Князь Данило Галицький (1201 -1264 рр.) Один із найвидатніших князів української історії, мудрий, талановитий, далекоглядний правитель, хоробрий воїн і здібний полководець, мужній лицар, залишив добру славу для нащадків. Сильна особистість, високоосвічена людина свого часу. Знав німецьку, угорську, польську, литовську, грецьку й латинську мови. "Мудрий як Соломон", — так літописець називав Данила Галицького. Данило гідно продовжував справу свого батька Романа, який об'єднав Галицьке і Волинське князівства.
"Працею свого життя він відбудував державу свого батька Романа і заклав основи її подальшого розвитку"
історик І. Крип'якевич
«Не личить держати нашу батьківщину крижевникам, темпличам, яких звуть соломоничами».
"Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!"
Князь Данило Галицький
Монгольський стратег і полководець Чингісхана і Угедея. Походив з сім'ї коваля. Належав до Чингісханових «собак війни». Керував понад 20 кампаніями, серед яких були завоювання північнокитайської імперії Цзінь, винищення меркітів, розгром Хорезму і Персії. У 1223 р. разом із командиром Джебе керував монгольськими військами у битві на Калці. Брав участь у походах Батия на Русь у 1237-1240 роках і Центральну Європу у 1241-1242 роках. Субудей вважається одним з найвидатніших полководців Чингізхана і Монгольської імперії. Його шанують у Монголії як національного героя. Після смерті Чингісхана Субедей стає правою рукою сина Джучі Бату.
Субедей був фактичним командувачем в Західному поході Батия (1236-1242), в ході якого, зокрема, були захоплені руські князівства і монголи дійшли до Адріатики. У літньому віці повернувся в Монолію. Помер у віці 73 років.
Монгольський полководець, нойон, темник Чингізхана. Належав до переліку тих, кого Чингізхан шановливо характеризував як «моїх чотирьох Псів війни». Походив із звичайного люду, хоча за деякими версіями був сином тайджиутського правителя. За легендою, Чингізхан особисто запросив Джиргоадая до свого війська, після того як той, потрапивши у полон до монголів, хоробро визнав, що це саме його стріла майже вразила самого Чингізхана під час минулої битви (відповідно до «Таємної історії монголів», стріла Джиргоадая поцілила коня під Чингізханом). На відзнаку такої відвертості та майстерності Чингізхан наказав звільнити Джиргоадая, і надав йому псевдо «Джебе» («стріла»).
Хоча Джебе починав свою військову діяльність у якості десятника, лише за 5 років він вже отримав посаду командира цілого тумена (10-тисячного корпусу). Через звитягу, видатні досягнення та подвиги під час розгрому держав каракитаїв, китайців та персів, Чингісхан цінував Джебе як полководця на рівні з видатним Субедем. З останнім Джебе керував також і походом монгольського авангарду на Захід, кульмінацією якого став розгром русько-половецького війська на річці Калці у 1223 р. Обставини та дата смерті Джебе-нойона достеменно невідомі, проте за припущеннями він вірогідно загинув або під час розвідувального рейду супроти наступаючого угруповання русько-половецьких військ, або у битві з волзькими булгарами в ході зворотнього руху тумена Джебе-Субедая до Монголії через Причорноморські степи у 1224 р.
Чингісхан (близько 1155 – 1227 рр.) – монгольський імператор, родився в урочищі на березі річки Онон. В той час, як правитель мав з’явитись на світ його батько, вождь Єсугей, вів військові дії. Він разгромив ворога та повернувся додому, де його зустріли повідомленням, що його дружина Оеллун народила сина. Оглянувши дитину, Есугей побачив на маленькій ручці плямки запеченої крові. Монгол пов’язав це з своєю перемогою над татарським вождем і назвав немовля Темучином. Майбутньому правителю пророчили, що він буде великим. Рані роки він провів як звичайна дитина. Його народ був не розвиненим і Чингісхан знав лише одну мову – монгольську. Коли Чингісхану було 10 років, його батько відправився до правителя інших земель (онгхиратів), аби зісватати свого сина з його дочкою. На зворотному шляху Есугей помер (згідно з “Сокровенним сказанієм”, отруєний татарами). Сім’я впала в бідність.
Після смерті батька Темучина забрали до племені онгхиратів. Коли Чингісхану прийшов час женитись вождь онгхиратів зберіг своє слово і видав дочку Борт за Темучина, та дав з нею багате придане. Користуючись сімейними зв’язками Темучин поступово старався збирати біля себе воїнів (нукерів). Він зумів звернути на себе увагу глави кераїтів (в той час вельми впливового плем’я) Ванхана. Чингісхан починає вступати в багаточисельні бої та привласнювати землі. У 1206, вже винищивши всіх своїх потужних супротивників, Темучин збирає курултай біля витоків річки Онон, де його нарікають великим ханом. З цього часу його іменують Чингісханом. В 1208 р. Чингісхан захопив кілька добре укріплених міст. В 1213 р., після захвату укріплення Великої Китайської стіни, полководець здійснив вторгнення в державу Цзинь. Поражені потугою атак, багато китайських гарнізонів сдавались без бою і переходили під керівництвом Чингісхана. Весною 1220р. Чингісхан захопив Самарканд. Пройшовши через Північний Іран, він здійснив вторгнення на південь Кавказу, а далі- Північний Кавказ. Весною 1223 р. Відбувся бій монголів з руськими половцями. Остані потерпіли поразку. Немає точних даних щодо причин смерті великого хана. По деяким данним, він зненацька помер на початку осені 1227 року, через наслідки невдалого падіння з коня. По неофіційній версії, старий хан був зарізаний вночі молодою дружиною, яка була силою віднята ним у молодого та рідного чоловіка. Його смерть виявилася великим випробуванням не тільки для його родичів, які перейшли на взаємну ворожбу і боротьбу за політичну силу та панування, але і для всієї новоствореної великої імперії.
Мстислав брав участь у походах 1193 і 1203 років руських князів проти половців. В 1212 і 1214 роках він здійснив вдалі походи на чудь і проти лівонських лицарів. У 1219 р. Мстислав був запрошений боярами князювати у Галицьку землю. Проте незабаром наступ об'єднаних польсько-угорських сил змусив його залишити Галич. Уклавши воєнний союз з волинським князем Данилом Романовичем, половецьким ханом Котяном, Мстислав Удатний 23 травня 1221 р. розгромив угорські війська на чолі з Коломаном біля Галича і повернувся на галицький престол. Він був організатором походу руських князів проти монголів у 1223 р., який завершився жорстокою поразкою на Калці. У 1227 р. він видав свою дочку Марію заміж за угорського королевича Андрія, якому згодом передав всю владу над Галицькою землею. У 1228 р. в дорозі до Києва Мстислав занедужав і помер, встигнувши постригтися в схиму за тодішнім звичаєм благочестивих князів.
В тюркських мовах Бату означає «західний», тобто Бату-хан — західний хан. Батий був організатором походів монголів у Східну Європу у 1237-1243 роках. У 1237-1238 роках його війська захопили Волзьку Булгарію. У 1238 році Батий здійснив завоювання земель руських князів: Рязанського та Владимирського князівств, зруйнувавши стару Рязань, Пронськ, Суздаль, Володимир на Клязьмі та Козельськ, що не хотіли підкорятися хану. Однак значна частина міст покорилася хану і не була зруйнована. У 1239 роках монголи побороли безпосередньо й Русь, узявши Переяслав і Чернігів. У грудні 1240 року Батий оволодів Києвом. У 1241 році, пройшовши через руські Галичину і Волинь, його військо вторглося до Польщі, Угорщини і Далмації. Проте — ослаблені тривалою боротьбою з
руськими князівствами, монголи зазнали низку поразок у Чехії та Угорщині і 1242 року повернулися до берегів Волги. Батий завершив похід на Захід у 1242 році, дізнавшись про смерть хана Угедея. Війська відійшли на Нижню Волгу, яка стала новим центром улусу Джучі. На землях від Іртиша до Дунаю виникла велика (монгольська) багатонаціональна держава — Золота Орда зі столицею Сарай-Бату (Палац Батия). У 1243-1246 роках усі руські князі визнали залежність від правителів Золотої Орди і Монгольської імперії. Володимирський князь Ярослав Всеволодович був визнаний найстарішим в Руській землі, йому було передано розорений монголами в 1240 Київ. У 1246 Ярослав був викликаний в Каракорум і там отруєний. Михайло Чернігівський був убитий в Золотій орді (він відмовився пройти язичницький обряд поклоніння кущу, не зрадивши православну віру). Сини Ярослава - Андрій та Олександр також вирушили в Орду, а з неї в Каракорум і отримали там перший Володимирське князівство, а другий - Київ і Новгород (1249). Андрій прагнув протистояти монголам, уклавши союз з сильним князем Південної Русі - Данилом Романовичем Галицьким. Це призвело до ординського карального походу 1252. Татарське військо на чолі з Неврюєм розбило Ярославичів Андрія і Ярослава. Ярлик на Володимир рішенням Батия був переданий Олександру Невському. У тестя і союзника Андрія - Данила Галицького відносини з Батиєм складалися по-іншому. Данило вигнав зі своїх міст ординських баскаків і завдав поразки ординському війську на чолі з Куремсою в 1254 . На курултаї 1246 Каанен обрали Гуюка, давнього недруга Батия. Гуюк помер у 1248, і в 1251 четвертим великим ханом був обраний лояльний Батию Мунке (Менгу), учасник Європейської кампанії 1236-1242. Для його підтримки Батий прислав свого брата Берке з військами. Батий мав сина Сартака, який став його наступником 1256 року. За деякими відомостями його сином був також Тихомир, предок відомого волошського роду Бессарабів, родоначальник багатьох молдавських і волошських господарів. Слід також звернути увагу на те, що сини Батия Сартак і Тихомир, були християнами-несторіанами, племінник Петро Ординський став відомим православним святим і чудотворцем, дочка Сартака Феодора одружилася з руським князем з роду Рюриковичів — Глібом Васильковичем і стала таким чином родоначальницею багатьох відомих родів Московії і Російської імперії, а син Тихомира став родоначальником відомого роду господарів Молдавії — Бессарабів.
Юрій (Георгій) ІІ Всеволодович (1188 - 1238) — великий князь Володимирський, князь суздальський. Третій син великого князя Володимирського, Всеволода Велике Гніздо. Незважаючи на зростання кількості уділів в Північно-Східній Русі, Юрій зберіг політичну єдність Владимиро-Суздальського князівства. В результаті успішного походу на Волзьку Булгарію у 1220 році він значно розширив територію князівства на схід. У 1221 заснував Нижній Новгород, в 1226 -1232 рр. провів ряд вдалих походів в землі мордви, посилив свої позиції в Новгородській феодальній республіці, Рязанському князівстві та ін. Загинув 1238 року у битві з монголо-татарськими військами на річці Сить.
Василько Романович (1203–1271рр.) – князь володимиро-волинський. Другий син Романа Мстиславича та його другої дружини Анни. Брат Данила Галицького. Повстання бояр проти князівської влади, що спалахнуло відразу після смерті Романа Мстиславича (1205), змусили княгиню Анну з синами втекти до Володимира, а далі до м. Краків (Польща), де Василько Романович залишився з матір'ю, а Данила відіслали до Угорщини. Княгиня Анна докладала чимало зусиль, щоб повернути дітям батьківський спадок. 1209 р. віче волинського м. Берестя запросило Василька Романовича у князі. Разом з братом княжив на Волині – в Тихомлі й Перемишлі, звідки Романовичі почали збирати волинські землі. Протягом 1220-х рр. вони об'єднали майже всю Волинську землю. 1227–28 рр. Романовичі заволоділи Луцьком, Пересопницею і Чорторийськом.
Ці міста разом із Берестям Данило передав Васильку Романовичу, який став волинським князем. У 1230-ті рр. Романовичі ліквідували останнє на Волині удільне Белзьке князівство, а 1238 р. відновили свою владу в Галичі (давньому) й Галицькій землі. 1229 Василько Романович одружився з дочкою владимиро-суздальського князя Юрія Всеволодича Дубравкою, після її смерті (1248р.) – з донькою краківського кн. Лєшека Білого Оленою (п. 1265р.). Навала Батия послабила князівську владу і підбадьорила боярську опозицію. Однак 1245 р. Данило і Василько Романович її остаточно придушили. У наступні 20 років Данило вважався галицьким, а Василько Романович – волинським князем. Однак главою Галицько-Волинського князівства був старший брат Данило, з яким Василько Романович завжди діяв разом. Галицько-Волинський літопис залишає Василька Романовича в глибокій тіні Данила. Після смерті Данила (1264р.) Василько Романович формально називався великим князем, але фактично княжив у Володимирі і володів лише частиною Волинської землі. Він зосередився на справах свого невеликого князівства, уникав війн з сусідами, миром владнуючи конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами.
Інокентій IV (1190 - 1254) — папа Римський (1243 - 1254). Представник шляхетного роду Фієскі. Народився у Генуї. Обраний на конклаві 1243 р. Подібно до свого попередника Григорія IX вів боротьбу проти германського імператора Фрідріха II та його наступника Конрада IV за незалежність Церкви та Риму. Сприяв поширенню християнства у Європі, допомагав Тевтонському ордену. Сподівався на навернення Монгольської імперії, куди відправив із місією Плано Карпіні (1245). Через легатів коронував князя Данила Галицького королем Русі (1253). На прохання останнього безуспішно намагався організувати хрестовий похід проти Золотої Орди. Іннокентій IV робив спроби приєднати до Риму східну православну церкву. У 1246 - 1247 роках листувався з князем Данилом Романовичем Галицьким з метою створення антиординської коаліції та відновлення церковної єдності.