КАМ'ЯНІ БАБИ НА ВАЛКІВЩИНІ

Мільйони років існування життя на Землі залишили у спадок прийдешнім поколінням безліч артефактів та загадок. Чим загадковіші предмети давнини чи події історії, тим потужніше вони притягують до себе увагу дослідників. Одними з таких загадкових предметів є половецькі кам’яні баби, що зустрічаються на просторах східноєвропейських степів.

У 1902 році професор Харківського університету Дмитро Іванович Багалій, який очолював Комітет з підготовки ХІІ-го Археологічного з’їзду, зібрав інформацію про наявні на той час у повітах Харківської губернії кам’яні скульптури та згодом описав їх. На території Валківщини було зафіксовано 6 таких скульптур: дві в слободі Огульцях та чотири – у селі Старому Мерчику.

За згодою місцевої влади, дві скульптури з Огульців були перевезені до Харкова та встановлені на вулиці Університетській біля будівлі, де в 1920-х – на початку 1930-х років розміщувався Харківський археологічний музей. У квітні 1961 року кам’яні скульптури змінили своє «місце проживання», оселившись на вулиці Трінклера, де сьогодні вони першими зустрічають відвідувачів Харківського музею природи.

Яку роль відігравали кам’яні скульптури в житті кочівників-половців, «Валківській старовині» розповіла наукова співробітниця археологічного музею ХНУ ім. В. Н. Каразіна, дослідниця половецьких кам’яних баб Аліна Харламова. За її словами, статуї, виявлені на Валківщині, відносяться до середини ХІ – середини ХІІІ століття. Пов’язані вони з культом предків та зображують як чоловіків, так і жінок. У перекладі з тюркської мови слово «баба» означає «пращур», «дід-батько». Вважалося, що через статую можна було передати певне прохання духу пращура. Кам’яні баби виготовлялися у спеціальних майстернях каменетесами та скульпторами із місцевого каменю. В нашій місцевості це був, в основному, пісковик.

Встановлювали кам’яні скульптури в спеціальних святилищах на високих курганах обличчям на схід. Аби дух пращура міг «вселитися» в статую, її робили максимально схожою на померлу людину, намагаючись відтворити деталі одягу, зачіску, прикраси тощо. Кожна половецька «баба» обов’язково повинна була тримати в руках посудину – «вмістилище» для душі.

Персидський поет ХІІ століття Нізамі Гянджеві, якому належить перша згадка про половецькі кам’яні скульптури, залишив нам чудову поетичну картину поклоніння половців (кипчаків) своїм ідолам:

«И приходят кипчаков сюда племена,

И пред идолом гнется кипчаков спина.

Пеший путник придет или явится конный, –

Покоряет любого кумир их исконный.

Всадник медлит пред ним, и, коня придержав,

Он стрелу, наклоняясь, вонзает меж трав.

Знает каждый пастух, прогоняющий стадо,

Что оставить овцу перед идолом надо…».

Сьогодні у світі налічується близько двох тисяч половецьких кам’яних скультур, більша частина яких знаходиться в Україні. Нагадуванням же про половецьку культуру на Валківщині є дві скульптури з Огульців (їх можна побачити на алеї кам’яних баб перед будівлею Харківського музею природи), а також фрагмент кам’яної баби, що знаходиться у Старому Мерчику.

На фотографіях: половецькі кам’яні баби, виявлені поблизу Огульців.