Контент уроків шкільних курсів історії - Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського кор

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства

1. Утворення Литовської держави та її політика щодо українських земель

2. Відродження удільних князівств на українських землях та їх ліквідація. Кревська унія

3. Велике князівство Руське. Вількомирська битва та її наслідки

4.Київське і Волинське удільні князівства

5. Виступи руської православної знаті наприкінці XV - на початку XVI ст.

6. Польське панування на українських землях наприкінці XIV- XV ст.

1. Утворення Литовської держави та її політика щодо українських земель

Міндовг

Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.

Гедимін

Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель.

Ольгерд Гедимінович

Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.

Битва на синіх Водах 1362 р.

Переломним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського розгромило монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монголо-татарського іга.

2. Відродження удільних князівств на українських землях та їх ліквідація. Кревська унія

Литовсько-руська держава становила федерацію земель-князівств

•Київ – Володимир (син Ольгерда)

•Новгород – Сіверщина - Дмитро Корибут.

•Волинь - Любарт

•Поділля – князі Коріатовичі

Ягайло

Ядвіга

Кревська унія 1385 р. у м. Крево

Вітовт

Діяльність Вітовта була спрямована на скасування Кревської унії.

Острійська угода 1392 р.

(підписана між Ягайлом і Вітовтом)

визнається пожиттєвим правителем Великого князівства Литовського.
При цьому Вітовт визнавав себе васалом Польського короля.
Під владу Вітовта переходять сві удільні Руські землі.

1399 р. Битва на річці Ворскла

Вітовт зазнав цілковитої поразки від татар і був змушений шукати порозуміння з Ягайлом.

Грюнвальдська битва 1410 р.

Вітовт разом із Польщею взяв активну участь у боротьбі з Тевтонським орденом, яка завершилася Ґрюнвальдською битвою (1410 р.). У війську Яґайла та Вітовта було чимало вихідців з українських земель. Так, із 16 польських полків шість було укомплектовано в Галичині та на Поділлі. Дскладу литовського війська, що налічувало 15 полків, входило сім сформованих на українських землях.

Після перемоги над Тевтонським орденом, що став васалом Польщі, знову з’явилися сподівання на незалежність Великого князіства Литовського.

Галицькі корогви у Грюнвальдській битві

Городельська унія 1413 р.

Цей документ визнавав незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Також унія підтверджувала привілейоване становище католиків: тільки вони могли обіймати вищі посади в державі. Ці пункти спровокували обурення православної знаті та спричинили внутрішній конфлікт у Литві, що вибухнув уже після смерті Вітовта.

Київська митрополія 1414 р.

Щоб усунути будь-який вплив Москви у своїх володіннях, Вітовт домагався незалежності православної церкви в межах своєї держави. У 1414 р. було створено окрему київську митрополію на чолі з Григорієм Цимблаком. Також у церковній політиці Вітовт домагався укладення унії між католиками і православними на основі збереження останніми всіх обрядів і традицій. Проте довести цю справу до кінця Вітовт не зміг.

3. Велике князівство Руське. Вількомирська битва та її наслідки

Свидригайло Ольгердович

По смерті Вітовта білоруська, українська та частина литовської знаті без згоди польського короля обрали князем Великого князівства Литовського Свидриґайла Ольґердовича (1430-1432 рр.). Ці дії поставили під загрозу подальше існування польсько-литовської унії. Польща відразу розпочала війну. Її військо вдерлося на Волинь і Поділля, однак запеклий опір населення, а також союз, укладений Свидриґайлом із Тевтонським орденом і чеськими гуситами, завадили полякам оволодіти цими землями. Проте утриматися при владі Свидриґайло не зміг.

Сиґізмунд Кейстутович

Литовська католицька знать, що боялася втратити свої привілеї, вчинила заколот і посадила на великокняжий престол брата Вітовта Сиґізмунда Кейстутовича (1432-1440 р.). Свидриґайло ледь урятувався втечею. Сиґізмунд відразу відновив Віленську унію 1401 р., але поширити владу на все Велике князівство Литовське не зміг.

Велике князівство Руське

Берестейщина, Підляшшя, Полоцька, Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь та Східне Поділля визнали своїм володарем Свидриґайла та об’єдналися у Велике князівство Руське. Спираючись на підтримку цих земель, Свидриґайло розпочав успішний наступ проти Сиґізмунда. Занепокоєні таким розвитком подій, Сиґізмунд і Яґайло внесли деякі корективи до угоди про унію. У 1432 і 1434 рр. було видано акти, які зрівнювали в правах католицьку і православну знать. Але православним надалі заборонялося обіймати найвищі посади в державі.

Битва під Вількомиром 1435 р.

Вирішальною в боротьбі за великокняжий престол стала битва, що відбулася 1 вересня 1435 р. на річці Швянті неподалік від міста Вількомир (зараз місто Укмерге в Литві). У цій битві Свидриґайло та його прихильники зазнали цілковитої поразки, тож ідею створення незалежного Великого князівства Руського так і не було втілено в життя.

Казимир

Новим великим князем литовська знать обрала молодшого сина Яґайла - Казимира (1440-1492 р.), проте реальна влада зосередилася в руках литовської знаті на чолі з Яном Гаштольдом. У відповідь на українських землях спалахнуло повстання, яке вдалося приборкати завдяки поступкам православній знаті.

Віленський привілей 1447 р.

Віленський привілей надав додаткові права католицькій і православній знаті. Зокрема, як і англійська Хартія вольностей 1215 р., він гарантував недоторканність особи від арешту і ув’язнення без вироку суду.

4. Київське і Волинське удільні князівства

Олександр Володимирович (Олелько)

Волинське князівство було віддано Свидриґайлові, який правив князівством до кінця життя (помер 1452 р. ), після чого князівство було ліквідоване.
У Київському удільному князівстві було відновлено династію Ольґердовичів. Князем став син Володимира Ольґердовича Олександр (Олелько) Володимирович (1441-1454 рр.).
Князювання Олелька та його сина Семена (1455-1470 рр.) становлять цілісний період, який характеризується спробою відновлення могутності Київської держави.

Семен Олелькович

У 1458 р. Семен Олелькович домігся створення окремої Київської православної митрополії. Ця подія остаточно розділила українську й московську православні церкви.

Зростання могутності Київського князівства та його майже самостійне існування занепокоїло великого князя литовського. Після смерті Семена Олельковича наприкінці 1470 р. великий князь ліквідував князівство

5. Виступи руської православної знаті наприкінці XV - на початку XVI ст.

Олександр Ягеллончик

Ліквідація Волинського і Київського удільних князівств свідчила про те, що литовська знать зміцніла настільки, що могла вже не зважати на інтереси руської православної, яку не влаштовував такий стан речей. Її провідники намагалися відновити колишній вплив руської православної знаті та становище. Одним із виявів цього була змова 1481 р., коли молодші нащадки Олельковичів, що були позбавлені своїх уділів, намагалися відокремити свої колишні володіння від Великого князівства Литовського і приєднати їх до Московського князівства. Проте змову було викрито, а заколотників страчено.

По смерті великого князя литовського і короля польського Казимира IV Яґеллончика спадкоємцем став його син Олександр (1492-1506 рр.). Новий великий князь продовжив політику, спрямовану на зміцнення при владі католиків. Литовська католицька шляхта виступала за незалежність Литви і проти унії з Польщею, вбачаючи в польській знаті своїх конкурентів.

Повстання 1508 р. під проводом князя Михайла Глинського

Останнім виступом православних вельмож стало повстання 1508 р. під проводом князя Михайла Глинського, що належав до тієї частини руської знаті, яка почала активно сприймати західноєвропейські ідеї. Український історик М. Грушевський, характеризуючи повстання Глинського, писав: «Недобитки руських княжих родів і панів змирилися зі своєю другорядною роллю у Великім князівстві й не мали ані відваги, ані енергії боротися з литовською аристократією».

6. Польське панування на українських землях наприкінці XIV- XV ст.

Руська вулиця у Львові (сучасний вигляд)

Поляки щоби закріпитися на приєднаних українських землях, 1434 р. в Галичині створили Руське, а в Західному Поділлі — Подільське воєводство.
На загарбаних українських землях політика Польщі докорінно відрізнялася від литовської. Поляки навіть не намагалися знайти спільну мову з місцевою елітою, а відразу запроваджували польську систему управління, передаючи її тільки в руки поляків.
У Львові українські православні міщани перетворилися на найбільш безправну групу населення міста. їм заборонялося продавати тканини, горілку та інші товари, жити поза межами визначеного кварталу - Руської вулиці. Усі ділові документи в місті мали вестися лише латиною або польською мовою.