СВЯТИНЯ СТАРОГО МЕРЧИКА

Храми Божі – то світлі острівці на нашій землі, куди ми приходимо, аби звернутися до Бога – попросити помочі або просто подякувати за те, що все в нашому житті складається добре. Для жителів селища Старий Мерчик Валківського району таким духовним пристанищем, джерелом благословінь Божих є церква Всіх Святих, яка розташована на території пам’ятки архітектури національного значення садиби Шидловських.

Перший храм у центрі Старого Мерчика був зведений у той час, коли на слобожанських землях з’являлися перші поселення – в 1680 році. Це була дерев’яна церква в ім’я Всіх Святих. Як відомо, селище Старий Мерчик теж тривалий час мало назву Всесвятське.

У церковній книзі Курязького монастиря за 1696 рік згадується настоятель церкви Всіх Святих Іван Григорович Капустянський, Всесвятський житель села Мерчик.

Метрики та сповідні книги Всіхсвятської церкви починаються з 1725 року. З перепису села Старий Мерчик дізнаємося, що у 1732 році священиками храму значилися Іван Іванович та Степан Іванович Капустянські. Очевидно, це були сини отця Івана.

В історії Старомерчицького храму відомий випадок зцілення дванадцятирічної дівчинки. Про це розповів архієпископ Філарет (в миру –Дмитро Григорович Гумілевський) в «Историко-статистическом описании Харьковской епархии». Жителька села Старий Мерчик ходила зі своєю сліпою донькою до церкви. Після того, як батюшка кілька разів відслужив молебінь перед іконою Охтирської Божої Матері, на величезний подив усіх присутніх у церкві, дівчинка повністю прозріла. Сталося це чудо 15 квітня 1744 року. Після революції ікона була втрачена. З ініціативи нинішнього настоятеля церкви Всіх Святих отця Леоніда був написаний новий образ Охтирської Божої Матері, який сьогодні можна побачити в храмі.

Дерев’яна церква Всіх Святих простояла майже століття. У 1778 році був збудований новий кам’яний храм із такою ж назвою зусиллями дійсного статського радника Григорія Романовича Шидловського. Автором проєкту церкви виступив молодий, але вже відомий на той час архітектор із Сумщини Олександр Олександрович Паліцин. Храм Всіх Святих став окрасою усієї Харківської губернії. Як відзначив директор Харківського приватного музею міської садиби Андрій Парамонов, найкрасивіші храми того часу були збудовані саме в маєтках поміщиків, які ніби змагались між собою: хто краще облаштує свій храм. Нова церква Всіх Святих була побудована у стилі класицизму з деякими елементами українського бароко. У праці Георгія Крескентійовича Лукомського «Старинные усадьбы Харьковской губернии» зустрічаємо згадку про церкву у Старому Мерчику – «старинную, но в общем, обычную церковь в раннеклассическом характере с куполом и портиками.»

Варто відзначити, що на ранньому етапі становлення класицизму на Слобожанщині почала набувати популярності нова форма споруд – ротонда (у перекладі з італійської – «кругла будова»), яку раніше, в епоху бароко, зодчі не використовували. Приємно констатувати, що саме храм Всіх Святих у Старому Мерчику став першим храмом-ротондою на слобожанських землях, поклавши початок численним різновидам храмів-ротонд. За цим же типом були побудовані Покровська церква в с.Пархомівка Богодухівського повіту (1809), Троїцька церква в с.Гракове Чугуївського повіту (1810) та храм в ім’я Святого Миколая в с.Рокитному Харківського повіту (1810). Ці церкви, вибудувані у циліндричних формах, наділяли ще й символічним змістом, ототожнюючи коло з символом вічності.

Церква Всіх Святих стала свідком вінчання 34-річного Федора Шидловського (сина Григорія Романовича Шидловського) та 22-річної Анастасії Апостол (доньки полтавського поміщика Миколи Апостола). Ця визначна подія в житті знатної родини сталася 20 липня 1836 року.

Інший власник маєтку в Старому Мерчику інженер Євген Михайлович Духівський у 1881 році за власним проектом добудував до церкви трапезну та триярусну дзвіницю. Дзвони Старомерчицького храму відзначалися чарівною мелодійністю, поєднуючи в собі звуки міді, срібла та золота. Всередині церкви містилися великий іконостас та дві круглі ікони дивовижної роботи.

У радянський час храм Усіх Святих не уникнув лихої долі більшості тодішніх храмів. З безчинством безбожної влади довелося віч-на-віч зустрітися священику Старомерчицького храму А. А .Уманцеву – людині з величезним досвідом та авторитетом, до порад якої прислухалися парафіяни.

У 1921 році, коли по всій країні вже почалася боротьба з релігією, А. А. Уманцева викликали до Валківського ревкому. У церкви були вилучені церковна печатка, касові вклади, цінні папери, церковний архів. Опечатали й саму церкву.

Світле очікування найбільшого християнського свята Воскресіння Христового у 1929 році було затьмарене звісткою про закриття храмів. Як руйнували церкву Всіх Святих, докладно розповів краєзнавець Павло Губський у праці «Сторінки історії. Старий Мерчик». Саме пасхальної ночі під час богослужіння церкву Всіх Святих оточили учні агрономічної школи, яка розташувалася в колишньому палаці Шидловських. Піснями, дикими криками, лайками, розведеними вогнищами навколо церкви вони наводили жах на парафіян.

Пасхальним ранком люди вийшли з церкви і обступили її у чотири ряди. Це було прощання з храмом. Священик проходив між рядами і святив паски. Летіли шапки, від криків оскаженілого натовпу школярів не чути було проповіді батюшки.

Коли парафіяни повертались із церкви додому, учні наздоганяли їх і силою відбирали кошики з пасками та крашанками. Зачинщиком цього вандалізму був викладач агрошколи Єгор Котляр, який невдовзі збожеволів та помер у психіатричній лікарні.

Лише закриттям церкви більшовицька влада не обмежилася. Одного весняного дня, коли мерчани займалися польовими роботами, дітвора з криком «Руйнують церкву» бігла до храму. Тут активісти-руйнівники Напузник та Колодязький уже штовхнули найбільший дзвін вагою в кілька тонн. За ним один за другим були скинуті ще три дзвони. Всередині храму голова сільської ради Яровий (історія не зберегла його імені) топтав ногами ікони. Цього ж вечора від менінгіту померла його дев’ятирічна донька. Для Івана Напузника розплата виявилася менш страшною. Під час пиятики він побився об заклад, що спуститься з дзвіниці, мов ангел на крилах. Із кровельного заліза чоловік змайстрував крила, прилаштував їх на руки і стрибнув униз. Відбувся лиходій лише переломом ноги та синцями.

У довоєнний час час приміщення Всіхсвятської церкви використовували як склад агрошколи. У 50-60-ті роки тут містилася пекарня. Пізніше під куполом церкви можна було почути гуркіт м’ячів та сюрчання тренерського свистка: до 1992 року тут містилася спортивна зала Старомерчицького технікуму ветеринарної медицини.

Відродження церкви почалося вже в незалежній Україні у 1994 році з ініціативи тодішньої голови селищної ради Ніни Яківни Шевченко. Першим старостою храму став Яременко Михайло Тимофійович. Після отримання дозволу митрополита Харківського та Богодухівського Никодима, 3 лютого 1995 року було зареєстровано Статут релігійної громади Всіхсвятської церкви.

Першим священиком відродженого храму став отець Миколай (в миру – Микола Миколайович Здоровцев). У 1996 році на його місце було призначено іншого настоятеля – отця Миколая (в миру – Микола Іванович Куценко), який добудував алтарну частину храму, повністю знищену більшовиками. Наступним священиком став отець Олександр. У 1997 році його замінив отець Стефаній (в миру – Степан Іванович Бугір). З 1999 року настоятелем Всіхсвятського храму є отець Леонід (в миру – Леонід Миколайович Удовік). Він активно розпочав ремонтні роботи з відновлення Мерчицької святині. Його зусиллями було добудовано дзвіницю, зроблено покрівельні роботи, виконано розпис храму, відновлені ікони та встановлено ковану огорожу навколо церкви.

У 2013 році я побувала в Старому Мерчику. Першою у селищі мене зустріла сонячна церква в оточенні кремезних старих дерев. Спало на думку: «Невже це та сама святиня, якій довелося стільки пережити на своєму віку? Невже це вона була свідком подій часів славних Шидловських-Духівських?» І так приємно, що все ж церква відродилася, нехай і не зовсім у своєму історичному вигляді. Головне, що тут знову проходять богослужіння і до церкви ідуть люди.

До наших днів чудом збереглися трапезна церкви та частина дзвіниці, встановлені Євгеном Михайловичем Духівським. Зовні сучасний храм Усіх Святих має сонячний колір, який при будівництві був обраний невипадково. Колір храму нерідко відображає його присвячення. Так, жовтий колір присвячується святителю або святителям, червоний – мученику або мученикам. Блакитний колір мають церкви, збудовані на честь Пресвятої Богородиці (прикладом у валківському районі є храм Різдва Пресвятої Богородиці у селищі Ков’яги).

Дивлячись на красуню-церкву, так хочеться вірити, шо настануть часи, коли в Старому Мерчику буде відбудований і весь палацово-парковий ансамбль.

На фото: картина невідомого художника із зображенням первісного вигляду церкви Всіх Святих.