Убивство Цезаря вже не могло врятувати Республіку. У Римі почалася боротьба між двома провідними силами – республіканцями й цезаріанцями. Республіканцями були сенатори та їхні прибічники, які прагнули відновити давню Республіку. Цезаріанці – друзі Цезаря – намагалися зберегти ту верховну владу, якою володів Цезар. Між арміями цих сил відбувались жорстокі сутички. В Італії знову спалахнули громадянські війни.

Утой час на владу в Римі претендував спритний юнак, троюрідний племінник Цезаря – Октавіан. Перед смертю Цезар усиновив його, тож він став іменуватися Гай Юлій Цезар Октавіан.

У 43 р. до н. е. три полководці-цезаріанці – Октавіан, Антоній і Лепід уклали союз правителів, відомий під назвою Другого тріумвірату. Тріумвіри дістали необмежені права «для впорядкування Республіки». Вони ввели війська в Рим і оголосили проскрипції. Почалася розправа з противниками Цезаря. Терор був не менш кривавим, аніж у часи Сулли. Загинуло майже 300 сенаторів і дві тисячі багатих римлян, а їхнє майно було захоплено.

Скрізь загони солдатів розшукували засуджених. За винагороду дружини доносили на чоловіків, діти – на батьків, раби – на панів. В Італії безкарно діяли розбійники, які хапали вільних людей і робили їх рабами. У пам’яті римлян це був час жаху й хаосу. Під час терору загинув великий оратор Ціцерон – палкий противник Марка Антонія.

Наступного року Антоній та Октавіан переправилися з військом у Македонію, де їм протистояли сили Брута і Кассія. У битві біля міста Філіппи армію республіканців було розбито. Брут і Кассій покінчили життя самогубством, а рештки їхнього війська перейшли на бік тріумвірів.

Після перемоги тріумвіри поділили між собою Римську державу. Октавіан узяв собі Італію і західні провінції. Антоній вирушив у східні провінції. Він одружився з єгипетською царицею Клеопатрою і почав жити в столиці тогочасного Єгипту – Александрії. Лепіду дісталася Африка, але незабаром Октавіан позбавив його влади тріумвіра.

Тепер Октавіан і Антоній залишилися вдвох. За кілька років між ними почалася війна, а в 31 р. до н. е. відбулася вирішальна морська битва поблизу берегів Західної Греції, біля мису Акцій. У розпалі битви з невідомих причин Клеопатра наказала своєму флоту повернутися до Єгипту. Побачивши це, Антоній кинувся навздогін. Кілька днів воїни чекали повернення свого командира, а не дочекавшись, перейшли на бік Октавіана.

Улітку 30 р. до н. е. Октавіан почав наступ на Єгипет і зайняв Александрію. Вважаючи своє становище безнадійним, Антоній заколов себе мечем. Октавіан підступно захопив Клеопатру в полон і наказав пильно за нею стежити, щоб потім під час тріумфу привезти її до Риму. Довідавшись про це, Клеопатра вирішила позбутися життя. Відданому рабу вдалося одурити варту і пронести в корзині зі смоквою (інжиром) змію. Клеопатра загинула від її укусу і цим врятувала себе від приниження.

Єгипет проголосили римською провінцією. Октавіан залишився єдиним господарем володінь Риму. Громадянські війни, що тривали впродовж десятиліть, закінчилися. Завершилося також існування Римської республіки. Розпочався новий період – період одноосібного правління, епоха імперії.

Повернувшись у Рим, Октавіан прийшов до сенату і відмовився від своїх повноважень. Він оголосив про відновлення Республіки і повернення влади сенату й народу. Однак напередодні він виключив із списку сенаторів всіх своїх супротивників. Тож не дивно, що сенат запропонував йому відмовитися від свого наміру. Звичайно, Октавіан «великодушно» погодився. Віднині він називав себе не диктатором, а принцепсом – так за традицією називали першого в списку сенаторів. Принцепс головував на засіданнях сенату і перший висловлював свою думку. Звідси устрій ранньої імперії одержав назву – принципат.

Римська держава й надалі називалася Республікою. Правити нею мав сенат, а Октавіан проголошувався охоронцем держави. Народні збори й надалі скликалися, але вибори посадових осіб не були вільними: голосували за тих, кого пропонував Октавіан. Відновлення республіки, хоч і було на словах проголошено, але по-суті не відбулося. Рим насправді залишився монархією, а Октавіан – єдиновладним правителем держави. Його накази беззаперечно виконували навіть консули й трибуни, а сенат слухняно приймав усі пропозиції принцепса.

Сенат присвоїв Октавіану найпочесніше звання – Август, що означало «священний», або «звеличений божеством». Оскільки він був командувачем усіх збройних сил, його оголосили імператором і називали Імператор Цезар Август, син божественного.

Надалі всіх правителів Римської держави називали імператорами, Цезарями та Августами. Тому Октавіана Августа називають першим римським імператором, а новий устрій Римської держави – імперією.

Для особистої охорони й підтримання внутрішнього порядку в державі Август створив спеціальні війська – преторіанців. Вони мали краще утримання і озброєння, ніж інші легіонери. Август був дуже багатою людиною: величезні багатства він отримав у спадщину від Цезаря і збільшив їх під час проскрипцій. Крім того, значний прибуток приносили імператорські провінції. Тож коштів для грошових та хлібних роздач народу і влаштування видовищ у нього було достатньо. При ньому хлібні й грошові роздачі отримували понад 300 тисяч найбіднішого населення Рима. Саме цим він підкуповував римський народ і народні збори.

Імператор намагався прихилити письменників та поетів на свій бік. У цьому йому допомагав Меценат, відомий багатій та покровитель мистецтва. Меценат згуртував навколо себе найвидатніших поетів і письменників, щедро винагороджуючи їх. Його ім’я увійшло в нашу мову у значенні багатого та безкорисливого покровителя мистецтва.

Август користувався великою пошаною; поети оспівували його у віршах, історики – у своїх працях. Помер імператор на 76-му році життя. Його поховали з почестями, а постановою сенату Октавіана Августа визнано «божественним».