ГУЛЯЛО СКРІЗЬ ЧЕРВОНЕ ПОМЕЛО
Євдокія Юхимівна Корж – одна з чотирьох сестер письменника Олександра Юхимовича Коржа. Та сама Явдоха, яка в дитинстві дражнила майбутнього поета князем Дундуком. Народилася вона 1 березня (за старим стилем) 1895 року в родині огульчанського казенного селянина Юхима Яковича Коржа та його дружини Васси Карпівни.
Чоловіка Євдокії Юхимівни звали Гаврило Артемович Брусенко. Обоє померли в Огульцях у пік Голодомору. Євдокія Юхимівна – 14 травня 1933 року, а Гаврило Артемович – наступного дня 15 травня 1933 року "від хвороби крові". Троє дітей подружжя Прасковія, Раїса та Анатолій залишилися сиротами. Після смерті батьків вони виховувалися у колгоспі.
Усі страхіття штучного голодомору пережив і брат Євдокії Олександр, який на той час проживав в Огульцях. Пізніше пережиті страждання він вилив у свою поему "Степова доля". Ось уривок з цього твору:
"О степе мій! Забудеш ти погроми
На мирний люд твій і на твій врожай?
Опричники й ярижки із парткому
І день, і ніч гасали з краю в край:
Виконуй план! Ані зерна нікому! –
Союз совєтський процвітає хай...
Хихикають і руки труть ярижки:
На "зустрічний" іще знайшлися "лишки"...
Змели з горища. Вітром мов змело!
Немов і зовсім в полі не родило.
Гуляло скрізь червоне помело,
Із хати в хату по селі ходило,
Щоб чорно й пусто навкруги було,
Щоб не знялася тут звитяжна сила
Та не погнала коней у поля,
А далі, далі – може, й до Кремля...
Що діялось? Бур'ян, кору, солому
Місив слізьми многострадальний люд.
На чатах смерть стояла в кожнім домі,
Гнили мерці по лавах там і тут.
І це – вже після "року перелому",
Коли село "на вірну стало путь"...
Косили люд "пухлини безбілкові"
О знаю, земле, не була ти в змові.
Мій добрий тату! Ти наруг не зніс,
Сконав у дні великого гоніння.
Ти виростив старезний сад, як ліс,
Де сіяло само себе насіння,
Де поруч груші – дуб чудовий ріс,
Од лип лилося медяне пахтіння.
Та все тепер обголено кругом,
І навіть хрест зрубав хтось над горбком.
Розхилисте, могутнє верховіття
Не зашумить зажурено вночі,
Немов якесь невидане страхіття
Всьому сказали: нітелень! мовчи!
Хоч, сово, ти кричи на лихоліття!
Так ні – вже щезли сови і сичі...
Пустиня, пні, куди бо не погляну,
І я броджу, броджу, мов окаянний.".
А це – спогади про страшні тридцяті роки мешканки Огульців Улити Демидівни Дейнеки (1912–1992):
"Колгоспи обірвали нам молоде крестьянське життя. Збори за зборами. Заводять людей у колхоз. Дальше сльози, розкулачення, грабіж, мете "красна" мітла. Замітає з горіща хліб, з комірчини сало і всі продукти, що попадеться під мітлу. В селі зробили наглий сплошний голод. В колгосп забрали землю, коней, збрую, вози, плуги, борони, сіялки, віялки, соломорізки. І батьки потянулись туди...".
На знімку: запис про народження Євдокії Юхимівни Корж (1895–1933).
ДАХО, ф. 40, оп. 142, спр. 95.