Embedded Files
- Правління Данила Галицького (1238-1264 рр.)
- Монгольська навала на українські землі
Із 1205 р. до 1238 р. Галицько-Волинське князівство припиняє своє існування внаслідок загибелі Романа Мстиславича і активізації галицького боярства.
Основні події часів боярської смути (1205-1238 рр.)
Фактичний розпад князівства на дві частини: у Волинському князівстві правила вдова Романа Анна (як регентша при малолітніх синах Данилі та Василькові); галицькі бояри їй не підкорялися; з 1206 р. Анна з синами переховується в Польщі та Угорщині;
у Галичі правлять князі, запрошені боярами;
Польща та Угорщина розділили Галицько-Волинське князівство: Володимир (Волинський) віддали Романовичам, у Галичі посів угорський королевич (1214 р.);
із 1219 р. починається боротьба Данила Романовича за повернення батьківської спадщини (перший успіх — відвоювання у поляків Берестейської та Забузької земель);
до 1228 р. Данило Романович об’єднує всю Волинську землю й передає її братові Васильку, сам готується відвоювати Галицьке князівство в угорців і бояр;
Данило Романович зупинив наступ тевтонських лицарів у битві під Дорогочином у 1238 р.;
1238р. — Данило Романович оволодів Галичем і відновив єдність держави.
1.Правління Данила Галицького (1238-1264 рр.)
1.Правління Данила Галицького (1238-1264 рр.)
Правив спільно 3 братом Васильком Романовичем: Данило — в Галичі, Василько — на Волині;
у Ярославській битві (1245 р.) Данило Галицький переміг об’єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, які прагнули повернути Галичину;
оволодів Києвом у 1240 р.; призначений Данилом воєвода Дмитро керував обороною столиці від монгольської навали;
створив озброєне піхотне військо, що складалося з селян і міщан, підтримував міста у їхній боротьбі з власниками-феодалами;
1238р. – Данило Галицький розгромив війська хрестоносців під Дорогочином, тим самим зупинивши їх намагання захопити південно-західну Русь.
1240р. – оволодів Києвом; призначив своїм намісником воєводу Дмитра;
укріплював старі міста, заснував нові (Холм (1237 р.), Львів (1256 р.));відвоював Люблінську землю у Польщі (1243—1244 рр.);
коли у 1241 р. в князівство вторглися монголо-татари, під ударами яких пали міста Галич, Володимир, Кам’янець та ін., князь Данило Галицький визнав себе васалом Золотоординського хана (1245 р.), щоб уникнути подальшого розорення земель; натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній та зовнішній політиці;
1245 р. - розгромив біля міста Ярослава військо угорського короля і боярську опозицію. Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена.
битва під Дорогочином, 1238
з метою протистояння монголам уклав союз з Угорщиною, Польщею, Тевтонським орденом та Папою Римським;
папа обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів в обмін на церковну унію (унія - союз) Данила з Римом, проте допомога від Риму не надійшла;
1253 р. - прийняв корону від Папи Римського, ставши першим українським королем;
1254 р. - здійснив військовий похід проти хана Куремси, в якому здобув перемогу;
1259 р. - хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди.
Висновок: Данило Галицький відновив єдність Галицько-Волинського князівства і підняв міжнародний авторитет держави; хоча, антимонгольська політика князя зазнала краху, але Данило показав можливість успішної боротьби проти монголо-татар.
Данило Галицький помер у 1264 р. й похований у своєму улюбленому місті Холмі.
2. Монгольська навала на українські землі
2. Монгольська навала на українські землі
У просторах Центральної Азії жили кочові монгольські племена. За іменем могутнього племені татар сусідні народи називали "татарами" й інші монгольські племена. Так їх стали називати "монголо-татарами". Монгольська знать володіла величезними табунами коней, отарами овець. Кочове життя зробило монголів вправними вершниками, добрими стрільцями з лука. Кожне їхнє плем'я мало свого князя - хана. Один із них, Темучин - у 1206 р. силою об'єднав кочові племена і проголосив себе Чингісханом, шо означає "посланий небом", "великий хан".
Чингісхан (1155-1227) - монгольський державний, політичний і військовий діяч. Засновник і перший великий хан (1206—1227) Монгольської імперії, найбільшої імперії у всесвітній історії. Провів реформи, скеровані на ліквідацію племінного розподілу й формування потужного всемонгольського війська. Запровадив жорстку систему управління, писемне діловодство, єдине законодавство, створив надзвичайно боєздатну та рухливу армію, що засновувалась на жорстокій дисципліні й мала прекрасне озброєння. Проводив політику численних завоювань як в Азії, так і в Європі. Володіння Чингісхана розкинулися від берегів Тихого океану до Уральських гір.
Особливості монгольської армії
Добра військова організація: десятки об’єднувалися в сотні, сотні у тисячі, 10 тисяч складали тумен («тьму»);
основа війська — кіннота, що поділялася на важку, середню й легку;
використання різноманітної військової техніки при облозі фортець;
продумана військова тактика: після наступу легкої кінноти — відступ, заманювання в пастку, оточення і знищення противника;
сувора дисципліна: за втечу одного з поля бою страчували десяток, за втечу десятка — сотню.
Про монгольського воїна говорили, що "він володіє безстрашністю лева, хитрістю лисиці, хижістю вовка". Вбивали навіть людей, які виходили до них з подарунками, не шкодували маленьких дітей. Ударів монгольського війська Чингісхана зазнали: Китай, Корея, Середня Азія, Закавказзя, Північний Кавказ, Приазовські і Причорноморські степи. У завойовницьких війнах загинули багаті й квітучі держави Середньої Азії, Закавказзя.
Перший похід монголів на Русь
Звістку про наступ монгольських військ на Русь приніс половецький хан Котян, який запропонував своєму зятеві галицькому князеві Мстиславові Удатному об'єднати зусилля для боротьби з монголами. На боротьбу з ворогом вирушили руські князі зі своїми дружинами (київський, галицький, чернігівський, волинський, смоленський).
Вперше монголо-татари з'явилися на кордонах Русі у 1223 р. Вони напали на половців, які звернулися по допомогу до руських князів. Ті зібрали в Києві військову раду і вирішили допомогти половцям. Як згадується у літописах: "Краще нам прийняти їх на чужій землі, ніж на своїй".
Перша сутичка передніх монгольських армій з руськими загонами сталася 31 травня 1223 року на річці Калці в приазовськ степах.
Руські князі діяли порізно, більше думали про зведення особистих рахунків, ніж про перемогу над сильним ворогом. Коли галицький князь Мстислав Удатний вирушив на противника, київський князь стримав свої війська, бо ворогував з Мстиславом Удатним. Київський князь розташував укріплений табір на горі і спокійно спостерігав за битвою. Але його теж спіткала доля інших князів. Військо було розгромлено, а сам князь потрапив у полон до монголів і так само був задушений помостом, на якому бенкетували переможці.
Отже, у бою на річці Калці 31 травня 1223 року об'єднане військо зазнало поразки, це сталось внаслідок феодальних міжусобиць через які князі діяли неузгодженно. Втрати руського війська були жахливими: додому повернувся лише кожен десятий воїн. Шлях на Київ було відкрито, та монголи повернулися назад до Азії.
Причини поразки на річці Калці
1. Руські князівства були розрізненими.
2. Існували міжусобні суперечки князів і навіть ворожнеча між князями під час битви.
3. Князі не зуміли домовитися про спільні дії.
4. Не було загального керівництва і єдності у діях.
У 1227 р. Чингізхан помер і між його нащадками почалася боротьба за владу.
У 1235 г. переміг онук Чингізхана - хан Батий. Згодом він заявив про відновлення завойовницьких війн та віддав наказ готуватися до походу на руські князівства.
Наприкінці 1238 р. монголи вторглися в Рязанскі землі. Незважаючи на героїчну боротьбу слав’ян, один за одним пали Рязанське, Володимирське, Суздальське, Московське князівства. Це сталося внаслідок феодальної роздробленості. Князі не змогли припинити свої усобиці та об’єднатися перед страшною загрозою. Поразка на р. Калка нічому їх не навчила.
1237-1238 pp. монгольські війська спустошили Північно-Східну Русь.
1239-1240 рр. почалося завоювання українських князівств.
1239 - захопили Чернігівське і Переяславське князівства, орда стала навпроти Києва на лівому боці Дніпра. Зачаровані красою міста, монголи запропонували киянам здати місто без бою, але ті вирішили битися. Орда відступила, щоб наступного 1240 р. повернутись.
5 вересня 1240 р. Батий підійшов до Київа. Розпочалась його оборона, яка мала два періода: 5.09 –19.11 – кияни відбивали напади; 19.11 - 6.12.1240 р. - бої йшли в самому місті.
Обороною міста керував київський воєвода Дмитро, якого призначив Данило Галицький. Монголи обложили місто і почали його штурм, спрямувавши основні сили до Лядських воріт у південно-західній частині міста. Тут було поставлено стінобитні машини, які вдень і вночі громили захисні стіни. Облога міста тривала дев'ять днів.
Мужні захисники міста билися до кінця, спочатку на стінах міста, а коли монгольські орди вдерлися до Києва, то за кожну вулицю, храм, будинок. Чоловіки полягли у жорстокій битві, жінки та діти або загинули в полум'ї, або були вирізані. Не було пощади нікому: ні захисникам Києва, ні старим і дітям, ні культурним цінностям.
Багато людей, рятуючись від монголів, зачинилося в Десятинній церкві. Стеля церкви завалилася й багато людей загинуло, опинившись під завалом. Київ було піддано страшному розоренню, розгромлено, пограбовано, спалено, а населення зменшилося з 50-60 тисяч до 2 тисяч осіб.
Про це свідчать і археологічні розкопки, й дані літописів. Після себе монгольські орди залишили згарища, руїни та численні трупи загиблих киян.
1241 р. — похід монголів на Західну Русь; зруйновано міста Київського і Галицько-Волинського князівства. Далі монголи вдерлися на територію Польщі, Угорщини, Чехію, Словаччину, Сербію, Боснію, Хорватію.
Але у 1242 р. монголи припинили похід на Захід і повернули назад.
Осівши на Волзі, Батий заснував свою державу - Золоту Орду зі столицею в місті Сарай. До Золотої Орди потрапили народи Русі, Північного Кавказу, Поволжя, Західного Сибіру, Криму.
Причини захоплення Київської Русі монгольськими військами:
1. Монгольське військо було численним, добре організованим у військовому плані, з великим досвідом унаслідок численних загарбницьких походів. Йому була характерна сувора дисципліна і висока майстерність.
2. Князівства Київської Русі були знекровлені:
• постійною війною з половцями;
• міжусобною боротьбою.
3. Феодальна роздробленість, сепаратизм, відсутність єдності і злагоди між окремими князями, їх невміння і небажання підпорядковувати свої інтереси загальній справі.
4. Більшість міст не були підготовлені як треба до оборони.
Золотоординське ярмо
Руські князівства потрапили в залежність від Золотої Орди, хоча й не входили до її складу. Таким чином, на руських землях було встановлено іноземне ярмо. Воно проявилося у:
Призначення ханами руських князів. на князівські столи, жалування їм ярликів (грамот) на княжіння.
Сплата податків (баскаки – керівники військових загонів, що наглядали за діяльністю руських князів і збирали данину в руських землях)
Допомога у війнах.
Право на князювання (ярлик - грамота на право князювати на Руських землях) надавав сам хан після того, як претендент прибував до Сараю (столиці держави), де давав клятву вірності ханові.
На загарбаних територіях встановлювався режим жорстокого терору. Періодично влаштовувалися спустошливі походи на українські території, грабуючи й руйнуючи їх.
Особливості монгольського панування в Галицько-Волинському князівстві:
князівство не ділилося на улуси;
не було намісників-баскаків;
правили власні князі;
не сплачувало данину, лише мусило надавати військо для монгольських походів.
Таким привілеям сприяла зважена політика правителя князівства Данила Галицького. У 1245 р. Данило на вимогу Батия особисто відвідав Золоту Орду, де було підтверджено його право на князювання.
Наслідки золотоординського панування:
1. Монгольське володарювання на українських землях нанесло удар і значно загальмувало розвиток господарства.
2. Багато людей загинуло чи потрапило в полон, міста і села було спалено і пограбовано:
із 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49
14 із них уже більше не піднялися з руїн
15 - з часом перетворилися на села.
У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а до рівня кам'яного будівництва, що існувало до монгольського завоювання, дійшли лише через 100 років.
3. Занепад міст, захоплення в полон ремісників призвело до погіршення економічного становища, згортання торгівлі, зникнення цілих галузей ремісництва.
4. Українські князівства втратили незалежність, були змушені платити данину.
5. Усі князі були змушені визнати себе залежними від Золоте Орди.
6. Монголи загальмували, навіть на деякий час зупинили, консолідацію українських земель у політичному аспекті, що негативи позначилося на подальшому процесі державотворення.
Page updated
Google Sites
Report abuse