З ІСТОРІЇ СЕЛА НОВОГРЯКОВОГО.
На геометричному плані Валківського повіту 1782 року на схід від хутора Грякового можна побачити ділянку №56, позначену як хутір Половиковський. Це фактично і є територія села Новогрякового. Першим власником цього хутора був козак Перекопської сотні Ілля Половик. Його хутір розташовувався в східній частині ділянки № 56, а решта землі належала іншим перекопським козакам, яку вони отримали за службу в 1706 році. У травні 1748 року внук Іллі Половика Костянтин Іванович продав свій хутір поміщиці Полтєвій Марії Богданівні. Купчу оформляли в Ахтирській полковій канцелярії. Разом з нею була зареєстрована ще й друга фіктивна купча на землі козаків-сусідів. Зрозуміло, що Половик отримав кошти тільки за свою землю, але був записаний як продавець обох частин. В ЦДІАК знаходиться «Справа про незаконну продажу землі козаків м. Перекоп підпомічником Половиком поміщиці Полтєвій» (Ф-1725, оп.1, спр.225), де детально описуються події тих часів. Судова тяганина тривала кілька років, Костянтин Половик помер у в’язниці, але незаконно продана земля все одно залишилася у власності Полтєвої.
В економічних примітках 1785 року Марія Богданівна ще числиться власницею хутора Половиковського, жителі якого записані в ревізії 1782 року в її основному селі Левендалевці. Як засвідчує ревізія 1795 року, після смерті Полтєвої її син у тому ж 1785 році продав Леведалівку поміщиці Мартиновій Степаниді Степанівні (ДАХО, ф-31, оп.131, спр.64, арк.195). Згідно з економічними примітками 1804 року на хуторі Половиковському знаходиться 10 дворів, але його мешканці знову записані в Левендалевці (ДАХО, Ф-24, оп.3, спр.15, арк.83). Тому, коли цей хутір потрапив у власність Павлових вияснити доволі складно. Можливо, в 1809 році, коли населення Грякового різко збільшилося за рахунок переселенців з Вільховатки. Але це могло статися і значно пізніше, вже після смерті В. М. Павлової, коли відбувся перерозподіл власності між її синами Федором, Георгієм і Михайлом. Мартинова (Лесевицька) С. С. доводилася рідною тіткою Вірі Миколаївні, тому, думаю, що родичі якось порозумілися відносно цього хутора, який був практично відірваний від Левендалівки.
Ревізія 1850 року показала, що власником нового села став малолітній Михайло Миколайович Павлов (06.09.1835 р. н.). Населений пункт ще називається Гряковим, але в народі його прозвали Малолітнівкою. Ця назва вживається й до сьогодні. Розташовується Малолітнівка на лівому березі Орчика на території колишнього хутора Половиковського. У ревізії можна побачити і перших жителів села (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.318, арк.543-551). В основному це колишні мешканці Вільховатки та їх нащадки. Хоча є і декілька сімей корінних: Макаренко, Заєць, Козаченко, Глущенко, Різниченко, Якименко. Всього: 37 дворів, 203 жителя.
У ревізії 1858 року назва села залишається Граковим, і тільки в Уставній грамоті 1862 року з’являється Нове Грякове (ДАХО, Ф-16, оп.2, спр.466). На 1878 рік Ново-Гряківське сільське товариство має 265 десятин землі. Населення – 50 дворів, 268 жителів (ДАХО, Ф-51, оп.1, спр.302, арк.68). З метричних книг Успенської церкви села Миколо-Комишувати видно, що в кінці 1880-их років в Ново-Гряковому з’являються заможні селяни-землевласники з Минківської волості. Це Дорожка Максим Якович та чотири сім’ї Даниленків, які до цього проживали на хуторі Грушевому. Свої нові два хутори вони заселили на лівому березі Орчика на схід від Малолітнівки. На 1918 рік нащадки Дорожка вже мали у власності 140 десятин землі, нащадки Даниленків – 388 десятин (ДАХО, ФР-089, оп.2, спр.5, арк.134-135). При радянській владі в Ново-Гряковому організували сільську раду, яка в жовтні 1922 року ввійшла до М-Комишуватської волості, а в березні 1923 року - і до однойменного району. З січня 1925 року - в складі Карлівського району Полтавської округи.
До території сучасного села Новогрякового тепер входить і колишній хутір Полтавський. З огляду на це, напевно, і про нього варто дещо розповісти. Першим власником хутора був козак Валківської сотні Полтавський Мартин Олексійович (1652 р. н.). Він разом з чотирма синами та вісьмома внуками значиться в перепису 1732 року (ЦДІАК, Ф-1725, оп.1, спр.22, арк.509). Про існування хутора згадується в купчій підпрапорного Ф. П. Пащинського від 23.11.1726 року: «…до Мартинова Полтавцева хутора, жителя валковского…» (ЦДІАК, Ф-1725, оп.1, спр.748, арк.402). Так сталося, що козацький, а пізніше казенних селян хутір з 1748 року опинився в оточенні власницьких поселень. З утворенням в 1831 році Минківської волості його стали причисляти саме до неї, хоча до найближчого хутора (Котелевців) цієї волості було майже 10 верст. По ревізії 1835 року на хуторі Полтавському в 12 дворах проживало 108 мешканців. В цьому ж році дві сім’ї Полтавських переселили в Катеринославську губернію (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.228, арк.2009).
У 1840 році в Минківській волості організували два сільських товариства – Замоське і Минківське. Саме до Замоського товариства ввійшов хутір Полтавський. Згідно з ревізією 1858 року на хуторі в 17 дворах мешкало 139 душ населення (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.427, арк.372). На початку 1870-их років хутір Полтавський був причислений до Георгіївсько-Калениківського сільського товариства Гряківської волості (ДАХО, Ф-51, оп.1, спр.302, арк.69).
З приходом радянської влади хутір був у підпорядкуванні Ново-Гряківської сільради. Населення на цей час налічувало 159 мешканців (ДАХО, ФР-089, оп.1, спр.385, арк.46, 47зв.). На січень 1923 року Ново-Гряківську сільраду очолював Матвій Полтавський, секретарем був Степан Полтавський (ДАХО, ФР-481, оп.1, спр.30, арк.6). За переписом 1926 року в хуторі Полтавському було 35 дворів, 162 жителя. На сьогоднішній день в первинній (згідно з геометричним планом 1782 року) частині хутора проживає 1 житель. Це зять Полтавського Федосія Івановича, уродженець сусіднього села Горчаківки Хаперський Василь Сергійович (1929 р. н.).
Автор матеріалу - Сергій Піонтковський