ПРО РІД ОСМАНОВИХ.

У Центральному державному історичному архіві України в фонді Харківського духовного правління зберігається понад 15 справ про прийняття турецькими полоненими православної віри. Як правило, після 2-3 років перебування на чужині  полонені, які не хотіли повертатися на свою батьківщину подавали прохання в духовне правління про своє бажання долучитися до християнства. До того часу потрібно було вивчити 4-5 основних молитв, а також заручитися підтримкою кількох свідків. При хрещенні їм надавали православні імена. По батькові записували на «воспріємніка», тобто хрещеного батька. А ось з прізвищем, то вже кому як пощастить. Були серед турків навіть Коханови, Іванови та Петрови. Відразу зазначу, що документів про зміну віросповідання «нашими» Османовими я не знайшов, а для загального уявлення подаю кілька витягів з інших «турецьких» справ.

Масово полонених на Слобожанщину почали завозити в другій половині 18 століття під час чисельних російсько-турецьких війн. В основному їх використовували як екзотичних слуг в поміщицьких дворах. На Валківщині це стосується насамперед поміщиків Дуніних, Ковалевських і Шидловських. Але окремо, напевно, потрібно виділити відставного майора Горчакова Івана Агафоновича, який став зятем колишнього огульчанського сотника, а потім валківського судді Ковалевського Івана Григоровича. На 1774 рік за ним числилися село Горчаківка поблизу слободи Одринки та хутір Цибульниківський на річці Орчик, котрий пізніше також стали називати Горчаківкою. Як свідчить документ (ЦДІАК, Ф-1710, оп.2, спр.1262), в його підданстві було як мінімум 10 турецьких полонених. Ось що він особисто повідомляє в одній із справ: «По бытности моей при взятии въ 1770 году турецкого города Бендеръ, какъ я состоялъ тогда въ Ростовскомъ карабинерномъ полку, получилъ я тамо самолично семью военно пленныхъ турокъ по именамъ Асана, жену его Рукию, сыновей адинъ Мемешъ, другой Ахмет. Сей последний крестился самопроизвольно и принял веру греческого исповедания получа имя Александръ Дмитриевъ…». Нижче можна дізнатися, що по батькові записали на приказчика Горчакова І. А. Дмитра Воїнова (ЦДІАК, Ф-1710, оп.2, спр.1172).

А тепер, власне, і про Османових. З деякими я знайомий особисто, але про історію їх появи дізнався лише нещодавно і то досить випадково. Тому і поспілкуватися з ними на цю тему ще не довелося. Моє рідне село Миколо-Комишувата майже на третину заселене вихідцями із села Знам’янки, що на річці Іванах.  Сама Знам’янка до 1785 року була у спільній власності братів Дуніних Миколи та Івана Петровичів, а Комишувата належала їхньому дядькові Дуніну Олександру Андрійовичу. Вивчаючи сповідний розпис Знам’янської церкви за 1784 рік, помітив знайоме прізвище, але у дещо зміненому варіанті: «Пантелимонъ Николаев сынъ Оцманов 19 лет» (ЦДІАК, Ф-2007, оп.1, спр.3252) . Забігаючи наперед зазначу, що подальше дослідження роду цього Оцманова привело мене в Корсунове. Так що будь-яка помилка просто не можлива. Єдине, що спочатку засмучувало, так це те, що в сповідних розписах та метричних книгах він записаний, як «подданный черкашенинъ».

1 червня 1786 року Пантелиймон Миколайович одружився з дочкою місцевого селянина Парасковією Степанівною Сердюк (ЦДІАК, Ф-2007, оп.1, спр.3143). Через рік в їхній сім’ї народилася дочка Варвара, а в 1789 році – син Михайло (ЦДІАК, Ф-2007, оп.1, спр.3173). У сповідці 1792 року поряд з сім’єю Пантелиймона Миколайовича зазначена ще одна родина Оцманових - Івана Івановича з дружиною Мотроною Андріївною. Дивлячись на їх по батькові, складається враження, що Панька та Івана записали на місцевих поміщиків Миколу та Івана Дуніних. Також можна припустити, що їхня історія прибуття в Знам’янку аналогічна появі «горчаківських» турків.

У тому ж 1792 році ці дві сім’ї вибули зі Знам’янки. Де перебував Пантелиймон до 1800 року мені не відомо. А от Іван Іванович з Мотроною відразу «випливли» у валківській ревізії казенних обивателів 1795 року (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.100). Правда, вже змінивши прізвище на Іванов: «…оной Ивановъ причисленъ указомъ Харьковской казенной палаты въ 1792 году, выкрещенной изъ турковъ». Родину Пантелиймона Миколайовича можна вже знайти в ревізії 1811 року:«…причислен въ 1800 году изъ иностранцевъ Пантелимонъ Николаевъ сынъ Османовъ - 65 лет, Пантелимоновы дети Михайло – 25 лет, Аврамъ – 20 лет, Иванъ – 18 лет, Николай – 16 лет» (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.126, арк.176 зв.). Проживаючи у Валках, Османови були парафіянами Благовіщенської церкви. Згодом, перебуваючи вже в Корсуновому, користувалися послугами Архангельської церкви села Михайлівки. Зокрема, про це говорить запис про народження (22.06.1830р.) Османова Лук’яна Аврамовича в метричній книзі Благовіщенської церкви:«…крестилъ села Михайловки іерей Михаил Пономаревъ» (ДАХО, Ф-40, оп.110, спр.161, арк.694 зв.).

Помер Османов Пантелиймон Миколайович в 1832 році. Вся його сім’я написана в ревізії 1835 року вже на хуторі Корсуновому Байраці в кількості 28 душ. Ознайомитися з повним списком можна у вкладеному файлі. Також в Корсуновому в період між ревізіями 1816-1835 років проживала ще одна сім’я полонених турків на прізвище Петров. У метричній книзі Архангельської церкви села Михайлівки є запис про смерть за 29.03.1831 року: «…умер викрищеній изъ турковъ казенный обыватель Константинъ Петровъ сынъ Петровъ – 60 лет» (ДАХО, Ф-40, оп.110, спр.163, арк.16 зв.). Його брат Йосип проходив в ревізіях Замоського СТ по окремих списках відставних солдатів (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.321, арк.424 зв., 431 зв.). Єдиний син Йосипа Сава Петров, напевно після одруження, переселився в Минківку, де і поклав початок роду «минківських  турків».

У 1847 році сім’ю старшого сина Османова Михайла Пантелиймоновича переселили в Катеринославську губернію (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.321, арк.414 зв.).  За ревізією 1858 року в Корсуновому мешкає вже 34 Османових (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.427). Сповідний розпис Троїцької церкви села Михайлівки 1884 року засвідчує вже 50 представників цього роду (ДАХО, Ф-40, оп.107, спр.70а). Хоча в ті часи вже пішли певні міграційні процеси й Османових на Валківщині могло бути і більше. Перепис населення 1897 року показує, що Османов Пилип Якимович навіть «влаштувався на роботу» в маєток поміщика Орлова О. І. в Михайлівці (ДАХО, Ф-51, оп.1, спр.356, арк.167 зв.).

З приходом комуністичної влади під час колективізації 1929-30 років по Михайлівській сільраді було розкуркулено 16 сімей Османових (ДАХО, ФР-1891, оп.1, спр.4). Декого взагалі висилили в не досить теплі краї. Станом на січень 1944 року Османови в Корсуновому проживали в 30 дворах (Господарські книги Михайлівської сільради в архіві Мельниківського старостату).

Автор матеріалу - Сергій Піонтковський