому числі росіян і німців, які не підкорялися гетьману й отримували великі маєтності в Україні.

• Тривали численні мобілізації козаків для участі у Північній війні та роботах з будівництва укріплень, каналів і нової російської столиці Санкт-Петербургу.

• Із Гетьманщини було заборонено вивозити будь-які товари, що гальмувало розвиток торгівлі; Запоріжжю оголошена економічна блокада.

• Заборонено друкувати книжки українською мовою, з церков вилучали книги українського друку і заміняли їх на московські видання.

• За кордон вислані студенти Києво-Могилянської академії, що були вихідцями з Правобережжя.

Оцінка діяльності: спроби Скоропадського нейтралізувати наслідки повстання Мазепи мали частковий результат. Реального впливу на російську політику щодо України він не мав. Як наслідок, гетьман втрачав авторитет, і старшина почала налагоджувати контакти безпосередньо з оточенням Петра І.

Із 1721 р. Московська держава стала іменуватися Російською імперією, а Петро І прийняв титул імператора.

27 травня 1722 р. була створена Малоросійська колегія з 6 московських чиновників на чолі з С. Вельяміновим, якій підпорядковувалися установи Гетьманщини.

22 липня 1722 р. Петро І доручив управління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботку. Виборів гетьмана не проводили.

1. Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство.

2. Започатковані реформи:

• запроваджено колегіальні суди;

• установлено порядок судової апеляції;

• призначені інспектори, які наглядали за виконанням гетьманських рішень тощо.

3. У військовому таборі на річці Коломак у 1723 р. були написані Коломацькі петиції — звернення до Петра І з вимогою відновлення державних прав України. Це звернення лишилося без відповіді.

4. Друге звернення Полуботка до царя закінчилося викликом гетьмана та старшини до Петербурга, де їх заарештували і кинули до Петропавлівської фортеці. Там вони перебували до смерті Петра І у 1725 р. Полуботок помер у в’язниці.

Оцінка діяльності П. Полуботка: намагаючись відновити повноцінну українську автономію, проявив себе як мужній і послідовний політик. Його смерть в ув’язненні продемонструвала наміри імперії щодо цілковитого скасування автономії Гетьманщини.

Після смерті Петра І престол дістала його друга дружина, Катерина І. Але фактично країною правив О. Меншиков, соратник і друг Петра І. Політична ситуація змінилася:

• наближалася війна з Туреччиною, і царському урядові потрібні були союзники.

• малоросійська колегія, піднявши податки для землевласників, утратила прихильність Меншикова, який мав чимало маєтків в Україні.

За цих умов царський уряд нарешті пішов на поступки і дозволив козакам обрати гетьмана. У жовтні 1727 р. гетьманом України був обраний миргородський полковник Данило Апостол.

1. Уклав із Петром II «Рішительні пункти» (1727 р.):

• генеральна старшина і полковники обираються козаками, а не призначаються гетьманом, і затверджуються імператором;

• гетьман установлює дипломатичні відносини тільки зі згоди імператора;

• українське військо обмежується трьома полками (по 500 осіб), що підпорядковуються російським воєначальникам, і реєстровими козаками;

• росіяни можуть мати володіння в Гетьманщині, а українці — в Росії без обмежень.

2. Зменшено кількість росіян у гетьманському уряді, обмежено кількість російських військ в Україні.

3. Під гетьманську владу повернулися запорожці, що з 1708 р. мешкали та території Кримського ханства; засновано Нову Січ на річці Підпільній (1734 р.).

4. Укладено «Звод» українських законів на основі литовських статутів та магдебурзького права; проведено ревізію державних земель, незаконно захоплені повернуто в державне володіння,

5. Д. Апостол відокремив гетьманську казну від державної, вперше чітко було визначено бюджетні видатки України.

6. Скасовано податки, раніше накладені Малоросійською колегією.

7. Гетьман вимагав від російського уряду скасувати торговельні обмеження для Гетьманщини.

8. Був змушений направляти людей на будівництво «Української лінії» — оборонних споруд від Дніпра до Дінця — та до козацького корпуса у Польщу.

9. Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало здійснене гетьманом Генеральне слідство промаєтності, яке в 1729—1730 pp. здійснило ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними.

У 1733 р. гетьман захворів, й імператриця Анна Іоаннівна скасувала гетьманський уряд. Наступного, 1734 р., Д. Апостол помер.

Оцінка діяльності Д. Апостола: політика цього гетьмана сприяла відродженню української економіки, обмеженню свавілля російських урядовців в Україні. Він зміг тимчасово зберегти автономію Гетьманщини.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750).

«Уряд» складався з трьох представників козацької старшини (генеральний суддя Забіла, генеральний осавул Лисенко, генеральний підскарбій Маркович) і трьох російських урядовців (князі Шаховський, Баратинський, полковник Гур’єв). У своїй діяльності він мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Очолював його царський представник Олексій Шаховський. Він отримав від імператриці вказівки всіляко применшувати значущість гетьманської влади й підривати довіру до неї, сприяти зближенню старшини з російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Російський уряд у цей час знову припинив звертати увагу на місцеві українські закони і звичаї, втручався в різні сфери місцевого життя. Українські справи знову було повернуто до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування зборів податків. Завершено складання зводу українського законодавства.

За часів імператриці Анни Іоанівни (Іванівни) на територію Гетьманщини поширилася практика підозри і залякування («біронівщина»), запроваджена її фаворитом Біроном. Для таємного контролю над суспільством була створена «Таємна канцелярія». Було достатньо вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як його вже вважали державним злочинцем і віддавали до рук ката. Так, за підозрою у державній зраді в повному складі був заарештований Київський магістрат.

Роки «Правління гетьманського уряду» проходили і в умовах чергової російсько-турецької війни (1734—1739 pp.). Війна виявилася тяжкою і в цілому безрезультатною. Проте весь тягар війни ліг на плечі українського народу. У походах на Крим загинуло чимало козаків. Усе російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції залишали населення без найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорожців у межі Російської імперії.

Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах створюється «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733—1734 pp. були перейменовані в канцелярії й отримали права, що їх мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину», а також заборонено жителям залишати межі Слобожанщини. Під помічників викреслено з козацького стану.

У 1741 р. в Росії відбувся черговий переворот, і на престол зійшла донька Петра І Єлизавета. У 1743 р. вона скасувала нововведення на Слобожанщині, а під час відвідання Києва (1744 р.) пообіцяла відновити гетьманство.