Адже він провів 35 битв, вигравши 33 з них. Князь придбав голосну загальноєвропейську славу після блискучої перемоги над московським військом під Оршею 8 вересня 1514 року. Це найвідоміша його перемога — керовані ним війська розгромили московську армію та узяли в полон її воєначальників. Битва під Оршею майже на сторіччя визначила статус-кво на кордонах Московської держави і Литви, а з 1569 року і Речі Посполитої. Князя Костянтина називали чоловіком святої пам'яті і надзвичайно прославленої діяльності.

надав свому слузі Бедришку села на Поділлі. Восени 1393 року молдовсько-подільські війська зазнали поразки; Федір Коріятович покинув Поділля під натиском Вітовта і з сім'єю виїхав в Угорщину, сподіваючись з допомогою Сигізмунда продовжити боротьбу. Поділля було залишено на воєводу Нестиса, якому на допомогу прибули молдовські та угорські загони. Був прийнятий угорським королем Сигізмундом I і з 1393 року став паном Мукачівської домінії на Закарпатті. 1395 року Вітовт забрав від нього різні міста, зокрема, Скалу. У 1393-1414 роках був власником Бардіїва. Заснував монастир у Мукачеві (тут подібно був похований) і привів на Закарпаття близько 40 тисяч українців з Поділля (деякі історики вважають це легендою).1402 року появився на Поділлі після втечі Свидригайла, при допомозі брата Василя, який утримав Бозьке князівство, пробував відновити свої права. Подільські старости його ув'язнили; ціною свободи для братів були акти Ягайлу (Василь склав 1 липня 1403 року в Грубешові, Федір через кілька днів в Щекарові). Пробачив королю та шляхтичам ув'язнення, отримав свободу.

Заклав основи централізованої самодержавної Московської держави. Методи правління вирізнялися жорсткістю і цинізмом. Ініціював створення самостійної Московської церкви (1448). Намагався позбутися ординського сюзеренітету (1480), був першим з московських князів, що титулувався царем. Провів урядову та судову реформи, ліквідував удільні князівства, запровадив «Судебник» (1497). Збільшив територію Московії вдвічі: приєднав Ярославське (1463), Ростовське (1474), Тверське (1485) князівства, Хлинов (1489), більшу частину Рязанщини. Підкорив і ліквідував Новгородську боярську республіку (1474), депортувавши частину її населення вглиб Московії. Вів постійні війни з Великим князівством Литовським за Русь (1487—1494, 1500—1503), в ході яких захопив Сіверщину і Гомельщину. Для підняття престижу Москви одружився з Софією, дочкою морейського деспота Фоми Палеолога, племінницею останніх візантійських імператорів Іоанна VIII та Констянтина XI. Взяв візантійського двоголового орла за герб Московії, декларуючи претензії на спадщину Константинополя. Сприяв будівництву церков і монастирів. Перебудував Московський кремль і заклав у ньому Успенський собор. Помер у Москві. Похований у московському Архангельському соборі.

У відповідь комуна Генуї відрядила в Крим 6-тис. військо на чолі з Карло Ломелліно. Влітку 1434р., після відвоювання Чембало, цей корпус, однак, був ущент розгромлений військом Хаджі-Гірея біля Солхата (нині м. Старий Крим). Проте Хаджі-Гірей не зміг оволодіти Кафою. Брак сил для оволодіння Кафою та її прибутками від міжнародної торгівлі ставив утримання влади в Кримському улусі у пряму залежність від порозуміння хана із кланами Ширін, Кунгірат та Барин, які очолювали великі племінні конфедерації на території Кримського улусу й самі були зацікавлені в контролі над Кафою. Наприкінці 1430-х рр. на Кримському півострові на короткий час відновив владу хан Золотої Орди Улуг-Мугаммад. Однак монети, карбовані від імені Хаджі-Гірея 1441 та 1443, свідчать про швидке відновлення його влади. Навесні 1442 генуезці Кафи засвідчили перемогу Хаджі-Гірея над військом хана Золотої Орди Сеїд-Агмада. 1445 він уклав союз із великим князем литовським Казимиром (із 1447р. — також король польський як Казимир IV Ягеллончик). 1452 сили Хаджі-Гірея завдали нової поразки Сеїд-Агмаду, коли той рушив походом на Велике князівство Литовське. Влітку 1454 він домовився з османським султаном Мегмедом II про спільне захоплення Кафи. Коли османський флот блокував місто з моря, Хаджі-Гірей оточив його із суходолу. В результаті комуна Кафи погодилася на виплату Хаджі-Гірею щорічної данини в сумі 1200 золотих. Однак генуезці незабаром нейтралізували цей успіх Хаджі-Гірея, підбуривши кримські клани до його поваленння і призначення на престол його сина Гайдера. Хаджі-Гірей спромігся повернути владу за кілька місяців, але, напевно, на умовах збереження прерогатив кримських кланів. Судячи з ярлика 1453р., в якому він називає свою державу Великим Улусом, а столицю Кирк-Єр (Чуфут-Кале) — Великою Ордою, Хаджі-Гірей вважав Крим лише опорою для встановлення влади в усій Золотій Орді. Тому 1465 він завдав біля р. Дон поразки хану Магмуду, коли той ішов походом проти Великого князівства Московського. Але його сил вистачило лише утримати владу в Кримському улусі.

Коли повертався назад, разом з ним до Криму вирушив як посол боярин Н. Беклемішев, який мав чітку вказівку Івана ІІІ укласти угоду, в якій, зокрема, була умова: «Великий Князь зобов'язаний слати до мене, Царя, поминки…, або дари щорічні». За правління Менґлі I відбулося остаточне відокремлення Кримського ханства від Золотої Орди. У 1475 був змушений визнати себе васалом Османської імперії. За Менґлі I Ґерая Кримське ханство вело війни проти Польщі, Великого князівства Литовського, Московії та Молдови. 1480 року його сили як союзника Московського князівства вторгаються в Поділля, Казимир не має можливості йти з Ахметом (Стояння на Угрі (1480)). Улітку 1482 Менґлі здійснив похід в Україну за намовлянням московського князя Івана ІІІ. 1 вересня він захопив Київ, спалив собори і церкви, взяв до полону багато людей. В подарунок Москві хан вислав віз з награбованим добром з київських соборів і церков. У 1492—1497 роках, уклавши союз з московським князем, здійснив ряд спільних походів на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігівщину. 1493 року Менглі-Гірей уже разом з великим князем московським Іваном провели спільний похід на Київ і Київщину. В 1497 році загони Менґлі I Герая були розбиті князем Костянтином Острозьким під Очаковом, а 1505 — Михайлом Глинським під Клецьком. Вів тривалу боротьбу проти хана Великої Орди Ахмата і його синів, яка завершилася перемогою Менґлі I (весною 1502 року раптовим нападом розігнав, винищив або взяв у полон виснажені голодом юрби, які ще скитались з Шиг-Ахметом; після цього сповістив свого союзника — московського князя Іоана ІІІ: «ти, брате любий,… тішся і радій»). Батько Менґлі Хаджі I Ґерай переніс столицю ханства зі Солхата (нині Старий Крим) до розташованої у скелях фортеці Кирк-Єр (сучасний Чуфут-Кале). Менґлі ж у свою чергу побудував нову ханську резиденцію у містечку Салачик в долині біля Кирк-Єру (сьогодні це околиця Бахчисараю). За правління Менґлі I було встановлено титул калги — першого спадкоємця престолу, якого призначав хан. Збудував у Салачику (нині околиця Бахчисараю) палацовий комплекс Девлет-Сарай (не зберігся). Поруч з палацом збудував Зинджирли-медресе (1500) і дюрбе Хаджі Ґерая, де після смерті поховано і самого Менґлі.