З ІСТОРІЇ МИКОЛО-КОМИШУВАТИ (частина-2).
Наприкінці 1883 року власник Комишувати Дунін Олександр Андрійович помер. У нього з дружиною графинею Анастасією Петрівною (Девійєр) своїх дітей не було. Весь час вони брали на виховання дітей-сиріт своїх близьких родичів. Зі справи (ЦДІАК, Ф-2007, оп.1, спр.2026) можна дізнатися, як поділили маєтності покійного Дуніна: «По решению Харковского верхнего земского суда и здешней градской палаты заключено колескому ассесору Андрею Ковалевскому с сестрами ево вотчинника деда ихъ брегадира Андрея и жены ево Анны из недвижимого імения, что за ними было, выделить четвертую на десять часть…». По дві четвертих десятини отримали також вдова Анастасія Петрівна та два племінники Іван та Микола Петровичі Дуніни.
Ревізія 1795 року (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.95, арк.812) показує, що новим власником Комишувати з 1885 року став поміщик слободи Знам’янки Дунін Микола Петрович. Він відразу ж вирішив навести лад у колишньому господарстві свого дядька і в першу чергу зайнявся реконструкцією греблі через річку та ставка біля водяного млина. Підрядником для цих робіт став купець 3-ї гільдії Могилівського намісництва міста Бєльци Міхєєв Міхей Григорович, з яким було укладено контракт на суму 800 рублів. Саме Міхеєв відкрив у слободі Комишуваті перший шинок (ЦДІАК, Ф-1709, оп.2, спр.1151). А також Дунін М.П. зайнявся розведенням породистих коней. Для їх обкатки та навчання найняв берейтора (спеціального наставника) іноземця Федора Ланге (ЦДІАК, Ф-1709, оп.2, спр.1092).
На кінець 18 століття, крім водяного млина, у власності поміщика Дуніна М.П. в Комишуваті було ще 3 вітряки, 5 просорушок, кінний завод англійської й данської породи до 20 маток, 150 голів рогатої худоби та 450 овець. Працював також селітряний завод, продукцію якого відправляли в Москву на продаж. Ну і, звичайно, шинок (ДАХО, Ф-24, оп.3, спр.15, арк.74-74зв.). Згідно цієї ж ревізії населення слободи складало 834 мешканці (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.95, арк.852 зв.).
У 1804 році Микола Дунін помер. Сповідні розписи та метричні книги церкви слободи Знам’янки показують, що в нього було 7 дітей, 4 з яких померли ще в юному віці. Старша дочка Євдокія вийшла заміж за майора Шидловського Михайла Романовича. Сини полковник Іван та майор Андрій в документах тих часів показані, як «ума лишенные». Так у ревізії 1811 року написано: «…слобода Камышеватая умершаго помещика Майора Николая Дунина наследниковъ находящихся по меланхолической болезни подъ виденіем Валковской дворянской опеки» (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.127, арк.530).
Очевидно, що опікуном над маєтком був хтось із близьких родичів братів Дуніних. Можливо, це була їхня тітка зі Старої Водолаги вдова генеральша Дуніна (Норова) Марія Дмитрівна. Саме в цей період розпочався розпродаж комишуватських земель. У другій половині 1816 року на південній частині ділянки №47 (згідно з геометричним планом Валківського повіту 1784 року) Дуніна М.Д. заселила хутір Оленівський (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.224, арк.882). За 5 років до цього її молодша сестра Курська Анастасія Дмитрівна з чоловіком Корнієм Корнійовичем на північних землях Комишувати заселили село Рождественське (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.127, арк.346). Погосподарював на цих землях і зять Дуніних Михайло Шидловський. Ще в 1794 році він у районі балки Суха Комишувата і сусідньої Гаврилової балки поселив хутір. До цього хутора були приєднані північно-східні землі Комишувати між Вишневою і Сухою балкою (ЦДІАК, Ф-2007, оп.1, спр.3257, арк.78-79). Загальновідомий факт, що дружина Шидловського Євдокія Миколаївна після смерті батька покинула сім’ю і залишила його з трьома неповнолітніми дітьми. У 1807 році Михайло Романович продав хутір, який на той час вже мав назву Гаврилів, Івану Степановичу Безобразову (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.127, арк.353). Так Комишувата позбулася доволі значної частини своїх земель.
Але були й позитивні моменти. Нарешті село перемістилося на рівнину лівого берега річки Комишувати. У 1819 році було заселено перші 4 вулиці, які розміщувалися у вигляді хреста з великою площею в центрі. Звичайно, не всі жителі з правого берега туди відразу перейшли. Тим більше, що зі Знам’янки в Комишувату також в цей час перевезли 55 сімей. Згодом вулиці отримали і свої назви. Північну, що вела на Валки, стали називати Коржівською. Південну в напрямку Костянтинограда – Костянтинівською. Східну – Довгалівською, бо була найдовша, а західну – Фабричною. Можливо тому, що на ній дещо пізніше розташовувалася кавова фабрика підприємця Шредера. Завдяки тому, що під час 8-10 ревізій переписник завжди йшов по якомусь одному відповідному маршруту, то вдалося безпомилково визначити перших поселенців і навіть місце їхнього проживання на кожній вулиці.
Зрозуміло, що такий план села передбачав будівництво в центрі на площі церкви. Є непідтверджені дані, що в 1820-их роках вона нетривалий час все ж таки там була. Але підпорядковувалася Архангельській церкві сусідньої слободи Михайлівки, парафіянами якої були комишуватці. Так сповідні розписи показують, що саме тоді церкву розділили на два приходи. Відповідно в штаті з’явилося два священники і два дячки. Цікаву інформацію на користь цієї версії можна побачити в «Малоросійському родословнику» В. Л. Модзалевського стосовно роду поміщиків Зарудних з Грякового. Там сказано, що народження дітей Андрія Зарудного Миколи та Олександра зареєстровано в слободі Михайлівці, а ось Олексія (26.10.1826 р.) в слободі Комишуватій Валківського повіту. Щоправда, Комишувата там написана Шипуватою. Але, як відомо, такої слободи у Валківському повіті ніколи не було. У ДАХО зберігся план розміщення церкви на місцевості 1885 року. Насправді він більше підходить до плану 1820-их років, оскільки в 1885 році церкву побудували метрів на 20 східніше, ніж показано на ньому (Ф-4, оп.94, спр.18).
Незабаром у східній частині села вздовж річки Комишувати з’явилася і коротенька п’ята вулиця. До наших днів збереглася навіть приказка про ці перші 5 вулиць: «Там, де двісті одна хата, то село Комишувата. Там вулиці хрестом і підперті хвостом». Саме «хвостом» називали тоді цю коротеньку п’яту вулицю. Значно зросла і кількість населення села. На 1826 рік – 1267 жителів (ДАХО, Ф-40, оп.107, спр.25а, арк.340-397). Згодом змінився й опікун над маєтками Івана Дуніна в Комишуваті та Знам’янці. Ним став його племінник корнет Шидловський Роман Михайлович (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.224, арк.952).
Невдовзі між братами Шидловськими виникли певні непорозуміння і в 1838 році відбувся перерозподіл впливу та, напевно, і власності. Опікуном над маєтком в Комишуваті став поручик Микола Михайлович Шидловський. Також відбулося і друге велике переселення селян зі Знам’янки. Загалом прибуло більш ніж 20 сімей. Кілька сімей відбуло в зворотному напрямку (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.317, арк.104-178). Змінив Шидловський і назву села. У ревізії 1850 року написано: «сельцо Никольское-Камишевата тоже». На 1858 рік в селі проживало 1522 мешканці (ДАХО, Ф-31, оп.141, спр.423, арк.710зв.-711).
У жодній ревізії по Комишуваті не було показано дворових селян. А ось в сповідних розписах Архангельської церкви села Михайлівки вони з’являються ще в 1850 році (ДАХО, Ф-40, оп.107, спр.70, арк.21). В основному це були вихідці зі Знам’янки переселені в Комишувату в 1838 році. Хоча дехто із корінних жителів (Шаліопа, Шептур, Рубан) там також «влаштувався».
У 1861 році після скасування кріпосного права на базі колишніх сусідніх власницьких поселень була створена Миколо-Комишуватська волость. До неї увійшло 9 населених пунктів, на базі яких організували 6 сільських товариств. Крім М-Комишувати це Михайлівка з хутором Корсуновий Байрак, Ландишове, Рождественське, Оленівка та Горчаківка з Пащинівкою та хутором Орчик. Першим волосним старшиною став Рижило Дмитро Федорович, а першим старостою М-Комишуватського сільського товариства – Дудка Михайло Дем’янович (ДАХО, Ф-16, оп.1, спр.1646, арк.5 зв.).
Автор матеріалу - Сергій Піонтковський