«ГОРЕЦЬ З ВЕЛИКИМ КИНДЖАЛОМ» або Валківський слід у вбивстві Лермонтова
15 липня 1841 року близько сьомої години вечора на околиці міста П’ятигорська біля підніжжя гори Машук відбулася дуель поручика Тенгінського піхотного полку Михайла Лермонтова зі своїм давнім приятелем, відставним майором Миколою Мартиновим, яка завершилася загибеллю поета.
Лермонтов, який мав звичку давати усім влучні прізвиська, називав Миколу Мартинова «Мартышка», «Дикарь с большим кинжалом», «Горец с большим кинжалом», «Рыцарь диких горцев» або просто – «Господин кинжал». У своїй художній творчості Лермонтов настільки спростив образ Мартинова, що зображував на папері характерну криву лінію з довгим кинджалом, і кожен відразу впізнавав, кого намалював поет.
А ось що розповідав про Миколу Мартинова ад’ютант Яків Костенецький, який знав обох учасників дуелі:
«К нам на квартиру почти каждый день приходил Н. С. Мартынов. Это был очень красивый молодой гвардейский офицер, блондин со вздёрнутым немного носом и высокого роста. Он был всегда очень любезен, весел, порядочно пел под фортепиано романсы и полон надежд на свою будущность; он всё мечтал о чинах и орденах и думал не иначе как дослужиться на Кавказе до генеральского чина. После он уехал в Гребенской казачий полк, куда он был прикомандирован, и в 1841 году я увидел его в Пятигорске. Но в каком положении! Вместо генеральского чина он был уже в отставке всего майором, не имел никакого ордена и из веселого и светского изящного молодого человека сделался каким-то дикарём, отрастил огромные бакенбарды, в простом черкесском костюме, с огромным кинжалом, в нахлобученной белой папахе, мрачный и молчаливый».
Причиною дуелі Лермонтова і Мартинова стала сварка, яка сталася напередодні у П’ятигорському будинку генерала Петра Семеновича Верзіліна. Поет сидів на дивані з прийомною донькою генерала Емілією. В іншому кінці кімнати грав на роялі князь Трубецький. Біля рояля стояв Мартинов, який розмовляв з іншою донькою генерала Надією.
В один момент Лермонтов звернувся до своєї співрозмовниці французькою, що в перекладі означало: «Емілія, будьте обережні. Сюди наближається цей дикий горець з великим кинджалом.». При цьому слово «кинджал» прозвучало слідом за останнім акордом Трубецького, і образливе для Мартинова прізвисько «кинджал» пролунало на весь зал. Усі гості заходилися сміхом.
Фраза Лермонтова заділа Мартинова за живе. Він сильно розлютився, адже в кімнаті знаходилася жінка, яка йому подобалася. Майор «вибухнув» і різко заявив Лермонтову, що більше не буде терпіти глум над собою. Але Михайло Юрійович не сприйняв ці слова всерйоз, сказавши Емілії, що таке трапляється, і завтра вони з майором помиряться».
Однак конфлікт того дня не вичерпався. Між Лермонтовим та Мартиновим відбулася розмова на підвищених тонах, яка закінчилася призначенням дати дуелі.
За словами князя Олександра Васильчикова, Лермонтов дорогою до місця дуелі жартував; казав, що сам стріляти не буде, та й Мартинов стріляти не стане. Поет продовжував жартувати, навіть коли заряджалися пістолети. Постріл Мартинова був настільки влучним, що Лермонтов навіть не встиг схопитися за рану. Куля пробила його серце та легені.
Ось що говорив у своїх показаннях Микола Мартинов через два дні після дуелі:
«С самого приезда своего в Пятигорск, Лермонтов не пропускал ни одного случая, где бы мог он сказать мне что-нибудь неприятное. Остроты, колкости, насмешки на мой счёт, одним словом, все, чем только можно досадить человеку, не касаясь до его чести. Я показывал ему, как умел, что не намерен служить мишенью для его ума, но он делал вид, как будто не замечает, как я принимаю его шутки.
Недели три тому назад, во время его болезни, я говорил с ним об этом откровенно; просил его перестать, и хотя он не обещал мне ничего, отшучиваясь и предлагая мне, в свою очередь, смеяться над ним, но действительно перестал на несколько дней. Потом взялся опять за прежнее.».
За дуель з Лермонтовим Микола Мартинов був засуджений до тримісячного арешту та відбування епітимеї в Києво-Печерській лаврі.
Ця історія ніколи б не потрапила на сторінки «Валківської старовини», якби вона не була пов’язана з нашим краєм.
Неабияким здивуванням для мене став той факт, що Микола Соломонович Мартинов, від рук якого загинув відомий російський поет, є двоюрідним братом Варвари Олексіївни Мартинової (Шидловської), про яку вчора розповідала «Валківська старовина». Батько Варвари – Олексій Михайлович Мартинов – був братом Соломона Михайловича Мартинова, батька «горця з великим кинджалом» Миколи Мартинова. Щоправда, Варвара Олексіївна ніколи не бачила свого двоюрідного брата, оскільки він народився вже після її смерті...
НА МАЛЮНКУ: представник відомого дворянського роду Мартинових Микола Соломонович Мартинов. Художник – Григорій Гагарін. 1841 рік.