З ІСТОРІЇ СЕЛА ГРЯКОВОГО.
Земля, на якій розташоване село Грякове, на початку 18 століття належала козакам Перекопської сотні. Як засвідчує документ, вони отримали її за козачу службу в 1706 році: «… имеющиеся наши з прежнихъ годовъ жалованніе дедам и отцамъ нашимъ в полкових дачахъ в урочище на речки Орчику сенокосніе луки с угодьи и рибними плесами с чего ми служимъ полковую козачую службу которие луки прошлого 1706 году за столника и полковника Харковского Федора Захаревского по разделу тогож Харковского полку полкового судьи Семена Афанасиева определено намъ именованним перекопской сотни козакамъ и подпомощикамъ владети от урочища Половикова хутора внизъ по Орчику до урочища по олхи и до полтавских дачъ…» (ЦДІАК, Ф-1725, оп. 1, спр. 225, арк. 9). У 1758 році останній Харківський полковник Матвій Куликовський, користуючись службовим положенням, скупив у перекопських і валківських козаків значну частину земель вздовж правого берега річки Орчика, де поселив слободу Михайлівку та хутір Гряковий. У ЦДІАК збереглася купча, яка чітко вказує на локацію території села Грякового: «Лета тысяща седмъ сотъ пятдесятъ осмого, июля в десятый день Харковского полку местечка Перекопа житель Алексей Івановъ сынъ Харченко в роде своемъ не последний продалъ онъ того Харковского полку господина полковника Матвея Прокофиева сына Куликовского жене ево Пелагии Стефановой дочери детям и наследникам ее у вечное владение в перекопских дачахъ в урочище на речке Орчику дедовское и отцовское свое пустое хуторское место с водопойнымъ Гряковымъ плесомъ із сенокосною лукою лежачую в гору понад плесомъ и сверху плеса сенокосной кутъ с узбочьемъ и подстепьемъ по Гракову балку в урочище Погребище по дачу Половика…». Сума угоди склала 40 рублів (Ф-1725, оп. 1, спр. 955, арк. 20).
Поруч також знаходилася земля перекопського козака Гордієнка Якова Гордійовича, про яку, як про орієнтир, кілька разів згадується у відомості про землі 1749 року. На геометричному плані Валківського повіту 1782 року можна помітити топонім «ручей долины Гордиенковой» на лівій стороні Орчика. Купчої від Гордієнка я не бачив, але ця територія також потрапила у власність Куликовського. На сході хутір Гряковий межував із хутором Половиковським, що належав на той час поміщиці Марії Полтєвій із Левендалівки. Цей хутір буде приєднано до гряківських земель тільки в 19-му столітті. Південніше Грякового розташовувалася земля нащадків колишнього Валківського сотника Прокопа Тимофійовича Рубана. Уже тривалий час ця територія пустувала. Перекопські козаки у своїх межових описах називали її диким полем. Тому Куликовський без особливих проблем приєднав і цю землю до своїх володінь (Ф-1710, оп. 2, спр. 1287).
Значно складніше було заволодіти західними землями, що тяглися вниз по Орчику до слободи Скельки (Вільховатки). Ця частина території Харківського полку була на той час під контролем поміщика Скельок майора Йосипа Гамфа. Ось що про неї повідомлялося у звіті Перекопської сотенної канцелярії: «… имеющиеся тамо на речке Орчике с прежних годовъ жалованных и владенных Перекопской сотни козаков и подпомощиков сенокосных лукъ с рибними плесами и всями угодьи полку Харковского дачъ от Гракового леса и Перекопкой сотни жителя старожилаго казака Якова Гордиенка от лукъ на низъ по ольхи и до полтавских дачъ с оной слободы завладено… и на тое владение никакихъ письменных документовъ не объявлено, а оная слобода Олховатка в Харковском полку присутствием не находится, а состоит у ведомстве в Полтавском полку» (ЦДІАК, Ф-1725, оп. 1, спр. 270, арк. 39 зв-40).
Тривалий час між сином Йосипа Гамфа та Куликовським йшла боротьба за цю ділянку. Так, у своїй чолобитній від 4 грудня 1766 року він повідомляє: «Імеетца в меня Слободской губернии в дачах перекопских на речке Орчику хутор у Гракова плеса и к тому хутору принадлежащие мне по крепостям земли и сенные луга и за теми моими землями оной Слободской Украинской губернии казенная земля, которые земли и луга простираются по слободу малороссійскую, коя ныне под правомъ Новороссійской губернии Екатерининской провинцыи, Ольховатку она и Скелки, помещика лейб гвардии подпорутчика фон Ганфа, и оную казенную и моей некоторую часть означенной подпорутчик Ганфъ називая малоросийской присваиваетъ и чинить разние обиды и грабительства…» (Ф-1710, оп. 2, спр. 208). Також Куликовський там пише і про наміри фон Гамфа продати слободу Вільховатку. Як показав час, перекопську землю Матвій Прокопович відстояв на свою користь та ще Вільховатку прикупив.
У статистичних даних по ревізії 1763 року повідомляється, що «в хуторе Гряковом и при бойраке Росоховатом» проживає 111 душ чоловічої статі (ЦДІАК, Ф-1725, оп. 1, спр. 731, арк. 13 зв.). По перепису 1775 року в хуторі Граковому 32 двори, 186 мешканців чоловічої статі (ДАХО, Ф-31, оп. 141, спр. 97, арк. 722). У цій справі можна вже ознайомитися і з прізвищами перших поселенців. У наступні 35 років зберігалася тенденція до зменшення кількості дворів. На 1809 рік їх залишилося лише 18. Після смерті полковника Куликовського хутір Граковий та слобода Вільховатка належали його сину Дмитру. По ревізії 1795 року в хуторі Граковому було 173 (81 ч.+92 ж.) мешканця (ДАХО, Ф-31, оп. 141, спр. 95, арк. 810 зв.). Великі демографічні зміни відбулися в Гряковому в 1809 році, коли населення хутора різко збільшилося в кілька разів. Після смерті Дмитра Матвійовича відбувся перерозподіл власності Куликовських. Так із Вільховатки в Грякове було переселено 109 сімей, які склали основу фактично нового поселення, яке розтягнулося на захід від Грякового вздовж Орчика в напрямку цієї ж Вільховатки. Відповідно, первинну частину хутора поступово стали називати Старим Гряковим. Ревізія 1811 року також показує, що новий господар Грякового Микола Матвійович Куликовський нещодавно помер, і хутір знаходиться в колективній власності його старшої дочки Віри Павлової (чоловік Микола Максимович) та ще чотирьох молодших — Єлизавети, Софії, Марії та Парасковії (ДАХО, Ф-31, оп. 141, спр. 127, арк. 558). З ревізій 1816 року видно, що Єлизавета вийшла заміж за майора Буличова Дем’яна Івановича й отримала в придане село Михайлівку. Грякове стало називатися «дєрєвнєй» і розділилося на дві частини. У старій проживала Віра Павлова, а нова належала трьом її сестрам. Хоча буквально через кілька місяців Софія вийшла заміж за підпоручика Зарудного Андрія Андрійовича і фактично одноосібно стала власницею цієї частини. Згодом молодші — Марія та Парасковія після заміжжя закріпили за собою відповідно Миколаївку та Кантакузівку. Ці дві частини Грякового й Михайлівка були зрівняні в кількості населення за рахунок останнього села. Так ще в 1812 році з Михайлівки в Грякове було переселено 60 сімей, 57 з яких також поселили в новій частині Грякового. Ще кілька сімей прибули в Грякове з Кантакузівки та Миколаївки. У стару частину хутора привезли 5 сімей із села Староіванівки Ахтирського повіту (Горобець, Медяниченко, Лапнець, Горденко й Копиленко). Напевно, з володінь їхньої матері Єлизавети Степанівни Лесевицької (ДАХО, Ф-31, оп. 141, спр. 157). Згідно з цією ревізією населення Грякового складало 1163 мешканці. 20 вересня 1835 року, через два тижні після народження десятої дитини — сина Михайла, на 41 році життя Віра Миколаївна Павлова померла (ДАХО, оп. 110, спр. 163, арк. 255). Надалі землі Павлових, як і самі кріпосні селяни, були поділені між дітьми Віри Миколаївни. За ревізією 1850 року загальне населення Грякового було майже незмінним — 1127 мешканців. Також видно, що доньки покійної Віри Миколаївни Надія Радзішевська (х. Тройниця) та Віра Шадрова (х. Колодязний) отримали по 10 сімей кріпосних селян кожна (ДАХО, Ф-31, оп. 141, спр. 318).
Хотілося б зазначити один доволі цікавий факт, який пов’язує Грякове й Миколо-Комишувату. Управителями економій, писарями в маєтках Павлових працювала сім’я Воликів. Це можна побачити як у сповідному розписі Покровської церкви Вільховатки 1839 року (ДАПО, Ф-706, оп. 3, спр. 40, арк. 18), так і в ревізьких казках 1850-х років, де Волики залишили свої підписи. Останній поміщик Миколо-Комишувати Волик Федір Парменович походив саме із цієї родини. Напевно, саме це пояснює той факт, що майже вся земля Воликів (Гринців Ріг, Лозоватка) знаходилася в колишніх володіннях Куликовських. Та й комишуватський маєток Волик Ф. П. купив у Кумані Марії Василівни, дідом якої був Павлов Михайло Федорович (ДАХО, Ф-51, оп. 1, спр. 356, арк. 139 зв.). Ревізія 1858 року показала поділ і в заруднівській частині села. Крім Софії Миколаївни, власниками гряківських земель були її сини Олексій, Олександр та Микола. Олексій взагалі заселив нову «дєрєвню» під назвою Ново-Олексіївка. У ній також показано кілька сімей із Рязанської губернії з поміткою про переведення в 1855 році (ДАХО, Ф-31, оп. 141, спр. 424). Напевно, Ново-Олексіївка - це не що інше, як Ново-Карлівка (Данзасівка). Місцевий краєзнавець Владислав Усенко у своїй роботі по історії Грякового з посиланням (ДАХО, Ф-16, оп. 1, спр. 709) повідомляє про купівлю цього села Юлією Василівною Данзас в Олексія Зарудного влітку 1858 року. До речі, сама Юлія Василівна також була з роду Зарудних і доводилася Олексію двоюрідною сестрою.
Також із цієї праці Владислава Усенка можна дізнатися і про зміну власників у Старо-Гряковому. З листопада 1858 року це був відставний підполковник Сердюков Микола Дмитрович, пізніше відставний майор Єнішерлов Петро Григорович. Частину Старо-Грякова на лівій стороні Орчика під назвою Георгіївка (Єгорівка) підпоручик Павлов Георгій Миколайович у 1861 році продав своєму двоюрідному брату із села Нагорного Павлову Михайлу Федоровичу.
Дещо незвична ситуація склалася в жителів Грякового в релігійному плані. Після заснування хутора вони були парафіянами Архангельської церкви села Михайлівки. З появою поміщиків Павлових значна частина (майже 60 %) перейшла в Покровську церкву села Вільховатки, парафіянами якої тривалий час були й самі Павлови. Що стосується Зарудних, то, незважаючи на те, що їхня частина села була поруч із Вільховаткою, всі вони разом із селянами відвідували церкву в Михайлівці. Так тривало до 1845 року, коли всі парафіяни Грякового остаточно закріпилися за Покровською церквою. (ДАХО, Ф-40, оп. 107, спр. 59, арк. 295.)
У 1861 році з відміною кріпосного права була створена Гряківська волость, куди увійшли сусідні колишні власницькі села та хутори. При гряківських поселеннях організували 5 сільських товариств. Кількість населення цих товариств на 1878 рік складала 1404 мешканці (ДАХО, Ф-51, оп. 1, спр. 302, арк. 68).
За радянських часів у жовтні 1922 року Гряківську волость розформували, а 4 її сільради (Гряківська, Ново-Гряківська, Гергіївська та Данзасівська) увійшли до складу Миколо-Комишуватської волості. У період 07.03.1923 — 05.01.1925 років уже укрупнені Гряківська й Ново-Гряківська сільради були в складі Миколо-Комишуватського району, після ліквідації якого потрапили в Карлівський район Полтавської округи.
Автор матеріалу - Сергій Піонтковський