Бойові дії в 1942-1945 рр.

1. Докорінний перелом у ході німецько-радянської війни: битви під Сталінградом і на Курській дузі.

2. Лівобережжя літо-осінь 1943 р.

3. Битва за Дніпро.Чорносвитники.

4. Вигнання німецьких військ з Правобережжя.

5. Депортація з Криму татар.

6. Завершення війни

Докорінний перелом у ході німецько-радянської війни: битви під Сталінградом і на Курській дузі.

У цілому, 1942 рік завершився на користь Антифашистської коаліції, яка, до того ж, остаточно сформувалась у цей період. Забувши про ідеологічні суперечності, комуністичний Радянський Союз та демократичний Захід об'єднались в ході боротьби проти нацистської Німеччини, фашистської Італії та мілітаристської Японії.

У 1943 році гітлерівське командування прийняло рішення про проведення великого наступу на радянсько-німецькому фронті з метою повернення стратегічної ініціативи. Місцем для проведення наступу було обрано Курський виступ, що утворився у наслідок зимово-весняного наступу радянських військ.

Центральна подія битви: танкова битва під Прохорівкою.

12 липня 1943 року у районі села Прохорівка розгорнулась найбільша танкова битва в історії воєн. З обох боків у ній взяли участь близько 1200 танків, САУ і штурмових гармат.

Завершальною подією битви вважається визволення Харкова 23 серпня 1943 року.

Перемога на Курській дузі ознаменувала корінний перелом у війні. Німецьке командування зазнало поразки у своїй спробі повернути втрачену стратегічну ініціативу і було змушене перейти до оборони.

Перемога радянських військ в Сталінградській битві є найбільшою воєнно-політичною подією Другої світової війни, адже саме тоді стався корінний перелом, коли німці були подолані і радянські війська перейшли від оборони до наступу. Після Курської битви співвідношення сил на фронті різко змінилося на користь Червоної Армії, що забезпечило їй сприятливі умови для розгортання загального стратегічного наступу.

Лівобережжя літо-осінь 1943 р.

Перемога під Курськом створила умови для широкого наступу Червоної армії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Успішно діяли війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони охопили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було, нарешті, визволено. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту 23 вересня вибили німців з Полтави.

Жорстокі бої розгорнулися у Донбасі. О 6-й годині ранку 18 серпня ураганний вогонь тисяч гармат і мінометів сповістив про перехід радянських військ у наступ проти угруповання німецьких військ, які створили сильну оборону по річці Міус, так званий "Міус-фронт". Годину п'ятнадцять хвилин смертоносний вогонь бушував на позиціях німців, які вважалися неприступними.

Рішучі дії радянських воїнів врятували багато міст і сіл, промислових об'єктів від цілковитого знищення, хоч окупанти, виконуючи директиву про тотальне зруйнування Донбасу, все-таки встигли завдати величезних втрат. Нарощуючи темпи наступу, Червона армія 8 вересня вигнала ворога з обласного центру Сталіно (тепер Донецьк), а 22 вересня завершила очищення від нього Донбасу.

Під час серпнево-вересневого наступу 1943 р. радянські війська вийшли до Дніпра в 700-кілометровій смузі від Лоєва до Запоріжжя.

Здобуття згодом 23 плацдармів на західному березі Дніпра і двох плацдармів на Прип’яті змінило становище на користь Червоної армії.

20 жовтня 1943 р. Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний та Південний фронти на 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські фронти.

Перший Український фронт під командуванням генерала М. Ватутіна спрямував свої удари проти ворога поблизу Києва.

Другий Український фронт під командуванням генерала І. Конєва сконцентрував свої сили нижче по Дніпру біля Черкас.

Третій Український фронт під командуванням Р. Малиновського зосереджував свої удари поблизу Дніпропетровська.

Четвертий Український фронт під командуванням генерала Ф.Толбухіна наступав у напрямку Кримського півострова.

Битва за Дніпро. Чорносвитники.

Після успіху Донбаської наступальної операції, стало зрозуміло, що у німців є тільки один шанс утримати хоча б половину України - зміцнитися на Дніпрі. За наказом Гітлера в серпні 1943 року почалося будівництво грандіозного оборонного укріплення, так званої лінії Пантера - Вотан, яка була в довжину майже 1400 км, від Нарви до Приазов'я. Покладалися німці і на рельєф місцевості, адже правий берег Дніпра значно вище лівого.

Але добудувати лінію німці не встигли, вже 26 серпня радянські дивізії перейшли у наступ. У Червоної армії була перевага в чисельності військ і кількості техніки: 2 650 000 солдатів проти 1 240 000 у німців. Але оборонятися завжди простіше, ніж наступати, так що у Вермахті були рішуче налаштовані Дніпро відстояти і навіть перейти у контрнаступ, якщо буде така можливість .

Для початку потрібно було вибити залишки німців з Лівобережної України і змусити їх повністю переміститися на правий берег. У цьому чимало допомогла 60-я армія, якою командував уродженець Черкаської області Іван Черняховський. Саме дивізії Черняховського були на вістрі атаки і вибили німців з їх позицій по лінії Глухів - Ніжин..

Вже до 15 вересня німецькі війська були змушені переправитися на правий берег. Але от далі у радянського командування почалися проблеми. Завдання з Москви стояло майже нездійсненне - форсувати Дніпро на найскладніших ділянках фронту і паралельно заважати німцям відступати. Частково це завдання виконали - вже до 20 вересня на правому березі було 23 радянських дивізії, але план широкомасштабного наступу провалився, армія була занадто виснажена боями.

Одним з найстрашніших та найбільш кровопролитних епізодів битви за Дніпро стали бої на Букринському плацдармі. Саме цей палцдарм був ключем до взяття Києва, тому радянське командування солдат не шкодувало.

Німці окопалися міцно і оборонялися з особливою ретельністю, так що радянська влада просто посилала в цю м'ясорубку немислиму кількість штрафників та новобранців. При цьому навіть не подбавши толком про переправи.

Коли німцям стало зрозуміло, що радянська армія трохи видихалась, вони завдали нищівного удару по Букринському плацдарму 29 вересня. Контрнаступу не вдалося, але становище радянських військ стало ще більш жалюгідним. Саме з цих епізодом битви пов'язана історія про «чорнопіджачників» - новобранців, яким не видавали навіть форму, просто пускаючи на німецькі кулемети.

Мовляв, усі вони, особливо чоловіки, – це потенційні зрадники та колабораціоністи. Тому, за логікою кремлівських керманичів, ці люди мали «змити кров’ю» свій «злочин». Коли радянські війська заходили в черговий звільнений від нацистів український населений пункт, за ними слідом туди прибував польовий військкомат. Він проводив повну мобілізацію усіх чоловіків, які могли тримати зброю в руках.

Після цього їх майже відразу кидали в атаку на німецькі позиції, не встигаючи видати військового одягу: так, власне, і з’явилася назва «чорнопіджачники», або ж «чорносвитники». Зброї їм також часто не давали: здобудете в бою! Селяни своїми трупами вистеляли шлях регулярним військам. Особливо моторошним виявився штурм Києва в жовтні 1943 року, коли радянська влада кинула десятки тисяч «чорнопіджачників» на Букринський плацдарм нижче української столиці для відволікання основних німецьких сил, а регулярні підрозділи переправлялися тим часом, використовуючи Лютізький плацдарм вище міста. На шестикілометровому клаптику землі загинуло понад 250 тис. солдатів, із яких значну частину становили щойно мобілізовані селяни в домотканих свитках.

Фраза маршала Жукова, про те, що українців треба топити в Дніпрі є, швидше за все, вигадкою, ніякі серйозні джерела її не підтверджують. Що, втім, не заперечує того факту, що маршал дійсно вважав за краще «завалити ворога трупами», і йому було все одно чиїми саме. Кількість загиблих на Букринському плацдармі точно невідомо, але це ніяк не менше, ніж 250 000 чоловік. У всій битві за Дніпро втрати радянської сторони склали трохи більше, ніж 400 000, так що як мінімум половина загиблих склали голову саме на цій ділянці фронту.

Вже 15 жовтня спроби взяти Київ довелося призупинити. Навіть радянське командування усвідомило, що цей бій коштує занадто дорого. Розрахунок командування був в цілому вірний. Якщо не виходить взяти Київ нахрапом, то треба почекати удачі ну інших ділянках фронту. І ці удачі були. Активізувалася «південна» частина радянських військ, взявши кілька великих міст, так що над німцями нависла загроза оточення.

25 жовтня радянські частини поспіхом перегруповувались, на Букринському плацдармі залишилися оперативні резерви, основні ж частини повинні були завдати раптового удару по Києву з півночі. Поки німці чекали атаки зі звичного боку, радянські війська завдали удару з Лютізького плацдарму силами 1-го Українського фронту.

4 і 5 листопада радянські війська увійшли до Києва, почалися вуличні бої. 6 листопада Київ був узятий.

Звичайно, був час і більш детально продумати операцію, і, можливо, взяти місто меншою кров'ю. Але радянське командування поспішало звільнити місто до дати 7 листопада - дня Жовтневої революції. І, на жаль, гуманізм в цей момент вже нікого не цікавив.

Битва за Дніпро стала однією з найважливіших битв, які зумовили результат війни. Звичайно, серед тих, хто бився і загинув там було багато українців, яких радянська влада не особливо і шкодувала.

Говорячи про ці події потрібно пам'ятати, що перемога на Дніпрі далася тоді вкрай високою ціною.

Вигнання німецьких військ з Правобережжя

Наприкінці 1943 року Ставка верховного головнокомандувача поставила перед Радянською армією завдання: повністю очистити від німецьких військ територію СРСР та вийти до державного кордону.

24 грудня 1944 року розпочався загальний наступ радянських військ на Правобережжі.

28 жовтня -День визволення України від фашистських загарбників.

У результаті операцій армії було звільнено від фашистських загарбників всю територію України. Ціною великої кількості людських втрат 28 жовтня територія України була звільнена.

Депортація з Криму татар.

Депорта́ція кри́мських тата́р — примусове виселення кримськотатарського населення Кримської АРСР, проведене НКВС 18 травня 1944 року.

Початок - 18 травня 1944 р.

Завершення - 20 травня 1944 р

Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання.

За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити.

У деяких складах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху.

Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі

Наслідки :

Значна кількість переселенців, виснажених в роки німецької окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944-45 роках.

Після депортації кримських татар було перейменовано всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) населенні пункти, які мали кримськотатарське походження

Таким чином, сталінський тоталітарний режим здійснив в Криму широкомасштабні етнічні чистки, які поєднували у собі депортації етносів, етнічний топонімоцид, лінгвіцид, нівеляцію культури, історичної пам’яті та самосвідомості репресованих народів. Це було типовим проявом злочинної політики етноциду, яка застосовувалася сталінською владою ще з 30-х років. Пошук "ворогів народу" серед представників етнічного населення у поєднанні з легалізацією злочинного принципу колективної відповідальності усього народу, перетворив на об’єкти сталінського етноциду більшість етносів Кримського півострова. І якщо гітлерівський режим тільки планував масштабний етноцид народів Криму шляхом депортації, то сталінська влада реалізувала його на практиці, використавши обставини військового часу.

Завершення війни

6 червня 1944 року - відкриття Другого фронту-початок операції "Оверлорд"- висадка союзників у Північні Франці

15 серпня 1944 р.- початок операції "Енвіл"-висадка союзників у Південій Франції.

Боячись потрапити в оточення, німецькі війська у Південно-Західній та Південній Франції почали відступати

25 серпня 1944 р.-капітуляція німецьких військ у районі Парижа, прибуття до столиці генерала Ш.де Голля.

На заході європейського театру бойових дій з'явився потужний антинімецьких фронт. Війна в Європі вступила в завершальну фазу

1944 р.-початок визволення Європи від фашизму та нацизму.

Німеччина зазнала поразки у війні. Битва за Берлін закінчилась 2 травня 1945 року. В цей день німецький генерал артилерії Гельмут Вайдунг, котрий командував військами, що захищали Берлін, капітулював перед радянськими військами, генерала Василя Чуйкова.

В той же день, головне командування двох дивізій німецької армії Групи Вісла, котра дислокувалась на північ від Берліна: генерал Курт фон Тіппельскірх, командувач 21 дивізії сухопутних війсь та генерал Гассо фон Мантефель командир 3 танкової дивізії, капітулювали перед Західним альянсом. 6 травня о 18:00 генерал Герман Нігоф, комендант міста Бреслав капітулював перед радянськими військами, після того, як тримав оборону міста протягом кількох місяців.

7 травня 1945 року капітуляцію прийняли: від англо-американської сторони генерал-лейтенант армії США, начальник Головного штабу Союзних експедиційних сил Волтер Беделл Сміт, від СРСР — представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров, від Франції, як свідок, — заступник начальника Штабу національної оборони Франції бригадний генерал Франсуа Севез. Капітуляція нацистської Німеччини набула чинності 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом (9 травня в 1:01 за московським) .

В ніч з 5 на 6 серпня з американської бази на Маріанських островах злетіли літаки, яким було наказано бомбити японське місто Хіросіму, а якщо воно буде закрите хмарами, обрати інші цілі — міста Кокура або Нагасакі.

О 8 годині 15 хвилин за місцевим часом бомбардувальником США B-29 "Енола Гей" було скинуто бомбу на парашуті, і через кілька хвилин над Хіросімою здійнявся смертоносний атомний гриб. Хоча хвилин за 15 до вибуху в Хіросімі пролунав сигнал тривоги, поява самотнього американського літака не викликала занепокоєння у переважної більшості жителів. Вони не стали ховатися в укриття. Відразу після вибуху, еквівалентного вибухові 20 тис. тонн тринітротолуолу, місто вкрили величезні хмари диму. Один по одному спалахували дерев'яні будинки. Коли під кінець дня пожежі стишилися, місто являло собою суцільні руїни. В радіусі 2 км від епіцентру вибуху всі будови виявилися повністю зруйновані, а в радіусі 12 км отримали більш-менш значні пошкодження. З кожних десяти чоловік, які перебували на відкритій місцевості в радіусі 2 км від епіцентру вибуху, загинуло вісім, а всередині приміщень — п'ять чоловік. Точне число жертв, можливо, ніколи не стане відомо, оскільки спірним залишається питання про кількість жителів у момент атомного бомбардування. Ця цифра коливається від 227 до 400 тис. чоловік. Уряд США очікував, що відразу після атомного вибуху Японія визнає свою поразку, однак ці надії не виправдалися: військове командування Японії обмежилося відрядженням до Хіросіми комісії для розслідування.

У Північно-Східному Китаї стояла мільйонна Квантунська армія, сповнена рішучості битися до останнього солдата. 8 серпня 1945 р. Радянський Союз оголосив війну Японії. В ніч на 9 серпня радянська армія розпочала воєнні дії на Далекому Сході. Головний удар радянських військ спрямовувався проти Квантунської армії. На неї наступали три фронти: Забайкальський, 1-й і 2-й Далекосхідні. Загальне керівництво радянськими військами на Далекому Сході здійснював маршал О. М. Василевський.

Після вступу у війну Радянського Союзу уряд Японії дійшов висновку, що треба закінчувати воєнні дії, щоб спробувати зберегти владу імператора. 14 серпня 1945 р. він повідомив уряди США, Великої Британії та СРСР, що приймає умови Потсдамської конференції. Однак наказу скласти зброю уряд ше не дав і тому радянські війська продовжували наступ.

19 серпня солдати і офіцери Квантунської армії почали у масовому порядку здаватися в полон. Розгромивши Квантунську армію, радянські війська визволили Північно-Східний Китай і Північну Корею, оволоділи Південним Сахаліном і Курильськими островами. Маріонеткова держава Маньчжоу-го розвалилася. її уряд на чолі з "імператором" Пу І потрапив до полону

28 серпня на аеродром поблизу Токіо прибув передовий загін американських військ. Через кілька днів вони окупували Японські острови. Частина визначних японських урядовців, у тому числі князь Коное, наклали на себе руки. 2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі" під головуванням головнокомандувача союзний військ генерала Макартура відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії. Від імені радянського Верховного Головнокомандування приймав капітуляцію вихідець з України Кузьма Дерев'янко. Згідно з Актом, японські війська в Японії і на окупованих нею територіях склали зброю. Південний Сахалін і Курильські острови передавалися Радянському Союзу.

2 вересня 1945 року вважається датою закінчення Другої світової війни.

Page updated

Google Sites

Report abuse