Наступники Данила Галицького

1.Втрата єдності Галицько-Волинською державою після смерті Данила Галицького.

2.Лев І Данилович.

3.Правління короля Юрія І.

4.Юрій II Болеслав.

По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося, князівством правили його нащадки: брат Данила Василько, Данилові сини Мстислав, Шварно і Лев, Васильків син Володимир. Вони намагалися продовжувати політику своїх батьків, розширювати і зміцнювати свою державу.

1.Втрата єдності Галицько-Волинською державою після смерті Данила Галицького

Спочатку влада перейшла до Василька Романовича (1264- 1269). Для нього, м’якого й поступливого, цей тягар виявився непосильним. Не маючи вдачі володаря, він не спромігся зберегти ні централізованої влади, ні територіально-політичної цілісності королівства. Влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.

Поновилася удільна система. Сини Данила отримали:

Лев - Галицьку й Перемишльську землі;
Шварно - Холмську й Белзьку землі та Чорну Русь (Західна Волинь);
Мстислав - Луцьк зі Східною Волинню і Теребовлянщину.
Васильків син Володимир став правити землями Західної Волині.

Володимир Василькович після смерті свого батька в 1269 році зайняв престол у Володимирі (Волинському) й став правити землями Західної Волині. Це був освічений, справедливий добрий і мужній володар, котрий, уникаючи війн із сусідами, дбав про добробут населення, розвиток торгівлі, сільського господарства; займався розбудовою міст, церков і монастирів, опікувався культурою. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису. При дворі Володимира та за його безпосередньої участі діяв потужний осередок книжності — скрипторій, бібліотека, літературне коло в якому був упорядкований Південноруський літописний звід (Літопис Руський) та написана його заключна частина — так званий Галицько-Волинський літопис. Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа. Після своєї смерті всю Волинь передав Мстиславу Даниловичу, так як своїх дітей не мав.

Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив словесний портрет: «Цей благородний князь Володимир був високий на зріст, широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий».

2.Лев І Данилович

Лев І (1264-1301) галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1247 Лев Данилович для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією. Успадкував Перемишльське князівство і Львів (місто назване в честь Лева Даниловича), а після смерті брата Шварна Даниловича (1269) — Белзьке, Холмське, Дорогочинське князівства і Галич.

ДІЯЛЬНІСТЬ:

Розширив володіння держави, приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).

Залежав від Золотої Орди. Користувався допомогою татар у походах на Литву, Польщу і Угорщину.
Часто втручався у справи Польщі й Угорщини, які тоді було ослаблені міжусобними війнами.
Продовжив державницьку політику свого батька.
Переніс столицю своєї держави з Галича до Львова (1272 р.)
Підтримував дипломатичні відносини з Угорщиною, Чехією, Литвою, Тевтонським орденом.

3.Правління короля Юрія І

Останні десятиліття правління Романовичів важко відтворити через брак джерел, а ті, що існують, дають суперечливі відомості. Навіть дати правління князів не збігаються.

Після смерті Мстислава і Лева більшу частину Галичини і Волині успадкував Юрій І Львович.

Юрій I Львович (1250 - 1308) - князь Галицько-волинський (1301-1308), син Льва Даниловича. Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 році об'єднав всі землі Галицько-Волинського князівства. Переніс столицю до Володимира.

ДІЯЛЬНІСТЬ:

прийняв титул «короля Русі»;
відмовився від завоювань, віддаючи перевагу дипломатії;
втратив Люблінські землі й частину Закарпаття;
переніс столицю до Володимира;

дістав згоду на заснування Галицької митрополії (1303 р.);
дбав про добробут країни, про розвиток її культури.
значно зріс міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави.
період правління Юрія — це доба розквіту, спокою та економічного добробуту держави.

Після смерті Юрія І влада перейшла до його синів, Андрія та Лева II (1308 - 1323 pp.), котрі титулувалися «з Божої ласки князі всієї Руської землі, Галичини й Володимирії» і виступали співправителями Волині й Галичини.

ДІЯЛЬНІСТЬ:

Брати проводили виважену внутрішню політику.
У зовнішній, намагаючись протидіяти посиленню натиску з боку Литви, шукали порозуміння з Польщею й Тевтонським орденом, вели постійну боротьбу із Золотою Ордою.
На міжнародній арені Галицько-Волинське князівство орієнтувалося на союзи з Тевтонським орденом та з польським королем Владиславом Лотеком, які мали антилитовську та антиординську спрямованість.
Хоча Галицько-Волинське князівство визнавало певну залежність від Орди, але фактично проводило самостійну зовнішню політику.
Підтримували на своїх землях міжнародну торгівлю.
1323 р. - Андрій І і Лев ІІ загинули у битві з монголо-татарами біля м. Кам'яная. Вони були останнні князі з династії Романовичів, оскільки не мали синів.
Династія Романовичів припинила своє існування.

4.Юрій II Болеслав

Після смерті в бою Андрія І та Лева II до влади прийшло і боярство,що в умовах боротьби іноземців за галицько-волинський престол само вирішило обрати собі князя, який би був слухняний знаряддям у їхніх руках. Обрали польського княжича Болеслава,який прийняв православ'я, узявши ім'я Юрій, і став галицько-волинським князем під іменем Юрій ІІ Болеслав (1325-1340 рр).

Юрій II Болеслав (1325 - 1340 pp.) Останній галицько-волинський князь (син мазовецького князя Тройдена та доньки Юрія І Марії, сестри Андрія та Лева).

ДІЯЛЬНІСТЬ:

У внутрішній політиці підтримував міста, намагався розширити свою владу, прагнув обмежити владу боярської верхівки, що і стало причиною загибелі його внаслідок змови бояр.
Важливі посади в державі віддавав іноземцям.
Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини,підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою.

У зовнішній політиці орієнтувався на Литву і намагався встановити добрі відносини. Юрій II Болеслав був одружений з донькою великого князя литовського Гедиміна.
Намагався встановити добрі відносини й з іншими сусідніми державами.
Підписав угоду, згідно з якою у разі його смерті трон мав переййти до польського короля Казимира III, і це викликло незадоволення бояр.
Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам до активних насильницьких дій. У 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову і отруїли його у Володимирі.

Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько-Волинського князівства. Почалася боротьба сусідніх держав за личину й Волинь (Польщі, Угорщини, Литви та інших).

Занепадом держави відразу ж скористалися володарі сусідніх країн.

Довідавшись про смерть Юрія II, польський король Казимир III у союзі з угорцями вчинив напад на Львів та інші міста.
У Галицькій землі бояри вирішили правити самі, обравши старшим Дмитра Дедька, котрий титулувався «управителем і старостою Руської землі».
Волинські бояри запросили на стіл сина великого князя литовського - Любарта Гедиміновича, одруженого з донькою Андрія Юрійовича, котрий став володарем Галицько-Волинської держави (Дедько визнав його владу).
У середині 40-х років Казимир III захопив Сяноцьку землю, а в 1349 р. заволодів Галичиною й більшою частиною Волині.
1349 р. - Галицько-Волинська держава втратила незалежність.
Любарт намагався відродити цілісність і самостійність Галицько-Волинської держви, а відтак повів жорстоку боротьбу з Польщею, яку підтримувала Угорщина.

1351 - 1352 pp. Між Польщею і Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю.
За перемир'ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь та Берестейська земля - під владою Литовської держави, якою володів Любарт.

1353-1366 pp.- війна князя Любарта з поляками за галицько-волинські землі.
Протягом 1370-1386 pp. Галичиною володіла Угорщина.
У 1376 -1378 pp. відбувалася запекла боротьба між угорським королем Людовиком І і Любартом за Західну Волинь.

У 1387 р. за короля Ягайла, Галичину було остаточно приєднано до Польщі. Галицько-Волинська держава припинила своє існування. Нащадкам Данила Галицького не вдалося завершити справу об'єднання в межах королівства решти руських земель, ні зберегти саме королівство через міжусобиці, боярське свавілля й агресивну політику сусідніх держав — Польщі, Угорщини, Литви. Розпочався період тривалої боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився тим, що галицько-волинські землі було загарбано сусідніми державами.

Причини припинення існування Галицько-Волинської держави

Наростання процесів феодальної роздробленості та внутрішніх усобиць.
Сильна боярська опозиція, яка знову підняла голову.
Недалекоглядність та бездарність політики наступників Данила Галицького.
Неспроможність політичної верхівки поступитися особистими груповими інтересами заради збереження цілісності держави, незалежності.
Припинення існування династії Романовичів.
Несприятливе міжнародне становище держави, агресивна політика щодо неї з боку Польщі, Литви та Угорщини, які чинили постійний тиск.
Активна зовнішня політика і нехтування внутрішнім життя країни.
Золотоординське ярмо.
Численні напади ворогів, які вели боротьбу за українські землі.

Значення Галицько-Волинської держави

Створення великої держави на українських землях, спадкоємиці Київської Русі, що продовжила її культурні традиції;
перша власне українська держава;
забезпечило високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель;
захист від загарбання та асиміляції східних слов’ян;
існування цієї держави забезпечило безперервну державність на українських землях;
відкриття доступу західноєвропейських культурних впливів до українських земель завдяки орієнтації князівства на захід.