Найчастіше генератор диму застосовується для пошуку негерметичностей впускного колектора двигуна. Конфігурація впускних колекторів сучасних двигунів може бути досить складною і мати багато потенційних місць витоку. Найбільш ефективним способом їх пошуку є подача диму у впускний колектор та візуальне виявлення негерметичностей по місцях виходу диму із зовнішнього боку системи, що перевіряється. Такий спосіб має високу достовірність і вимагає мінімальних витрат часу.

Для проведення такої перевірки необхідно перекрити вхідний патрубок у районі повітряного фільтра (наприклад, поліетиленовою плівкою у місці з'єднання повітроводів).

Потім подати дим у впускний колектор через один із його штуцерів.

Тепер досить візуально виявити місця виходу диму з впускного тракту – вони і будуть вказувати на місця витоків впускної системи.

Наявність негерметичності у впускному колекторі впливає на показання багатьох датчиків системи управління двигуном, і блок управління двигуном (ECM) не завжди здатний їх однозначно інтерпретувати. Можуть з'являтися коди різних несправностей, які безпосередньо не вказують на наявні витоки.

Робота двигуна на невеликих та середніх обертах може значно погіршуватися. Це відбувається внаслідок попадання у впускний колектор додаткової кількості повітря – паливно-повітряна суміш збіднюється, і в циліндрах виникають пропуски займання, стабільність оборотів холостого ходу порушується. При цьому сигнали від кисневих датчиків, встановлених у випускній системі, сигналізують блоку управління двигуном про надлишок кисню у складі паливо-повітряної суміші, і ECM збільшує час упорскування палива форсунками. При цьому, значення адаптацій паливо-повітряної суміші підходить до верхньої межі регулювання. Крім того, для підтримання заданих оборотів холостого ходу ECM зменшує ступінь відкриття регулятора холостого ходу (або кут відкриття електронної дросельної заслінки) і показання датчика витрати повітря зменшуються.

Існують дорогі та не дуже генератори диму. Дим вони утворюють приблизно однаково. Основна їхня відмінність полягає у зручності роботи з ними. Найбільш зручні ті, які швидко входять у режим генерації диму, і навіть можуть подавати дим порціями. Можливість подавати дим порціями буде корисною, якщо витік розташований у важкодоступному місці. Тоді в районі виходу диму утворюється хмара, яка перешкоджає детальному огляду місця витоку. У такому разі хмару необхідно здути, після чого дим подавати маленькими порціями. Це дозволить детальніше розглянути місце його виходу.

Генератори диму

Подавати великий обсяг диму рекомендується при значних витоках – чим інтенсивніше подається дим, тим швидше він досягне місця витоку і вийде з нього. При незначному витоці кількість диму фактично визначається величиною самого витоку. У такому разі дим може переміщатися всередині впускного тракту до місця витоку довго, а тиск подачі диму при цьому швидко зрости. Тому при пошуках незначних витоків помітно зручніше спочатку швидко заповнити всю систему димом. Для цього можна свідомо створити значну негерметичність у місці, протилежному від місця подачі диму (наприклад, відкривши масло-наливну кришку двигуна), і подати дим.

Як тільки дим почне виходити зі штучно створеного витоку, його слід усунути і знову подати дим. Такий спосіб має прискорити візуальний прояв незначних витоків.

Оскільки величина передбачуваного витоку заздалегідь не завжди відома, краще завжди попередньо заповнювати систему димом, що перевіряється.

Неабияке значення має система обмеження тиску подачі диму. Вона актуальна тоді, коли величина витоку виявляється меншою за величину подачі диму. У такому разі виходить, що диму в систему, що перевіряється, подається більша кількість, ніж встигає вийти через наявні витоки. Більшість виробників генераторів диму воліють подавати дим під дуже низьким тиском – приблизно 0,03…0,05 Bar. Це забезпечує безпеку для будь-якого випадку і будь-якої системи, що перевіряється, навіть якщо вона виготовлена з відносно тонкого матеріалу і має велику площу поверхні (наприклад, паливного бака). Але, це звужує сферу застосування генератора диму, так як деякі витоки можуть проявлятися тільки при підвищеному тиску в системі, що перевіряється. Прикладом такої системи може бути впускний тракт двигуна, оснащеного системою наддуву повітря.

Для генерації диму при пошуку негерметичності паливного бака не рекомендується застосовувати повітря, так як повітря, що подається, змішується з парами палива і значно підвищує небезпеку займання від найменшої іскри. Для цього, замість повітря до генератора диму рекомендується подавати інертний газ, наприклад, азот (дим, що виробляється генератором, насправді димом не є; фактично, це пари оливи).

Для генерації диму можна використовувати практично будь-яку мінеральну оливу. Але слід врахувати, що разом з оливою можуть випаровуватися і шкідливі здоров'ю присадки, що у ньому. Тому, для безпеки, багато хто рекомендує використовувати дитячу олію, до якої не додають шкідливих присадок. Також можна застосовувати рідини, спеціально розроблені для автомобільних генераторів диму, але їх складніше придбати.

Для подачі оливи до випарника деякі виробники генераторів диму застосовують скловолокно або азбестовий шнур, який сам по собі є джерелом шкідливих речовин. Крім того, такі шнури досить швидко руйнуються і стають непридатними. Тому, кращі такі конструкції генераторів диму, у яких ці матеріали не використовуються.

Багато виробників комплектують свої генератори диму манометром, розрахованим на вимір дуже низького тиску; або ротаметром, що показує витрату диму, що надходить до системи, що перевіряється. Але, зазвичай, така можливість мало ким використовується. У переважній більшості випадків все зводиться до простого визначення місця виходу диму зовні системи, що перевіряється.

Практичний досвід показує, що значна частина автомобілів має витоки у впускній або випускній системі, зовнішні витоки в системі вентиляції картера та інших суміжних системах. При однаковій кількості диму, що виходить із витоку, вплив цього витоку на роботу двигуна може бути різним. Якщо це витік у впускному колекторі, де створюється значне розрідження, то його вплив буде значно вищим, ніж вплив аналогічного витоку в повітроводі перед дросельною заслінкою, де розрідження практично не створюється.

Бувають випадки, коли навіть після тривалої подачі диму у впускний колектор він нізвідки не виходить. Така ситуація може виникнути, якщо колінчастий вал двигуна зупинився в положенні, коли в одному з циліндрів одночасно відкриті впускний та випускний клапани. Тоді дим йтиме через камеру згоряння цього циліндра у випускну систему. У такому випадку можна провернути розподільний вал в інше положення або перекрити вихід з вихлопної труби. Іти у випускну систему дим також може, якщо клапан рециркуляції відпрацьованих газів (EGR) закритий негерметично. Герметичність закриття клапана EGR бензинового двигуна можна згодом перевірити під час роботи двигуна на холостих обертах. При негерметичності клапана EGR, металева трубка, що йде до клапана, швидко нагрівається від вихлопних газів, що проходять через неї. Тут слід додати, якщо дим потрапляє у випускну систему, то, перекривши вихід вихлопної труби, можна додатково перевірити також і герметичність випускної системи.

Перевіряти герметичність можна і зворотним способом, подаючи дим зовні системи, що перевіряється. Цей спосіб заснований на тому, що якщо в приміщенні, де немає сильного руху повітря, створити невелику хмару диму і злегка дунути на нього, то буде чітко видно як чисте повітря, буквально, "розріже" хмару диму. Цей спосіб використовується для перевірки ущільнень дверей кузова автомобіля. Для цього необхідно увімкнути вентилятор печі та закрити всі вікна та двері автомобіля. Подаючи дим по контуру дверей можна виявити витоки в дверних ущільненнях.

Слід зазначити, що за допомогою генератора диму легко визначаються зовнішні витоки. Внутрішні витоки (наприклад, системи вентиляції картерних газів), виявити подачею в них диму, набагато складніше.

Джерело: injectorservice.com.ua