ВІД ТРАКТОРИСТА ДО АРТИСТА

8 грудня 1927 року побачив світ майбутній оперний співак, народний артист СРСР, професор Харківської консерваторії Микола Федорович Манойло. Його дитинство, шкільні роки та юність пройшли у маленькому селі Маніли на Валківщині. У сусідній Минківці Микола Федорович деякий час працював трактористом. Його рідний валківський край став тим першоджерелом любові до музики, з якого почалася його велика дорога у світ оперного мистецтва. Співак захопливо розповідав про свою малу Батьківщину: «Ех, що за край! Диво з див! Минківка, Гребінники, Маніли, Мельникове – це наче зведений хор з репертуаром глибинних народних пісень. У наших Манілах співали цілий день: на роботу йшли – співали, в обід – співали, що вже казати за вечір! Бачите, яка тут особливість: у великих селах «вулиці» збиралися по кутках, а тут увесь хутір – фактично один куток. Бувало, прийду від трактора, - скільки ж це я мав? Ну, років шістнадцять-сімнадцять. Худий, малий. Повоєнний час. Працював на колісному ХТЗ – вібрація в ньому була – жах! Уже й додому прийдеш, а тебе все ще трясе, від утоми аж хитаєшся. Мати гляне, заплаче: «Мій же ти робітничок, мій же ти годувальник! Давай я тебе вкладу спати». Тільки зберусь лягати, а це чую на порозі «Тітко Санько, дайте нам Миколу… Відпустіть, бо нікому виводити», - просять дівчата. Де і втома дівається! Ох і співали ж! Хіба я думав тоді, що доля виведе мене від тракториста до артиста? Фактично цим я зобов’язаний військовому ансамблю пісні й танцю, а якщо дивитися ширше, то тільки – народові”.

Непереборне бажання співати на професійній сцені привело Миколу Манойла до Харківської державної консерваторії. Майстерності сольного співу він навчався у професора Павла Голубєва – послідовника італійського співака Федеріко Бугамеллі.

У 1958 році Микола Федорович став солістом Харківського академічного театру опери і балету імені М. Лисенка. На запитання, яким повинен бути співак оперного жанру, артист відповідав: «Він повинен уміти дивувати публіку, гарно володіти голосом, майстерністю актора, бути ненудним на сцені, інакше, нема чого на неї виходити.» Микола Федорович завжди наголошував на тому, що артист повинен володіти уміннями художника, думати, про що та про кого він співає, аби глядацька зала йому вірила. Миколі Манойлу вірили.

Зі сцени театру він заворожував глядачів голосом Остапа з опери «Тарас Бульба», Мазепи із однойменного твору, Фігаро із опер «Севільський цирульник» та «Весілля Фігаро», Томського – з «Пікової дами», князя –з «Чародійки», Миколи – з «Наталки-Полтавки», Яго –з «Отелло» і, звичайно ж, Ріголетто із однойменного твору. На превелику радість, унікальний запис виступу Миколи Манойла в ролі Ріголетто зберігся до сьогодні. Він є у відкритому доступі на каналі Youtube.

Свої секрети вокальної майстерності маестро з радістю відкривав своїм учням. Чимало студентів Харківського інституту мистецтв мріяли потрапити до його класу. Один із відомих вихованців Миколи Манойла - народний артист України Микола Коваль, який кілька років тому пішов із життя. Микола Федорович першим повірив у молодого колегу та згодом передав йому свій репертуар – вершинні партії у світовій опері. Музиці присвятила своє життя і донька артиста Олена Каткова, обравши фах концертмейстера.

Не дивлячись на завжди колосальне робоче навантаження, Микола Федорович знаходив час, аби відвідати свій рідний куточок на Валківщині. В одному зі своїх інтерв’ю він розповідав: «Буває, стомлюся так, що немає ні сил, ні голосу, ні натхнення. Тоді їду в свої Маніли. Вийду увечері, послухаю: тут співають, там співають. Походжу, подихаю, відпочину… А ще буваю у Валках, співаю з місцевим хором ветеранів. Теж – натхнення.»

22 вересня 1998 року маестро не стало. Сьогодні фасад оперного театру прикрашають інші афіші....А на сцену виходять інші артисти. Та пам'ять про людину, яка своїм талантом та щоденною працею проторувала стежку до зіркового олімпу, буде жити у серцях вдячних глядачів, учнів та земляків.