Робота над поняттям

Репарація – повне або часткове відшкодування збитків, завданих державі, що перемогла у війні, за рахунок переможеної держави, яка розв'язала війну.

Японське «Економічне диво» — явище стрімкого росту японської економіки з середини 1950-х років до нафтової кризи 1973 року.

Політика «Трьох «Д» - демократизація, демілітаризація, декартелізація.

Демократизація – запровадження демократичних принципів, перебудова держави на демократичних основах.

Демілітаризація – заборона мати воєнну промисловість і зброю, роззброєння держави.

Декартелізація – законодавче обмеження з боку держави концентрації економічного потенціалу у вигляді картелів, синдикатів, трестів та інших монополістичних об’єднань.

Запам'ятайте дати:

• 3 травня 1947 р. — набрання чинності конституцією Японії.

• 7 вересня 1951 р. — підписання Сан-Франциської мирної угоди.

Оскільки Японія була країною-агресором і зазнала поразки у Другій світовій війні, то її територія була окупована військами США на чолі з Д. Макартуром (1945–1952). На окупованій території американцями провадилася політика «Трьох "Д”»: демократизація, демілітаризація, декартелізація. Водночас було проведено аграрну реформу, яка передбачала націоналізацію надлишків землі і продаж її державою на пільгових умовах орендарям.

1947 р. була прийнята нова Конституція, яка проголошувала суверену владу народу (зберігався інститут імператора як символ держави та єдності нації), законодавча влада належала парламенту, який обирав уряд, гарантувалась рівність громадян перед законом, Японія відмовлялась від утримання регулярної армії як засобу війни і створення сил самооборони.

Японія розпочала процес модернізації економіки з використанням найсучасніших технологій. Завдяки союзу із США в зовнішній політиці країна поступово відновила й навіть посилила свої позиції в міжнародній торгівлі. Американська окупаційна адміністрація ініціювала прийняття в Японії антимонопольного законодавства, було реформовано податкову систему, зокрема зменшено податки на підприємницьку діяльність, установлено твердий обмінний курс японської валюти — єни. Реформи пожвавили конкуренцію серед підприємців, сприяли зростанню економіки країни.

Також були запроваджені 8-годинний робочий день, система оплачуваних відпусток, охорона праці. В освіті ввели спільне навчання хлопців і дівчат, зі шкільних підручників вилучили матеріали, пов'язані з ідеологією мілітаризму. У наш час «японський» і «якісний» сприймаються як тотожні поняття, тому нам важко уявити, що промислові товари, вироблені в післявоєнній Японії, були низькоякісними. Для покращення становища Японія залучила іноземних експертів, і до 1960-х років якість японських товарів значно поліпшилася, що сприяло зростанню попиту на них. Ще через два десятиліття Японія завоювала репутацію виробника високоякісної продукції на рівні світових стандартів.

Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубожілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам’яного вугілля), та вже наприкінці 1960-х років посіла друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 1970-х років — і за обсягом ВНП. Протягом 1955-1973 pp. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі — майже 11 % на рік. Це явище отримало назву японського «економічного дива».

Великого значення для розвитку Японії набули реформи, проведені під керівництвом американських окупаційних властей.

Важливу роль у повоєнній відбудові японської промисловості відіграла грошова допомога США.

Кошти США, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу Японії повністю оновити обладнання в промисловості та створити принципово нові види виробництва.

У 1960 р. правляча ліберально-демократична партія запропонувала план подвоєння національного прибутку («план Ідзангі»), розрахований на 10 років. Згідно з ним, Японія повинна була зайняти перше місце у світі в кількох галузях промисловості, підвищити якість своїх товарів, випускати їх у такій кількості, що дасть змогу отримувати великі прибутки за рахунок експорту. Щоб реалізувати план, різко знизили податки та ставки банківського кредиту, тобто розміри відсотків, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. Завдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче розширювали виробництво, прискорюючи в такий спосіб здійснення японського «економічного дива».

Підвищення ефективності праці в сільському господарстві вивільнило робочі руки, необхідні для промисловості, що сприяло швидким економічним перетворенням у країні.

Японці використовували зарубіжні наукові досягнення; закуповували патенти і ліцензії на наукові відкриття й оригінальні технології, вони вміло пристосовували їх до своїх можливостей, отримуючи величезні прибутки.

Велике значення мало й те, що Японія не витрачала великі кошти на оборону. Витрати на «сили самооборони», які лише наприкінці 1960-х років зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1 % бюджету.

Упродовж повоєнних років японські робітники працювали більше та значно інтенсивніше, аніж у багатьох інших країнах, за досить скромну винагороду. Лише наприкінці 1980-х років заробітна плата японців досягла рівня розвинених країн (19,5 доларів за годину в 1988 р.).

Японія майже не витрачала коштів на оборону, оскільки, з одного боку, країна перебувала під захистом США, а з іншого — японська конституція забороняла уряду витрачати на оборонні потреби більше 1 % ВВП.

Японці вирішили не відбудовувати зруйновані американськими бомбардувальниками старі металургійні заводи, а збудувати нові з використанням матеріало- й енергозбережувальних технологій. Як наслідок, наприкінці 1970-х років Японія стала одним з центрів світової металургії.

Японці вдало використали проведення в країні Олімпійських ігор у 1964 р., продемонструвавши світові можливості й потенціал японської нації. З метою реклами учасникам і гостям Токійської олімпіади (того року 13 українських спортсменів стали олімпійськими чемпіонами) дарували дорогі годинники, магнітофони, фотоапарати, кінокамери тощо. Подарунки не тільки окупилися, а й забезпечили виробникам чудову рекламу й чималі прибутки.

Підсумок. Бурхливий повоєнний економічний розвиток Японії перетворив її на один із трьох центрів сучасної світової економіки нарівні із США та Західною Європою. У середині 80-х років її частка у світовому валовому продукті сягнула 10 %.

Після Другої світової війни провідною політичною силою в країні була Ліберально-демократична партія (ЛДП). Сформовані нею уряди забезпечили «економічне диво» й успіхи в зовнішній політиці. Своєрідним рубіконом, який умовно поділив життя Японії на післявоєнний та сучасний періоди, стало перебування при владі в середині 1980-х років уряду прем'єр-міністра Ясухіро Накасоне. Він проголосив програму «підведення підсумків післявоєнної політики». Метою програми було перетворення країни на світового лідера не тільки за економічними показниками, а й за політичним впливом і військовою потужністю.

Спроби ЛДП скоригувати внутрішню й зовнішню політику не виправдали сподівань. У середині 1990-х років майже сорокарічне правління партії закінчилося й вона вперше програла вибори до нижньої палати парламенту. Відтепер партія мусила вступати в коаліції з іншими політичними силами.

На початку 90-х років ХХ ст. розвиток японської економіки сповільнився. Причиною кризи стало зниження цін на акції на нерухомість, унаслідок чого в Японії розпочався період економічного застою.

Наприкінці XX ст. стало зрозуміло, що в розвитку Японії настав новий етап. Японська модель вичерпала свої можливості. Наздогнавши й перегнавши за багатьма економічними показниками більшість розвинених країн, Японія постала перед необхідністю створення нової моделі розвитку.

Так зване «втрачене десятиліття» (90-і роки ХХ ст.) стало переломним періодом в новітній японській історії. Японці відмовилися від системи довічного найму, що призвело до періодичного загострення проблеми безробіття (особливо серед молоді), зниження соціальних гарантій. У 2010 р. економіка Японії поступилася другим місцем у світі Китаю.

Основу зовнішньої політики Японії наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. становить відмова від претензій на роль великої держави та від самостійної воєнної доктрини. Країна постала перед викликами, пов'язаними з посиленням конкуренції за економічне та політичне лідерство в Тихоокеанському регіоні.

По-перше, пріоритетом у зовнішній політиці Японії залишається оборонний союз зі Сполученими Штатами Америки, який більшість японців вважає гарантією безпеки й територіальної цілісності країни. Цей союз важливий не тільки для Японії, а й для США, оскільки означає свободу мореплавства в Тихому й Індійському океанах.

По-друге, Японія повинна враховувати посилення світових позицій Китаю, який нині є економічно найпотужнішою азійською державою. Для обох країн важливий діалог з проблемних питань, щоб запобігти виникненню конфліктів у сфері безпеки.

По-третє, Японії доводиться зважати на інтеграційні процеси в Тихоокеанському регіоні. У XXI ст. країна зіткнулася з негативною реакцією на посилення своєї обороноздатності й активізацією зовнішньої політики азійських сусідів, насамперед Китаю та Південної Кореї. Отже, Японія вибудовує багаторівневу систему співпраці із сусідніми країнами.

По-четверте, Японія протидіє міжнародному піратству в районі Африканського Рогу, бере участь у ліквідації руйнівних наслідків стихійних лих, спалахів інфекційних захворювань тощо. Країна докладає чимало зусиль для налагодження відносин з Китаєм, Північною Кореєю та Південною Кореєю. Досі залишається невирішеним територіальне питання з Росією щодо Північних (для Росії — Південних) Курильських островів, які були анексовані СРСР після Другої світової війни. Мирний договір між двома країнами донині не підписано. Щорічно 7 лютого в Японії відзначають День Північних територій, вимагаючи від Росії повернути ці острови.

Японія визнала незалежність України в грудні 1991 р., відтоді наші країни розвивають економічні й культурні відносини. Минуле Японської імперії, зокрема уроки Другої світової війни, свідчать, що країна зацікавлена в мирному співіснуванні, економічна потужність поєднується з гуманізмом японської культурної цивілізації.